Балтійське море дедалі частіше називають одним із найчутливіших регіонів безпеки в Європі. Пошкоджені підводні кабелі, зростання військової активності та нові виклики після повномасштабної війни Росії проти України змушують країни регіону переглядати свої оборонні стратегії.
На цьому тлі Польща робить стратегічний крок — повертається до повноцінних підводних спроможностей. У межах програми «Orka» Варшава вирішила закупити три сучасні підводні човни у Швеції. Але йдеться не лише про техніку — це початок глибшої військової співпраці та формування нової архітектури безпеки на Балтиці. Підводні човни — один із найменш помітних, але водночас найефективніших інструментів стримування. Вони дозволяють контролювати морські комунікації, захищати критичну інфраструктуру та діяти там, де інші сили залишаються безсилими.
Чому Польща обрала саме шведські рішення? Яку роль відіграватимуть підводні човни у регіональній безпеці? І чи змінить це баланс сил на Балтиці? Про це у передачі «Кафе Армія» на хвилях Польського радіо 24 говорив віцеадмірал Ярослав Випієвський, помічник начальника Генерального штабу Збройних сил Польщі з питань морського флоту. Його роль включає координацію оперативної та стратегічної діяльності військово-морських сил, а також підтримку планування та модернізації флоту.
Угода зі шведами передбачає початок навчання польських моряків уже у 2026 році, а також постачання у 2027 році так званого «gap fillera» — старішого корабля зі складу шведського флоту, який дозволить замінити вкрай застарілий ORP «Orzeł» — нині єдиний підводний човен у польському флоті — дещо новішим кораблем класу A17. Він підтримуватиме Військово-морські сили Польщі до моменту постачання трьох нових підводних човнів, продовжує Випієвський:
«Мушу сказати, що це величезний успіх. Це дуже важливий захід з точки зору безпеки Польщі, адже останній новий підводний човен Польща, а точніше Військово-морські сили, отримали у 1986 році. Минуло вже 40 років відтоді, як польські моряки могли радіти новому підводному човну. Це був «Orzeł», який, на жаль, є останнім і вже завершує свою службу».
Балтійське море — це не лише безпека, а й колосальні економічні інтереси. Йдеться про газ, енергетику, порти і підводну інфраструктуру. «Ми довго недооцінювали Балтійське море. Сьогодні лише за один рік Польща отримує близько 65 мільярдів доходу завдяки ресурсам і можливостям Балтики. Це газ, енергетика, торгівля, підводні кабелі, і водночас велика зона ризику через потенційного противника», — додає віцеадмірал Ярослав Випієвський.
За його словами, саме в цю логіку вписується програма «Orka» як інструмент захисту критичної інфраструктури. Варшава робить ставку не лише на закупівлю, а на стратегічне партнерство зі Швецією. Військова співпраця між країнами вже охоплює ракети, озброєння і навчальні системи — і тепер виходить на новий рівень.
Паралельно Польща модернізує флот: будує кораблі за програмою «Miecznik», отримує нові гелікоптери і розвідувальні літаки. Підводні човни мають стати ключовим елементом цієї системи.
«Співпраця зі Швецією є довгостроковою і здійснюється у дуже широкому форматі. Ми вже маємо на наших кораблях ракети RBS MK-3, закупили шість тисяч гранатометів Carl Gustaf M4, впроваджено систему бойової підготовки — лазерну тренувальну систему у Збройних силах. Швеція, своєю чергою, придбала у нас зенітні комплекси «Пьорун», тож ця співпраця триває, і закупівля підводних човнів, думаю, лише її поглибить», — акцентує віцеадмірал Ярослав Випієвський.
У польському флоті розраховують не лише на швидке отримання нових підводних човнів, а й на поступову підготовку екіпажів — із використанням перехідних рішень, пояснив польський віцеадмірал:
«Шведський підводний човен є дуже сучасним, і 2030 рік — це той термін, який дає нам шанс його отримати, тобто вже зовсім скоро. Водночас є можливість уже у 2027 році отримати так званий «gap filler» — перехідний корабель, який дозволить підготувати екіпажі. Це буде підводний човен класу A-17. Старіший, але він був модернізований, і на ньому встановлені бойові системи та системи управління, які дуже близькі до тих, що будуть на A-26».
Сучасний підводний човен — це не лише зброя, а багатофункціональна платформа, здатна виконувати широкий спектр завдань — від ударних до розвідувальних і спеціальних операцій:
«Потрібно усвідомлювати, що сучасний підводний човен — це платформа, яка поєднує багато можливостей. Окрім ударних функцій, йдеться про підводне озброєння — важкі та легкі торпеди, а також ракетні комплекси. Але це також розвідувальні операції, можливість перекидання чи транспортування військових підрозділів спеціального призначення, можливість встановлення мін із підводного човна. Йдеться також про здатність до тривалих і прихованих дій. У сучасних умовах літак або надводний корабель може бути виявлений супутниками чи іншими засобами, тоді як підводний човен може залишатися непомітним, вести розвідку і виконувати завдання в прихованому режимі».
Польща фактично повертається до повноцінної присутності під водою, роблячи ставку на сучасні технології та стратегічні союзи. Програма «Orka» має не лише посилити обороноздатність, а й змінити роль країни у системі безпеки Балтійського регіону.
Але за цими рішеннями — не лише холодний розрахунок і військове планування. Є й досвід війни, який Європа вже не може ігнорувати. Бо якщо Балтія сьогодні — це потенційна зона ризику, то українська Буча вже стала доказом того, до чого призводить недооцінка агресора і віра в «раціональність» Росії.
Буча напередодні повномасштабного вторгнення Росії була значно складнішим і більш розвиненим містом, ніж могли уявляти у російському військовому плануванні. Політолог Володимир Цибулько зазначає, що російське військове планування могло базуватися на застарілому або спрощеному уявленні про міську структуру регіону. Насправді ж Буча на початок великої війни налічувала близько 50 тисяч мешканців — повноцінне місто з розвиненою інфраструктурою та внутрішніми ресурсами.
Окремо політолог звертає увагу на історичний і соціальний розвиток громади, який суттєво вплинув на її сучасний вигляд. Після 2014 року Буча стала одним із центрів внутрішньої міграції, де оселилися тисячі переселенців із Донбасу.
«Після 2014 року тут оселилося близько трьох тисяч переселенців із Луганської та Донецької областей. Це переважно українсько орієнтовані, самодостатні люди: представники середнього класу, підприємці, фахівці, зокрема медики, які суттєво підсилили місцеву систему охорони здоров’я», — розповідає Володимир Цибулько.
За його словами, цей процес зробив місто ще більш динамічним і сучасним. Буча зросла з невеликого населеного пункту до міста європейського типу з активною економічною та соціальною структурою. Це також пояснює її особливу вразливість і значення в перші дні повномасштабного російського вторгнення.
Буча опинилася на одному з головних напрямків просування російських військ на Київ. Саме через цю територію пролягав один із найкоротших маршрутів із Білорусі до столиці. Водночас російські загарбники зіткнулися з супротивом місцевих мешканців.
«У Бучі та Ірпені проживала значна кількість ветеранів АТО та колишніх співробітників силових структур. Це створило унікальну ситуацію: частина цивільного населення, яка мала бойовий досвід і доступ до зброї, одразу включилася в оборону міста. Тобто це були як регулярні частини, так і самоорганізовані люди, які діяли самостійно. Наприклад, єгері та лісники в Чорнобильській зоні, за оцінками, знищили до 500 російських військових. Вони просто пересувалися лісами і вели вогонь по противнику», — згадує політолог.
Ознаки формування «котла» почали з’являтися тоді, коли єгерські групи в Чорнобильській зоні почали відсікати постачання пального і продуктів росіян. Це був важливий елемент розриву логістики противника.
«Це, до речі, показовий досвід: за місяць було кілька хвиль заходу російської техніки та живої сили на Бучу. І це добре було видно — перша хвиля йшла масово, суцільним потоком, буквально рухалася без зупину. Друга була меншою за чисельністю бронетехніки, але з більшою кількістю допоміжного транспорту: вантажівок, водовозок. У третій хвилі вже було видно використання захопленої української техніки. Четверта хвиля, за спостереженнями, свідчила про виснаження сил, оскільки втрати ставали критичними», — додає Володимир Цибулько.
Додатково почала активно працювати українська артилерія, зокрема в напрямку Іванкова і далі. Було зрозуміло, що вузька смуга правобережжя стає для російських військ критично вразливою.
«У певний момент, коли артилерія почала діставати глибше за Іванків, з’явилося відчуття, що ця “російська кишка” поступово перерізається — і що російське угруповання опиняється в дедалі складнішому становищі, фактично на межі відступу», — зазначає Володимир Цибулько.
Як вважає політолог, світ і так проявляв солідарність до України, бо це була нічим не спровокована агресія. Але саме Буча оголила інше — непропорційну лють і жорстокість проти цивільних. І якщо хтось ще сподівався, що з Росією можна домовлятися, то після цього стало очевидно — йдеться про абсолютно озвірілу поведінку, де насильство стає нормою співіснування.
«Путінізм, по суті, розбудив у російському суспільстві ці агресивні інстинкти. Якщо в пізньому СРСР вони були приглушені, то після двох чеченських воєн ця жорстокість вийшла назовні — як кримінальна, так і воєнна. І зрештою це почало спотворювати саму систему людських відносин, ще й за участі церкви, яка фактично благословляла цю агресію», — каже політолог.
Posłuchaj
28:26 na 0204 01ED72E5.mp3 Польща запускає програму підводних човнів «Orka». Буча як урок війни
Вікторія Машталер/Тарас Андрухович