X
Шановний Користувачу,
25 травня 2018 року набуло чинності Розпорядження Європейського парламенту і Ради (ЄС) 2016/679, прийняте 27 квітня 2016 р. (RODO). Заохочуємо до ознайомлення з інформацією про обробку персональних даних на порталі PolskieRadio.pl
1.Адміністратором даних є Polskie Radio S.A. з головним офісом у Варшаві, al. Niepodległości 77/85, 00-977 Warszawa
2. У справах, пов’язаних з Вашими даними, слід звертатися до Інспектора охорони даних, e-mail: iod@polskieradio.pl, тел.: 22 645 34 03
3.Персональні дані оброблятимуться у маркетингових цілях на основі наданої згоди.
4.Персональні дані можуть надаватися виключно з метою належного надання послуг, обумовлених у політиці приватності.
5.Персональні дані не надсилатимуться за межі Європейського економічного простору або до міжнародних організацій.
6.Персональні дані зберігатимуться протягом 5 років від закриття облікового запису, відповідно до законодавчих положень.
7.Ви маєте право на доступ до своїх персональних даних, їх виправлення, перенесення, усунення або обмеження обробки.
8.Ви маєте право на внесення протесту щодо подальшої обробки, а у випадку висловлення згоди на оброку персональних даних – на її відкликання. Використання права на відкликання згоди не розповсюджується на обробку, що мала місце до моменту відкликання згоди.
9.Ви маєте право на подання скарги до наглядового органу.
10.Polskie Radio S.A. повідомляє, що в процесі обробки персональних даних не приймаються автоматизовані рішення та не застосовується профілювання.
Більше на цю тему Ви знайдете на сторінках персональні дані та політика приватності
Розумію
Українська Служба

Чи школа кривдить класичну літературу?

29.04.2020 16:48
Гість Польського радіо - Міхал Ґолембйовський, есеїст, письменник, історик літератури, докторант на Факультеті полоністики Яґєллонського університету
Аудіо
  • Ми поговоримо про текст, у котрому співрозмовник Польського радіо представив певний діагноз щодо того, як літературна класика, великі літературні шедеври сприймаються школою, та що вона з ними робить
Ілюстраційне фотоpxhere.com - CC0 Public Domain

Сьогодні гостем нашого ефіру стане Міхал Ґолембйовський, есеїст, письменник, історик літератури, докторант на Факультеті полоністики Яґєллонського університету. Ми поговоримо про текст, у котрому співрозмовник Польського радіо представив певний діагноз щодо того, як літературна класика, великі літературні шедеври сприймаються школою, та що вона з ними робить.

- Пане Міхале, на Вашу думку, школа завдає кривди класиці. Чому?

- Насамперед я би хотів підкреслити, що, безперечно, не є проблемою вписання літератури до самої структури освіти, бо знання на тему вже усталеного та затвердженого канону дуже потрібне, аби щонайменше розуміти нашу національну ідентичність та історію. Й то дуже структуровано. Натомість проблема виникає, коли йдеться про сам стиль обговорення літературних творів чи такі звички, що у зв’язку з цим сформувалися у польській школі. Адже вони зводяться до того, що не представляється повний їх екзистенційний контекст (я би так це назвав).

- Тобто йдеться про те, що школа вириває ці твори з контексту і спрощує їх?

- Так, тобто на практиці загалом формується певна звичка, навіть своєрідний ментальний підхід до тих літературних творів, що були включені до всього освітнього процесу. Це звичка, що літературні твори, написані, звісно, автономно, незалежно від школи, які в історії літератури здобули певний статус, певне значення, стали дуже важливими для людей та подальшого розвитку польської культури, зводить, власне, до мініканону шкільних текстів. А таким чином втрачається розуміння, що це були видатні твори, що з якоїсь причини були вторинно включені до освітнього процесу. Це не книжки, написані спеціально для того, щоб навчати, ділитися знанням. Ні, це твори, що окремо, автономно представляли важливі екзистенційні проблеми. Настільки важливі, що врешті вони виросли до рангу шедеврів, які необхідно знати. Натомість у процесі навчання чи, власне, загальної освіти втрачається екзистенційний контекст. Це розуміння того, як прославлені твори, наприклад наведені мною в згаданому раніше тексті романи «Над Німаном» (Елізи Ожешко – ред.) або «Ночі і дні» (Марії Домбровської – ред.), були написані з думкою представити важливі, суттєві питання у найдосконаліший спосіб. І саме тому вони стали шедеврами. Й лише потім їх включили до освітнього процесу як тексти, що їх необхідно знати, аби зрозуміти нашу культуру.

- Існує, однак, питання, чи можна було б якось із обговоренням літературних творів у школі впоратися інакше, не спрощуючи їх? Чи із підлітками можна розмовляти про шедеври літератури так, аби не позбавляти їх сенсу?

- Так, тут, на мою думку, неможливо уникнути конфлікту між тим, як у рамках програми треба певні твори або певні епохи представити, яке знання, кажучи суто технічно, набути, аби просто отримати загальну освіту (що передбачає певні уявлення про якийсь фрагмент історії культури і літератури), та, з іншого боку, певним глибоко екзистенційним підходом. Прірви між ними не вдасться усунути чи цілковито заперечити. Можна лише балансувати між цими двома крайнощами. Проблема, однак, з’являється, якщо вдаватися до однієї з них, тобто цілковито вириваючи (ці тексти – ред.) з екзистенційного контексту. Наприклад, «Бездомні» Жеромського – це книжка, з якою, однак, пов’язані негативні асоціації як із романом, що де факто розповідає про незрозумілий нам сьогодні ідеал суспільного діяча, що відмовився від власної родини й особистого щастя в ім’я суспільного блага. І, отже, ми опиняємося в ситуації, коли цей роман «Бездомні» має представити певний набір понять, що їх у рамках вивчення польської мови треба освоїти. Це такі поняття як реалізм, молода Польща, реакція на ідеї позитивізму, органічна праця тощо. Я не намагаюся поставити під сумнів значення цього набору понять, вивчення орієнтаційних пунктів. Але на практиці ми забуваємо про зміст, що ці поняття наповнював. Бо, наприклад, реалізм, що виник у ХІХ столітті, не був пустою ідеєю, яка взялася ні з того, ні з сього. Але він з’явився на основі певних дилем, пошуків та, я би сказав прямо, певної духовності. І тому різні літературні стилі є похідною певних моральних, філософських, духовних  проблем. І, як моя власна практика показує, якщо ми доходимо до отого духовного рівня, то це не має представлятися дуже складно, глибоко, недоступно для людини, яка до цього не звикла. Адже є такі метафізичні, екзистенційні або духовні питання, що діють на уяву учнів і студентів, коли ті починають розуміти, що реалізм або реакція на позитивізм, присутня в «Бездомних» Жеромського, як і в молодопольській літературі загалом, не були для того, аби заповнити якусь пустку. Бо все це було органічно одне з одним пов’язано.

- Тобто йдеться про те, аби не зводити ці тексти до тих чи інших понять з історії літератури. Ви навели «Бездомних». Згадаймо ще книжку, з якої Ви почали, тобто «Над Німаном» Елізи Ожешко. Це роман, який сприймають як позитивістські порахунки з романтизмом. Чи можна було б його представити в дещо ширшому контексті?

- Так, власне, тут ми маємо проблему романтизму і позитивізму як двох епох, що пропонували дві цілковито різні моделі патріотизму. Романтичний патріотизм полягає в піднесенні, жертвуванні власним життям, в революції, як у Юліуша Словацького. А з іншого боку, – це така модель патріотизму, що радше виростає з «ходіння в народ», з певного обрахунку того, що вигідніше полякам робити, аби національна ідентичність міцнішала. Зупиняючись на цьому рівні, ми насправді торкаємося лише верхівки айсберга. Це зрозуміло з технічної, дуже обмеженої точки зору. Але незрозумілими лишаються джерела цих підходів. «Над Німаном» є таким романом, що зображує утвердження польської духовності, зосередженої на описі краси польських краєвидів або ж польської пам’яті як чогось, що невпинно вертається й становить спадщину польської культури. А вже на основі цього формуються якісь більш довговічні цінності. Так, отже, якщо у Юліуша Словацького ідеалом було знищення старого порядку, аби на його руїнах унаслідок революційних змін збудувати розуміння Польщі великого духу, то тут ми вже маємо холодний раціоналізм, родинну перспективу тощо. Проте, тим, що тут є найважливішим, найбільше у «Над Німаном» критикується. Тобто це оті нескінченні описи села, природи, якихось найменших рослин, що прикрашали той краєвид над Німаном, описи зустрічей і селянських звичаїв. І це, я би сказав, основний зміст цього роману, бо завдяки цій дріб’язковості описується Польща, польська душа, польський колорит і польське село. А також польське літо, бо це роман, який би я передусім назвав оспівуванням польського літа, а отже й співом про пульсування життя. Це, власне, та основа, на якій збудовані всі інші речі, про які школа розповідає. Тобто, власне, нова модель патріотизму, що випливає з нового погляду на нашу польську духовність, що у «Над Німаном» була пов’язана з органічністю, специфікою краси польських краєвидів та характерною ментальністю польського села.

PR2/А.М.