Війна США та Ізраїлю проти Ірану поглибила розбіжності між країнами Європейського Союзу та адміністрацією президента США Дональда Трампа. Конфлікт ускладнив підтримку України, продемонстрував обмеженість американських безпекових гарантій і пожвавив дискусію про необхідність більшої незалежності Європи від Сполучених Штатів.
Після початку війни 28 лютого частина європейських столиць фактично сприйняла її без відкритої критики. Як зазначає американський аналітичний центр Brookings Institution, багато урядів розраховували, що короткочасний конфлікт послабить Тегеран — одного з головних партнерів Росії — та водночас допоможе покращити відносини з адміністрацією США після попередніх суперечок, зокрема через багатомісячний тиск Трампа щодо приєднання Гренландія.
На початку конфлікту більшість європейських лідерів уникали відкритої критики дій США та Ізраїлю. Винятком став прем’єр-міністр Іспанії Педро Санчес, який від самого початку виступав проти війни. Згодом Італія відмовилася дозволити використання своїх військових баз для операцій проти Ірану. Водночас генеральний секретар НАТО Марк Рютте підтримав дії, спрямовані проти Ірану.
Більшість європейських держав відмовилися від участі в наступальних операціях, однак деякі з них фактично допомагали американським військовим, надаючи свою інфраструктуру. Особливе значення мала авіабаза Рамштайн, яка стала ключовим координаційним центром операцій США на Близькому Сході. Важливу роль також відігравала британська база RAF Fairford, звідки вилітали американські бомбардувальники, задіяні в кампанії проти Ірану.
Для багатьох європейських союзників США відсутність попередніх широких консультацій у межах НАТО стала черговим сигналом ослаблення трансатлантичної співпраці.
У відповідь на удари США та Ізраїлю Іран перекрив Ормузьку протоку — один із найважливіших маршрутів транспортування нафти та природного газу у світі. Порушення судноплавства спричинило зростання цін на енергоносії та негативно вплинуло на світові ринки. Зі затягуванням конфлікту ставало дедалі очевидніше, що війна не послабила противників Заходу, а навпаки — збільшила доходи Росії від експорту нафти та погіршила економічну ситуацію в Європі.
Водночас конфлікт продемонстрував обмеження американського оборонно-промислового комплексу. Через значні витрати озброєнь США збільшилися терміни постачання зброї союзникам. Одним із прикладів стало оголошене у березні багаторічне відтермінування поставок систем протиповітряної оборони Patriot для Швейцарії.
У Європі посилилися побоювання, що через це підтримка України може ще більше скоротитися після попереднього обмеження американської допомоги за президентства Дональда Трампа.
Війна також загострила суперечності між європейськими союзниками та Білим домом. Трамп критикував європейські держави за відмову брати участь у наступальних діях проти Ірану та погрожував скоротити американську присутність у НАТО.
У результаті американсько-ізраїльська операція ще більше підірвала довіру між Європейським Союзом і США. Багато європейських політиків та аналітиків дійшли висновку, що Європа більше не може беззастережно покладатися на американські гарантії безпеки, а відносини зі США навіть після завершення близькосхідного конфлікту не повернуться до стану, який існував до приходу Трампа до влади.
Війна прискорила дискусію в Європейському Союзі про посилення стратегічної автономії у сфері безпеки. Дедалі частіше лунають заклики до того, щоб Європа самостійно захищала свої інтереси та активніше брала участь у стабілізації ситуації на Близькому Сході. Однією з пропозицій є створення нового формату переговорів щодо безпеки в регіоні за участю не лише європейських держав, а й країн Перської затоки, Ірану та важливих азійських партнерів, таких як Індія, Японія і Південна Корея.
Необхідність ширшого залучення країн регіону та партнерів поза межами Заходу до формування майбутньої архітектури безпеки підтримують, зокрема, експерти аналітичних центрів European Council on Foreign Relations та Carnegie Europe.
Конфлікт також поставив під сумнів ефективність американських безпекових гарантій. Успішні атаки Ірану на держави Перської затоки, попри присутність там американських військ, посилили в Європі переконання, що континент має більше інвестувати у власну оборону, насамперед у системи протиповітряної оборони та далекобійне озброєння.
PAP/Т.А.