Понад чотири роки після початку повномасштабна війна Росії проти України все ще далека від завершення. Водночас дедалі частіше лунають слова, подібні до заяви президента Фінляндії Александра Стубба, який сказав, що війна Росії проти України є стратегічною поразкою Путіна.
Президент Фінляндії представив свою оцінку під час виступу в межах дискусії на цьогорічному Всесвітньому економічному форумі в Давосі. Хоча це часто вислизає з поля зору громадськості, аналіз ситуації, особливо на стратегічному рівні, повністю підтверджує такий стан речей. Оцінюючи нинішній етап війни, можна дійти висновку, що Росія досі не досягла жодної зі своїх стратегічних цілей. Водночас сталося багато подій, яких Москва не бажала.
Після понад чотирьох років від початку повномасштабної агресії та понад 12 років від початку війни з Україною Росія, попри більший потенціал — у кожному вимірі, зокрема й військовому, — не змогла змусити Україну капітулювати та погодитися на російські умови.
Аналіз цілей, які ставили перед собою обидві сторони до початку повномасштабного вторгнення, а також стану їхня реалізації після понад чотирьох років бойових дій, може дозволити визначити сторону, яка, навіть якщо й не перемогла, то принаймні більшою мірою реалізувала свої цілі. Це дало б змогу сформулювати так звану «теорію перемоги», тобто сукупність умов, які мають бути виконані для визначення успіху або поразки.
Якщо вважати російськими цілями конфронтації з Україною та Заходом ті, що були викладені в заяві від грудня 2021 року, — тобто фактичну нейтралізацію України, позбавлення її можливості проводити незалежну зовнішню та оборонну політику, а також відступ НАТО до кордонів 1997 року, — то в цьому аспекті дії Росії є цілковитою поразкою, адже результат виявився прямо протилежним. Росії не вдалося підпорядкувати собі Україну чи обмежити її суверенітет у зовнішній політиці, а кількість зв’язків Києва із західними країнами суттєво зросла.
Натомість якщо стратегічною метою України у цій війні вважати збереження незалежності та захист від російської агресії, то Київ і надалі здатен виконувати ці завдання — навіть на п’ятому році війни, попри територіальні та людські втрати. Ніщо не вказує на те, що в осяжному майбутньому ця ситуація зміниться. Рівень рішучості української сторони, попри втому, залишається дуже високим.
PAP/Д.Н.