Навесні 2022 року Оркестр Святого Миколая з Любліна видав новий альбом «Третій концерт». Це – диск-підсумок багатолітньої діяльності колективу, але також і своєрідний експеримент із публікою, подолання кордонів, віднайдення нового звучання музики. «Концерт – це життя, жива музика, живі музиканти на сцені і жива публіка. Так завжди говорять про концерти, але у випадку ситуації, що мала місце з весни 2020 року, зараз це набирає більш конкретного виміру», - читаємо у книжечці до диску.
Про новий альбом Оркестру Святого Миколая у радіожурналі «Витоки» розповідають музиканти Боґдан Браха і Марцін Скшипек.
Боґдан Браха: - Цей альбом – це підсумок минулорічного міжпандемічного сезону, але дуже відкритого, інтенсивного для нас. І надзвичайного. У той час ми мали винятково багато концертів. І під час цих концертів була неймовірна атмосфера. Тоді з’явилася ідея, що якщо ми маємо записувати диск у вигляді ще одного концерту, то ми подумали, що можливо варто зробити щось незвичне. Всі ці концерти показали близькість. Люди просто спеціально приїжджали на наші концерти десь з околиць, пізніше з нами розмовляли. Я відчував, що це така зустріч, що єднає не лише музика, але є щось ще – щось більше, ніж сцена і публіка. Я подумав, що варто це зламати, повернутися до джерел і ще більше до традиційної музики у час, коли музику сприймали не у ситуації публіка-сцена, але коли вона була всюдисуща. І так з’явилася ідея, аби грати серед публіки і щоб публіка була серед музикантів.
Марцін Скшипек: - Варто підкреслити, що це такий винятковий момент, можна сказати, символічний, бо концертний альбом колись і тепер має дуже важливе значення. Тобто після двох років ізоляції врешті вдалося зробити щось, що було таким символом страху – концерт, зібрання людей, зараження, маски. І відразу після цього ми записали наш «Третій концерт».
Боґдан Браха: - Публіка справилась на всі сто. Можливо, вона була здивована тим, що трохи по-іншому цей концерт було чути, адже, будучи на сцені, а ми, будучи серед публіки, слухали те, що ми граємо, так, як ми це чуємо на сцені. Кожний музикант має монітор, з якого він себе чує, де він налаштовує собі звук. А у цьому випадку публіка мусіла слухати те, що чують музиканти, які грають біля них. Але щойно на диску ми всі змогли почути, як цей концерт прозвучав у порівнянні до того, як це би звучало традиційним чином.
Марцін Скшипек: - Може варто описати, як це все виглядало. Можна побачити фото на обкладинці диску, але якщо хтось її не має перед очима, то можна собі це уявити. І, можливо, так буде навіть краще. Ми стояли у колі, тобто п’ятеро музикантів. А поміж нами були сектори для публіки, не дуже великі. І посередині були подушки, напхані пінопластовими кульками, на яких сиділи діти. Публіка дуже гарно себе поводила, танцювала, діти гралися під час концерту, люди почали кидатися тими подушками. Тож більш менш так виглядала ця атмосфера. Все це було незвично. Гадаю, що навіть цей звук, якщо він і не був відповідний для слухачів, так, як це було у залі, то це зі всіх інших точок зору був дивний досвід, що люди це все ж запам’ятали. Я б хотів також повернутися до того, що сказав Богдан на початку, тобто до початку нашої діяльності, до початку фолькової музики в Польщі, коли долання кордонів, меж між публікою і сценою було дуже важливим. І це була дещо абстрактна ідея. Ми всі тоді звикли до такої сцени. А зараз на концертах цей бар’єр навіть більший, адже є різні фізичні бар’єри, є охорона. Ми завжди шукали різні способи, аби це оминути, наприклад, через якісь зустрічі, через подорожі у гори чи на Розточчя. Ми також організовували якісь майстер-класи в Явірнику. Ми завжди дуже хотіли, аби цей бар’єр якимось чином зник. І у цьому альбомі ми вчергове спробували подолати цей кордон.
Боґдан Браха: - Цей диск, концерт – це підсумок не лише сезону, незвичного зрештою, про що я згадував, але це також підсумок роботи декількох останніх років нашої роботи. Минуло шість років від видання останнього студійного альбому. І за цей час наше звучання трохи змінилося. У гурті з’явилися барабани, бас-гітара… Ми дозрівали до цього. Вже, записуючи альбом «Моди і коди», деякі ідеї щодо аранжування, ритміки були дуже складні для виконання на тих барабанах, які у нас тоді були. Ми хотіли зіграти у такому складі, думаю, ми добре почуваємося у ньому. А як це сприймають наші нові музиканти, то, думаю, вони це почують в альбомі «Третій концерт». У ньому є досить велика книжечка. Це – поглиблене інтерв’ю з музикантами. Увесь диск – це своєрідна подорож до внутрішнього світу Оркестру. Тож у цій книжечці ми хотіли помістити більш глибокі розповіді музикантів, також про те, як вони сприймають все те, чим займаються.
Марцін Скшипек: - Це – пригода. Можливо, це банальна відповідь. Але це творча пригода у дослівному сенсі. Ми постійно стараємось дивувати самі себе у позитивному значенні, у сенсі особистого комфорту також, але це також і дискомфорт, бо треба виправдати очікування щодо нас самих. Ми щось вигадуємо, і ми повинні цьому навчитися, відшліфувати ці ідеї. І це, можливо, знову банально. Але коли я про те думав, пишучи вступ до цього диску, що ще можна написати після стількох років діяльності і тих всіх речей, що з нами сталися і що написано про нашу музику. І я зробив висновок, що те щось, що нас якимось чином вирізняє, це новизна. Тобто кожен диск – інший. Бо ми просто цього потребуємо.
Запрошуємо послухати передачу у доданому звуковому файлі
Мар’яна Кріль