Яцек Жаба майже невідомий у Польщі. Він не був яскравою особистістю першої шереги активістів профспілки «Солідарність» періоду воєнного стану і безнадійних, здавалося, 80-х років минулого століття. Проте він, не погоджуючись із тим, що тоді у Польщі відбувалося, активно включився у підпільну діяльність і кінець-кінців за свою мужність він поплатився своїм життям. Більшої прикрості додає факт, що сталося це 4 лютого 1989-го, отже, за чотири місяці до переможних для «Солідарності» виборів у червні того року та, врешті-решт, краху комуністичного режиму у Польщі.
Цього року минуло 30 років від самовбивчої смерті Яцека Жаби. І щойно цьогоріч він був посмертно нагороджений президентом Польщі медаллю — Хрестом Свободи і Солідарності, і також цьогоріч вийшов документальний фільм про нього — «Засуджений до забуття», який зняла співробітниця краківського відділення Польського телебачення Аґнєшка Нємєц.
Сьогодні, у чергову річницю введення у Польщі воєнного стану, Аґнєшка Нємєц розповість про трагічну долю рядового профспілки «Солідарності» тих часів.
Аґнєшка Нємєц:
— Діяч «Солідарності» Яцек Жаба був звичайним 20-річним юнаком, 1963 року народження, жителем робітничого кварталу Кракова — Нової Гути. Він був активістом нині призабутої другої-третьої шеренги членів «Солідарності», працював робітником-електромонтером у краківському депо. І так як умів він намагався боротися з репресивним комуністичним терором, насамперед беручи участь у політичних мітингах, розповсюджуючи самвидавні буклети.
У чергові роковини введення у Польщі воєнного стану 1981 року, інший діяч опозиції та його старший за віком колега по роботі Казімєж Краузе задумав акцію, як мала на меті пробудити народ, поляків, нагадати про жахіття системи, у якій вони живуть. Уночі з 12 на 13 грудня 1981 року вони удвох перерізали клинові ремені у 30-ти міських автобусах — так, щоби наступного дня уранці, саме 13 грудня, люди не змогли добратися на роботу.
Утім, інші працівники депо виявили та усунили ці пошкодження, отже вся акція зійшла нанівець. Тим не менш співробітники безпеки шукали винуватців, та й врешті-решт їх викрили — спершу ініціатора Казімєжа Краузе, а за кілька місяців також Яцека Жабу, — каже Аґнєшка Нємєц:
— Звісно ж, Краузе отримав суворий вирок — його засудили до 5-ти років позбавлення волі, Яцека Жабу засудили до 1,5 року позбавлення волі — за статтею про саботаж. Отож, він опинився у тюрмі, і хоч у нього був статус політичного в’язня, то сидів він в одній камері з кримінальними злочинцями, рецидивістами, які над ним знущалися з особливою жорстокістю. Так само, як і слідчий, що його допитував — тоді молодий поручник Єжи Стахович. А ще деякий час він сидів у т.зв. термосі, тобто звукоізоляційній камері. До нього застосовували різні методи родом із сталінських тюрем і психушок. Він цього не витримав. Тим більше, що був напівсиротою, його мати померла коли йому було 6 років, а батько одружився вдруге. Він почувався дуже самотнім, мабуть був у великій депресії, чому у ті часи ніхто не приділяв належної уваги. У результаті — він упав у ступор, стан нечутливості, психічного шоку...
Згодом Яцека Жабу перевели з тюрми до психіатричної лікарні, де лікарі намагалися урятувати йому життя, насамперед максимально видовжуючи час його перебування у шпиталі. Звідтіля він вийшов у відпустку. Потім була ще одна відпустка, під час якої у політв'язня з'явилася надія на те, що він більше не повернеться до тюрми.
— Власне кажучи, це було напередодні переговорів за круглим столом влади і опозиції. У костьолі у Містжейовицях біля Кракова відбулася зустріч представників тодішньої антикомуністичної опозиції, на яку пішов Яцек Жаба — він тоді був у дуже поганому стані, дуже погано себе почував, важив всього 48 кг. Учасники тієї зустрічі розповіли його історію. Тоді присутній там відомий польський дисидент, один з лідерів «Солідарності», дуже емоційно сказав йому: «Яцеку, Жабо, ти вже не повернешся до тюрми, я тобі це обіцяю». Про це у моєму документальному фільмі розповідають свідки, учасники цієї зустрічі.
Проте сталося інакше. На початку лютого 1989 року Яцек Жаба таки отримав листа з вимогою повернутися до тюрми для повного відбуття терміну покарання.
— У нього тоді була короткотривала відпустка з психіатричної лікарні. Готуючи фільм, я навіть знайшла записку лікаря, де він рекомендує уважно дивитися за Яцеком Жабою. Останній після того, як отримав листа з тюрми з вимогою повернутися, упав у відчай. 4 лютого, о 18 год. 20 хв., він вискочив з вікна свого помешкання на 9-му поверсі багатоквартирного будинку у Новій Гуті. Помер наступного дня у лікарні, не прийшовши до тями. Я думаю, що зламний момент, який спонукав його зробити цей страшний акт, стався тоді, коли надія, що його тримала при житті, виявилася нездійсненою обіцянкою... Що це була остання краплина, що переповнила чашу. Він почувався дуже самотнім, хворів депресією, яку в ті часи не лікували, навколишня дійсність була дуже гнітючою й репресивною, поруч нього не було близьких людей. На мою думку, він вирішив звільнитися від болю, страху, страждань, самотності. Він, мабуть, собі подумав, що десь там йому буде ліпше, ніж в одній в'язничній камері з рецидивістами та їхніми знущаннями й насильством.
Аґнєшка Нємєц каже, що вона якоюсь мірою ідентифікується з героєм свого фільму також тому, що вона і він майже однолітки — він народився 1963 року, вона — 65-го. У неї є друзі, які сильно в той час постраждали, деяких із них вже не немає. Їх та Яцека Жабу вважає справжніми патріотами, молодими героями, які, як і тисячі інших членів «Солідарності», працюючи в тилу, робили все для того, щоб ми жили у вільній країні.
Запрошуємо послухати подкаст у доданому звуковому файлі.
Галя Леськів, Тарас Андрухович, Мар'яна Кріль