Українська Служба

Страх та війна: убік вічності

17.12.2022 11:12
«"Існувати" означає "бути питанням", що кинуте і поставлене щодо себе самого. У якому людська істота, людське життя, людська екзистенція надалі і невпинно триває у власній непевності. Отже, це війна із собою самим. Війна із світом, у якому я існую, з банальністю цього існування, війна, що власне існування скандалізує та ставить питання про його доречність і доцільність». Філософський фейлетон Антона Марчинського
Аудіо
, 6  2022
Буча, 6 квітня 2022 рокуEPA/ROMAN PILIPEY Dostawca: PAP/EPA

Наприкінці листопада у Варшавському університеті відбулося вельми особливе обговорення певної філософської книжки, виданої ще минулого року. Особливість книжки полягає, по-перше, в тому, що це, перекладене польською мовою, навіть не стосторінкове есе, вийшло у Вільнюсі на замовлення литовського видавництва. Там, зрештою, перед цим видали й англомовний оригінал. По-друге, її польська назва – Obezwładniająca gorycz czasu, що можна було б перекласти безпосередньо українською як Обезвладнююча гіркота часу. Англійська – A Momentary Breathlesness in the Sadness of Time, що, безумовно, в українському перекладі вказувало б не на обезвладнення, а тимчасову втрату дихання, але із цим теж на нашу минущу безсилість перед часом. Із одностайністю підтитулу не було б, натомість, жодних проблем у жодній із цих мов, позаяк йшлося б про Ніцше Кшиштофа Міхальського. І це по-третє, позаяк це книжка про книжку польського філософа Кшиштофа Міхальського про вічне повернення і вічність супроти часу у Фридриха Ніцше. До цього я ще повернуся, але мушу перед цим сказати про четверту особливість. Вона полягає в тому, що книжку написав колишній студент Міхальського з Бостону, американський філософ, один з найпомітніших феноменологів світу серед молодого відносно покоління професорів Ніколас де Воррен. І багатьох польських читачів, можливо, саме це спонукало на початку зазирнути до цього видання та прочитати, адже йшлося про монографію західного філософа на тему монографії польського філософа, видану початково по-польськи. Менше з тим, що сам Кшиштоф Міхальський, залишаючись до своїх останніх днів у 2013 році професором Варшавського університету, був інкорпорований у західний академічний світ. Учень Яна Паточки і Ганса-Ґеорґа Ґадамера, з середини вісімдесятих він був професором Бостонського університету, а ще перед цим, – з 1982 року, упродовж понад трьох десятиліть, – одним з засновників та ректором Інституту наук про людину (або Інституту гуманітарних наук, як його часом називають українською), розташованого у Відні. З цим пов’язана чергова особливість як книжки, так і організованої довкола неї події: перед запроважденням воєнного стану у Польщі у 1981 році Кшиштоф Міхальський виїхав на стипендію за кордон, і вже до початку системних суспільних змін у Польщі додому не повертався додому. Можливо, саме це причинилося до послаблення його зв’язків із альмаматер та загалом із місцевим академічним середовищем. Попри заслуги для нього ще молодого тоді дослідника. А заслуги неабиякі: докторська дисертація Кшиштофа Міхальського Гайдеґґер і сучасна філософія була присвячена Буттю і часові Мартіна Гайдеґґера, і це була перша така праця на цю тему у Польщі, що торувала шлях не лише для всіх інших польських дослідників творчості цього німецького вельми неоднозначного філософа, але й формувала польський Гайдеґґерівський, теж вельми специфічний словник. Свого часу, коли я, лише починаючи працю над власною дисертацією і прочитавши цю книжку Міхальського, наважився висунути свої застереження щодо неї у розмові з іншим знавцем тематики та перекладачем Цезарим Водзінським, він наголосив саме на цій заслузі Міхальського та підкреслив, що лише після зусиль останнього були можливі переклади на польську у виконанні Юзефа Тішнера, Богдана Барана, Януша Мізери та, власне, самого Водзінського. Та, попри ці заслуги, Міхальський, як видно, не був вже ніколи серед філософів з Варшавського університету своїм. Цілковито своїм. Першим свідоцтвом цього є утворення ним у цьому виші альтернативного філософського осередку під назвою Кафедра Еразма Роттердамського (професором якої, зрештою, став ще один вчитель Міхальського – видатний філософ Лєшек Колаковський, що також не зміг після вигнання у 1968 році повернутися до Інституту філософії УВ). Інше свідоцтво,  з-посеред багатьох, я бачив на власні очі: коли тут 2009, бодай же, року відбувалася авторська презентація книжки Кшиштофа Міхальського Полум’я вічності про вічність при нагоді філософії Фридриха Ніцше. Книжки, котрій присвячено згадану на початку монографію Ніколаса де Воррена. Вона була сприйнята винятково неприхильно через, як закидали, неакадемізм (а радше непозитивізм), але й через певну чужість автора відносно тодішнього середовища, що склалося в Інституті філософії та, великою мірою, зберігається дотепер.

Ці всі дивні аспекти доповнилися, отже, черговим: презентація такої от книжки де Воррена про таку от книжку такого от Кшиштофа Міхальського відбулася, однак, на Факультеті філософії Варшавського університету, що є спадкоємцем згаданого Інституту того ж вишу.

До чого я веду і навіщо взагалі про це згадую у радше популяризаторському, ніж академічному циклі фейлетонів про страх і, врешті-решт, надію, про смерть, війну і фундаментальне мислення, про все те, що таким чином, може й дивним, пов’язую? На це питання я відповім не відразу, не остаточно (адже філософія не допускає остаточних відповідей) та сьогодні лише почну це робити.

Сталася, отже, ще одна дивна річ: мене як учасника упродовж декількох років семінарів Кшиштофа Міхальського, які відбувалися, зрештою, у Варшавському університеті, запросили на цю промоцію, і я мусив, певною мірою неакадемічно, відгукнутися про цю книжку, і розповісти, звісно, не про саму монографію де Воррена, але й згадати про Полум’я вічності Кшиштофа Міхальського. Мені здалося, що стиль як де Воррена, так і Міхальського надавав мені ліцензію на такий неакадемізм та радше наводити свої спогади, аніж заглиблюватися у нюанси, пов’язані із поняттями, які з’являлися у цих книжках, які з’являлися у Ніцше.

І, отже, я згадав, що тоді, коли книжка вийшла і я прочитав її вперше, вона вразила мене, зокрема, фактом інтерпретації тілесності, тіла, присутньої в Полум’ї вічності, запропонованої Кшиштофом Міхальським, коли тіло подавалося як мовний феномен. Можливо, про це не йшлося напряму, але такий мотив був, і це мене надихнуло до того, аби у власній докторській дисертації, саме так пишучи про тіло, його інтерпретувати за допомогою часом навіть мовознавчих знарядь. Отже, це було щось, що тоді мене вражало, і щось, що, можливо, відвернуло мою увагу від зовсім іншого аспекту, який мене вразив зараз під час прочитання обох цих книжок. А цей аспект був пов’язаний із війною. І я не можу не дивуватися, що тоді, кільканадцять років тому, це не було для мене очевидне. Отже, війна видалася тим найважливішим поняттям, яке у Міхальського і тепер у де Воррена (зрештою, у книжці, написаній декілька років тому і виданій не цього року) виявляється найпомітнішим і найбільш вражаючим.

Війна, polemos – це те, що, як каже де Воррен, дивує читачів Ніцше, Міхальського. І йдеться тут про те, що філософія є, по суті, війною і polemos. Мхальський, можливо, звертається теж до мотивів, присутніх у Емманюеля Левінаса, коли той каже, що кожна інтерпретація іншого як Іншого не в його унікальності і повноті, а як когось, кого ми маємо вписати у свій власний світ, є почасти… великою мірою насильством та війною. Отже, війна у цьому контексті є іншою назвою для окреслення різниць, щодо яких розум стає безрадним.

Проте війна відкриває нам теж можливість досвіду різниць дуже небезпечних і таких, що дають шанс на те, щоби вирватися з усталених схем. Для того, щоб насправді розпочати мислення. Для того, щоби – завдяки подоланню стереотипів – мислення було насправді метафізичним і дозволяло вирватися, попри незмінний та банальний час – убік вічності. Саме вічність, нагадаю, є головним предметом рефлексії Міхальського. Саме вічність як вічне повернення є предметом рефлексії Ніцше. Це та єдина думка, довкола якої обертається все його мислення, - як про це свого часу твердив Мартін Гайдеґґер. І саме таке мислення як війна є предметом рефлексії де Воррена.

Притому, тут не йдеться про той відомий фрагмент з Євангелія, на якому наголошує, наприклад, Блез Паскаль, коли Ісус каже, що прийшов у світ, аби принести війну, прийшов, аби принести меч і вогонь. «Війна не була зіслана на людину іншим сущим, видимим і невидимим,а її джерелом є певна випадкова подія появи людськості, а навіть мене самого»[1], - на цьому наголошує де Воррен. Це означає, що причину війни становить тут випадкова екзистенція, що називається власною й такою, що нескінченно страждає; і вона позначена стигматом недослідженого питання про те, як взагалі можливе те, що я існую. Адже «існувати» означає «бути питанням», що кинуте і поставлене щодо себе самого. У якому людська істота, людське життя, людська екзистенція надалі і невпинно триває у власній непевності. Отже, це війна із собою самим. Війна із світом, у якому я існую, з банальністю цього існування, війна, що власне існування скандалізує та ставить питання про його доречність і доцільність.

Безумовно, війна, яка триває зараз в Україні, безпосередньо не перекладається на таке от розуміння метафізичної війни, проте дає приводи, аби придивитися до нього і розвинути питання про власне місце у світі.

А про це поговоримо вже за тиждень.

Антон Марчинський


[1] Nicolas de Warren, Obezwładniająca moc czasu. Nietzsche Krzysztofa Michalskiego, tłum. Filip Gołaszewski, Wilno, Phi Books 2021, s. 25.

Побач більше на цю тему: філософія

Війна: неможлива мова

17.09.2022 19:25
Філософський фейлетон Антона Марчинського

Війна та стара метафізика

24.09.2022 17:15
Філософський фейлетон Антона Марчинського

Війна: неможливе мовчання

01.10.2022 17:05
Філософський фейлетон Антона Марчинського

Війна: банальність мовчання

08.10.2022 17:48
Філософський фейлетон Антона Марчинського

Війна: біографія і мислення

15.10.2022 18:49
Філософський фейлетон Антона Марчинського

Війна: одне непросте слово

31.10.2022 18:01
Філософський фейлетон Антона Марчинського

Війна, фашизм, мовчання та метаполітика

05.11.2022 18:38
Філософський фейлетон Антона Марчинського

Страх і очікування майбутнього

12.11.2022 17:53
Філософський фейлетон Антона Марчинського

Про страх?

19.11.2022 17:59
Філософський фейлетон Антона Марчинського

Страх, «переляк» і тривога

03.12.2022 13:00
«Тут варто було б сказати, що це загалом одне з найменш однозначних понять. Відомо, що кожен може боятися по-своєму. Але, якщо навіть відкласти справу особистої інтерпретації страху на бік, то це поняття може розкладатися на омоніми, себто на різні поняття, що звучали б однаково, навіть, наприклад, у випадку двох настільки близьких мов, як українська і польська, та мали б різні значення». Філософський фейлетон Антона Марчинського

Страх без «Я»

03.12.2022 20:35
«Про страх, який позбавляє сутність її стрижня, її основи, про ідентичність, що вже не має ані свого Я, ані світу. Про ідентичність умовну, скажімо, адже вона не має вже й якихось особливо помітних рис, окрім тотального страху». Філософський фейлетон Антона Марчинського