10 лютого виповнюється 86 років від першої масової депортації поляків до сибірських трудових таборів. До 1941 року відбулося чотири масові депортації поляків на північ Росії, переважно до Архангельської та Іркутської областей. Депортації були формою помсти Сталіна, зокрема за поразку Радянського Союзу в польсько-радянській війні.
Доктор Йоанна Пакуза, теолог і історик, досліджувала вплив релігійного досвіду на виживання депортованих, спираючись на спогади та свідчення вигнанців.
Людей удосвіта жорстоко виривали з їхніх домівок і відправляли на важкі роботи в умовах суворого клімату. Харчів було обмаль, вони потерпали від голоду, холодів та комах, почувалися самотніми й безпорадними. Однак багатьом вижити допомогла віра, яка давала надію в цих нелюдських обставинах.
«Знання та пам’ять про ці драматичні події мають вирішальне значення, — наголошує дослідниця доктор Йоанна Пакуза. — Важливо, щоб пам’ять про них не зникла. Треба повертатися до їхньої історії, відновлювати її, зберігати маленькі історії, щоб вони не загубилися серед потоку інформації. Особливо важливо робити це під час відзначення таких річниць».
За різними оцінками, під час чотирьох масових депортацій було депортовано від 300 тисяч до 2 мільйонів поляків. Частині з них вдалося вижити та повернутися до Польщі після війни. Історики вважають ці депортації одним із найсерйозніших злочинів проти поляків під час Другої світової війни.
IAR/В.Г.