Премія імені Сахарова «За свободу думки», присуджена Європейським парламентом засудженому лукашенківським судом до восьми років ув’язнення польському журналістові з Білорусі Анджею Почобуту, розпалила надії її жителів на те, що в Європі про них все ж не забули і не списали їхню країну з рахунку.
Коли в середу голова Європарламенту Роберта Мецола оголосила двох цьогорічних лауреатів премії, білоруського поляка та грузинку, серед антилукашенківської опозиції в самій Білорусі та за її межами запанувала радість, змішана з гіркотою. Адже новий лауреат премії «За свободу думки», найімовірніше, ще не скоро дізнається, що ним став. Його тримають в інформаційній ізоляції, і він вкрай рідко має можливість контакту зі зовнішнім світом.
Польща неодноразово вимагала його звільнення, але режим у Мінську залишається глухим до цих закликів. Міністерство закордонних справ Білорусі не раз заявляло у відповідь на критику з боку Європи через триваючі репресії, що в країні немає жодних політичних в’язнів, а всі засуджені — це особи, які нібито скоїли реальні злочини.
У випадку Анджея Почобута злочином стало найменування совєтського вторгнення в Польщу 17 вересня 1939 року актом агресії проти суверенної держави й виступом СССР на боці Гітлера у Другій світовій війні. Після більш ніж 500 днів, проведених у слідчому ізоляторі, його засудили до восьми років ув’язнення на закритому процесі в Гродні. Вирок було винесено за формулюванням «за розпалювання ворожнечі» — саме так сьогодні в Білорусі кваліфікують висловлення історичної правди.
Білоруси, налаштовані дружньо до Польщі та поляків, у середу в соцмережах вітали і себе, і Польщу з визнанням героїчної постави польського журналіста з Білорусі. Вони висловлювали надію, що Анджей Почобут невдовзі опиниться на волі й зможе особисто отримати заслужену нагороду. Але це неточно, адже білоруський нобелівський лауреат Алесь Бяляцький, попри присудження йому Нобелівської премії миру, досі залишається бранцем Лукашенка.
Попри це навіть у самій країні, в атмосфері політичних репресій, що тривають вже багато років, люди відчули, що їх не залишили сам на сам з авторитарним режимом. Вони висловлюють надію, що ця безпросвітна ніч завершиться визволенням країни з-під диктатури, а її справжні герої знову здобудуть волю. Один із моїх білоруських знайомих журналістів сказав прямо: «Адже Польща не здалася у минулому столітті після придушення "Солідарності" під час воєнного стану. Ми теж не повинні, бо без надії неможливо перемогти».
Хай вистачить цієї надії та віри у визволення країни з-під влади Росії й приєднання до європейської спільноти народів, на яку вона заслуговує, Анджею Почобуту, Алесю Бяляцькому та понад тисячі інших білоруських політичних в’язнів.
З Білорусі для Польського радіо для закордону — Ян-Кшиштоф Міхаляк