Українська Служба

Війна як філософська ідея і як геноцид (частина V циклу)

14.06.2023 19:00
Філософський фейлетон Антона Марчинського
Аудіо
  • Війна як філософська ідея і як геноцид (Частина V нового циклу філософських фейлетонів Антона Марчинського)
        , 14  2023
Наслідки російського ракетного удару по цивільних будинках в Одесі, 14 червня 2023 рокуFoto: EPA/IGOR TKACHENKO

Продовжуємо цикл, присвячений війні, злу та можливості вхопити як одне, так і друге в поняттях і, відповідно, вести мову про якісь термінологічні різниці. І на початку мушу повторити те, про що говорю в кожній з частин цього циклу: ототожнення війни і зла, без необхідності входити в термінологічні нюанси, радше загальне для постраждалих внаслідок неї. Мені самому ця перспектива найближча.

Та це питання ставиться, однак, у філософії від самого її виникнення. Чи це означає, що філософію творять ті, кому досвід війни далекий? Радше ні, адже й стан війни, на жаль, питомий для людської історії в аж ніяк не менший спосіб, аніж стан миру. Власне кажучи, щодо того, чи мир тут домінує, можна було б посперечатися. Хоча це питання необов’язково може виглядати зрозумілим і актуальним для представників деяких сучасних суспільств, зокрема так званих західних (так званих, бо Захід тут визначає радше їхнє джерело, а не розташування сьогодні). І те ж саме може стосуватися зла. До того й іншого звертається філософія. Інша справа, в якій формі вона це робить? Це стосується, зокрема, способу викладу теми, що тісно сплетений зі способом її дослідження, а саме того, наприклад, чи це традиційно академічний текст, чи більш чи менш особистий. Писати академічні, нейтральні за стилем, відсторонені тексти, коли автора, його близьких, а насамперед, можливо, його суспільство спіткала війна, буває непросто і часто недоречно. У гру входить не лише емоційний фактор, що задіюється у випадку того, хто пише, так званого надавача. Не лише його біографічні обставини і, відповідно, можливості. Не лише те також, що особистий досвід автора не так просто, коли взагалі можливо, вбрати у понятійні шати. Але – і звідти оте «насамперед» поруч із суспільством – досвід змінює оптику самих адресатів. Не годиться приходити із трактатами про страждання до тих, хто страждає. І це не лише етична проблема. Вона бо теж пов’язана із пізнанням та розумінням, або із неуникненною відсутністю порозуміння, нездоланною розбіжністю між предметами академічного опису – з одного боку, та фактичного досвіду – з іншого.

Це, однак, не означає, що влучні філософські тексти про війну неможливі. Найліпші з них пишуть ті, хто має теж особистий, інтимний, можна було б сказати, досвід того, чим війна буває. Одним з прикладів, який я наводив у минулому фейлетоні, був Емманюель Левінас. Іншим – і тут, попри форму, важко заперечити, що це мислення випливає із дуже особистої оптики – був Ґеорґ Вільгельм Фрідріх Геґель.

Отже, Геґелеві, - а про це також я згадував попереднього разу, - йшлося про саму різницю між особистим досвідом і теорією, що випливає з рефлексії, і так відокремлюється від досвіду в цілком нову сферу. Згадаймо, що в самому злі в нього проявляється діалектика, адже зло як біль і страждання він протиставляє моральному, метафізичному злу. Das Übel супроти das Böse як категорії моральності або права, а також – далі – як історичної категорії, аби на шляху поєднання зло було сповнене і зведене нанівець.

Варто було б, може, очікувати, що війна була би в Геґеля не менш амбівалентним поняттям. Хоча може бути так, що як основа діалектичного механізму вона сама може йому не підлягати. Чи так є насправді?

Свою увагу Геґель присвячує цьому поняттю в тому ж творі, в якому, зокрема, приглядається до сутності зла, тобто в «Елементах філософії права». Там він робить вельми неоднозначну заяву. Треба, однак, враховувати, що ця неоднозначність випливає з неоднозначності самого поняття війни. Вибігаючи наперед, скажу, що поняття війни Геґеля небагато має спільного із досвідом війни, до якого примушені сьогодні українці, хоча вже збігається із історичною роллю, яку для становлення українського суспільства та занепаду Москви теперішня війна може відіграти. Отже, Геґель пише про «етичний момент війни, якої не можна вважати абсолютним злом і лише зовнішньою випадковістю» [1]. «Війна як стан, в якому серйозно сприймається марність минущих благ і речей (…), виявляється, на додаток, моментом, в якому набуває свого права і стає дійсністю ідеальність особливості», - каже він. Це не так просто зрозуміти, якщо Ви поза контекстом Геґелевої філософії, особливо, якщо чуєте такі дивні звороти у радіоефірі. Та Геґель, маючи подекуди на думці те, щоби люди не прив’язувалися до земних, так би мовити, речей, сам нам допомагає: «Війна має таке вище значення, що завдяки ній (…) ‘зберігається етичне здоров’я народів та їхнє байдуже ставлення скінчених речей’»[2]. Проте, наголошує він негайно, „це лише філософська ідея”[3]. Така війна, отже, як філософська ідея робить можливим рух від часткового до універсального, запускаючи таким чином діалектичну машинерію Aufhebung, знесення.

Тут немає місця для досвіду звичайної людини, для її болю, спричиненого тим найгіршим, що у війні є – воєнними злочинами. І нічого дивного. Та «філософська ідея», до якої вдається Геґель, відсилає читача до настільки вузьких та ідеалізованих матерій (у кожному, навіть парадоксальному значенні цих слів), що вони просто не в змозі вмістити в собі жахів, крізь які проходять жертви війни. Геґелева війна може і, зрештою, має бути далекою від людських очей, вона зводиться, по суті, до далеких полів битви, де вирішуються долі держав як колективних та універсальних індивідуумів, що жодним чином не зводяться до того, що часткове, особливе, інтимне.

Попри те, що війну він називає «станом безправ’я, насильства та випадковості”[4], є теж так, що «завдяки тому, - як пише німецький філософ, - що держави визнають одна одну як такі, що навіть під час війни зберігають (…) певну єдність, завдяки якій держави взаємно вважають одна одну такими, що існують (…). Війна, отже, в собі самій містить певне визначення міжнародного права, що полягає в тому, що в ній передбачено, однак, можливість миру, і, отже, визнається недоторканість послів і що загалом війна ведеться не проти внутрішніх інститутів, і не проти мирного родинного та приватного життя – не проти приватних осіб»[5].

Геґелева війна має одну лише форму, одне ім’я, і як же все те, про що він пише, несумісне із тими подіями, тим досвідом, тією війною, яку сьогодні – та впродовж всієї своєї історії – веде Москва. Ми тут виявляємося приреченими на еквівокацію, на те, щоби різні явища називати тим, начебто, словом. Чи це війна Геґеля, чи до нього, напевно, πóλεμος Геракліта, що означають боротьбу, навіть криваву, конкуренцію, протиставлення держав одна одній, необхідне для збереження рівноваги у думці і суспільстві, проте аж ніяк не означає геноциду, що таку рівновагу руйнує та деградує її учасників – дуже по-різному, що важливо – до «тваринного світу духа» (коли б тут ще раз використати один з Геґелевих термінів).

Відомі однак, приклади, коли πóλεμος межує із таким значенням. І унаслідок цього його можна назвати тотальною війною, такою, що охоплює всі сфери життя і знищує їх у кожній формі. Саме тоді тут війна і може перероджуватися в геноцид. Тоді вже не йдеться про абстрактний принцип, що встановлює у світі рівновагу, ані теж про стихійний епізод у міждержавних відносинах. Тотальність війни означає, що вона може стосуватися всього і кожного: як геноцид, і лише при нагоді – як питання.

І тут лише, при нагоді, як філософське питання, що навіть як академічний текст може набувати форми здивування та – цього не завжди вдається уникнути – збентеження.

Та про це мова піде вже у наступному фейлетоні.

Антон Марчинський


[1] G.W.F. Hegel, Zasady filozofii prawa, tłum. A. Landman, Warszawa 1969, s. 316.

[2] Tamże, s. 317.

[3] Tamże.

[4] Tamże, s. 325.

[5] Tamże.

Побач більше на цю тему: філософія filozofia

Страх, «переляк» і тривога

03.12.2022 13:00
«Тут варто було б сказати, що це загалом одне з найменш однозначних понять. Відомо, що кожен може боятися по-своєму. Але, якщо навіть відкласти справу особистої інтерпретації страху на бік, то це поняття може розкладатися на омоніми, себто на різні поняття, що звучали б однаково, навіть, наприклад, у випадку двох настільки близьких мов, як українська і польська, та мали б різні значення». Філософський фейлетон Антона Марчинського

Страх без «Я»

03.12.2022 20:35
«Про страх, який позбавляє сутність її стрижня, її основи, про ідентичність, що вже не має ані свого Я, ані світу. Про ідентичність умовну, скажімо, адже вона не має вже й якихось особливо помітних рис, окрім тотального страху». Філософський фейлетон Антона Марчинського

Страх та війна: убік вічності

17.12.2022 11:12
«"Існувати" означає "бути питанням", що кинуте і поставлене щодо себе самого. У якому людська істота, людське життя, людська екзистенція надалі і невпинно триває у власній непевності. Отже, це війна із собою самим. Війна із світом, у якому я існую, з банальністю цього існування, війна, що власне існування скандалізує та ставить питання про його доречність і доцільність». Філософський фейлетон Антона Марчинського

Війна, «досвід різниць» та філософія

17.12.2022 18:25
«Філософування можливе, отже, лише під час війни. Притому, безперечно, слово "час" беремо тут у лапки. Це момент, особлива мить, Augenblick, як у німців, починаючи з Ґете, або kairos, як у давніх греків, або пора, що явиться як скандал і як війна, власне. І це не може не давати надії». Філософський фейлетон Антона Марчинського

Зло, війна, мовне сум'яття (частина І циклу)

06.05.2023 19:41
Філософський фейлетон Антона Марчинського

Зло супроти самого мислення (частина ІІ циклу)

20.05.2023 17:56
Філософський фейлетон Антона Марчинського

Зло, досвід війни та виразимість етики (частина ІІІ циклу)

21.05.2023 12:00
Філософський фейлетон Антона Марчинського

Війна у підвалин філософії (частина IV циклу)

14.06.2023 13:00
Філософський фейлетон Антона Марчинського