Другий раунд тристоронніх мирних переговорів у столиці Об’єднаних Арабських Еміратів — Абу-Дабі — не приніс прориву, що не стало несподіванкою для Києва, який готується до тривалого переговорного процесу. З точки зору української сторони ключовим залишається збереження американської підтримки для України.
Переговори в Абу-Дабі, що відбулися у середу, 4 лютого, та четвер, 5 лютого, стали другим раундом переговорів у тристоронньому форматі Україна — Росія — США. Відповідно до очікувань вони не призвели до прориву у вигляді припинення бойових дій, однак сам факт їх проведення, а також визначення результатів як конструктивних (і окреслення перспективи чергового раунду за кілька тижнів — наступна зустріч має відбутися у США, про що в четвер увечері повідомив президент України Володимир Зеленський) у цьому випадку можна вважати успіхом.
Це, зокрема, підтвердила британська газета Financial Times. Видання послалося на анонімного члена української делегації, який оцінив поступ у переговорах як «значний» — тим більше, що ці переговори дозволяють представникам військових структур обох сторін працювати над деталями домовленостей. Водночас це не змінює того факту, що шлях до укладення перемир’я (не кажучи вже про стабільну угоду у вигляді мирного договору) буде дуже довгим. «Ми сподіваємося завершити війну у 2027 році дипломатичним шляхом», — сказав у середу, 4 лютого, Володимир Зеленський в інтерв’ю телеканалу France 2, додавши, що навіть замороження конфлікту на нинішній лінії фронту було б «великим прогресом».
Російська сторона незмінно дотримується позиції, згідно з якою необхідно укласти повну мирну угоду, відкидаючи при цьому можливість припинення вогню чи перемир’я — навіть на час переговорів. Такий підхід зумовлений, зокрема, тим, що для Москви застосування сили є також специфічною формою переговорів: звідси й масований ракетно-дроновий удар по українській енергетичній інфраструктурі напередодні другої зустрічі в ОАЕ.
На російську переговорну стратегію варто дивитися і в ширшому контексті того, чого Москва прагне досягти в межах переговорів з Києвом і передусім з Вашингтоном.
Водночас позицію Вашингтона важко назвати проросійською. Президент США Дональд Трамп прагне укладення домовленості між Україною та Росією і припинення війни, однак це не виглядає як курс на «мир за будь-яку ціну». Звідси — дії з посилення санкцій та рішуча реакція на активність танкерів російського «тіньового флоту» (дві одиниці з цієї групи були затримані американськими силами на початку січня). Москва має обмежене поле маневру, адже прагне зберегти свою позицію як конкурента США, але водночас — на засадах стратегічного партнерства.
Попри це, європейські країни, зокрема Польща, мають важливу роль для виконання — якщо не на рівні безпосередніх переговорів, то у сфері дипломатичного впливу на позицію США (можливості впливу на позицію Москви слід вважати серйозно обмеженими). Особливо важливою тут є роль країн, чиї лідери традиційно підтримують добрі відносини з американським президентом (як, зокрема, у випадку Польщі). Від координації зусиль у трансатлантичних відносинах може залежати прискорення процесу мирних переговорів.
PAP/Д.Н.