Для польського волонтера Пйотра Марцінковського поїздки в Україну на лінію фронту стали досвідом, після якого інакше дивишся на звичайне мирне життя. Він допомагає українським військовим із тактичними аптечками та автомобілями, але говорить не лише про те, що вдається привезти на передову. Не менш важкою частиною волонтерства є рішення, кому допомогти, коли ресурсів на всіх не вистачає.
Волонтер розповідає, що суспільна втома від війни дедалі сильніше позначається на зборах коштів. Людям стає важче постійно просити про підтримку, а волонтерам — переконувати інших, що потреба в допомозі нікуди не зникла. Водночас на фронті особливо гостро відчуваєш ціну навіть невеликої підтримки.
Після повернення до Польщі контраст між фронтом і мирним життям може бути майже фізично відчутним. Те, що раніше здавалося важливим, відходить на другий план, а відчуття власного безсилля змушує шукати інші способи бути корисним. Для Пйотра Марцінковського волонтерство стало не лише способом допомагати Україні, а й особистим досвідом, який змінив його сприйняття війни та повсякденного життя.
Окремо польський волонтер говорить про стосунки між поляками й українцями. Попри численні спільні риси, між двома суспільствами залишаються історичні розбіжності, які часом заважають побачити одне в одному передусім людей. Війна, за його словами, водночас показує і складність цих відносин, і те, наскільки багато може об’єднувати українців та поляків, коли йдеться про реальну допомогу та солідарність.
Усю розмову можна послухати у доданому файлі.
Євгеній Дячков