У неділю в Польщі відзначають 86-ту річницю першої депортації поляків до німецького концтабору Аушвіц.
14 червня 1940 року німці перевезли з в’язниці в Тарнові до табору 728 польських в’язнів. Вони стали першими ув’язненими Аушвіца, який спочатку створювався саме для поляків.
Цей день у Польщі також є Національним днем пам’яті жертв німецьких нацистських концтаборів і таборів смерті.
За даними істориків, Аушвіц став найбільшим нацистським табором, через який пройшло щонайменше 1,3 мільйона людей. Більшість із них становили євреї, але серед в’язнів були також поляки, роми та радянські військовополонені, зокрема чимало українців. Українські науковці вказують, що близько 110 тисяч в’язнів були вихідцями з України.
Про події, пов’язані з визволенням табору, та маловідомий український контекст цієї трагедії говорять із Вікторією Яременко, кандидаткою історичних наук, співробітницею Українського інституту національної пам’яті.
За словами дослідниці, визволення Аушвіца не було одномоментною подією. Концтабір складався з кількох частин — адміністративного Auschwitz I, табору масового знищення Auschwitz II (Birkenau) та мережі трудових таборів Auschwitz III. Операція зі звільнення розпочалася 26 січня 1945 року та здійснювалася військами Першого Українського фронту.
Як зазначає Яременко, понад 40% особового складу цього фронту становили вихідці з території сучасної України, однак цей факт часто губиться за узагальненим формулюванням «радянська армія».
26 січня зведена штурмова група під командуванням Анатолія Шапіро першою увійшла на територію трудових таборів Auschwitz III і звільнила перших в’язнів. Уже 27 січня, за підтримки танкових підрозділів під командуванням полковника Анатолія Ковалевського, було зламано опір німецького гарнізону в адміністративній частині Auschwitz I, а згодом остаточно звільнено Birkenau.
Як зазначає дослідниця, під час боїв за територію табору загинуло понад 230 червоноармійців, значну частину з яких становили українці.
Окрему увагу експертка звертає на те, що український вимір історії Аушвіца досі недостатньо представлений у сучасному меморіальному комплексі. Там немає української національної експозиції, а тривалий час домінували радянські наративи.
Проблемою залишається й ідентифікація українців серед в’язнів. Нацистська система не фіксувала етнічність, а позначала людей за громадянством або категоріями. У результаті багато українців були записані як громадяни СРСР або інших держав. Нині в музеї Аушвіца ідентифіковано понад 600 осіб як українців, однак реальна кількість була значно більшою.
За оцінками дослідників, через Аушвіц могли пройти близько 110–120 тисяч вихідців із території сучасної України, серед них євреї, радянські військовополонені, остарбайтери та примусові робітники.
Окремо згадується й участь людей з України у фіксації злочинів нацистів: перші фотографії визволеного табору зробив київський фотокореспондент Володимир Юдін, а художник Зіновій Толкачов створив серії робіт про Аушвіц і Майданек.
Сьогодні триває робота над поглибленням дослідження українського виміру історії Аушвіца та обговорення можливості створення української національної експозиції в меморіальному комплексі.
Як підкреслює Вікторія Яременко, Аушвіц — це не лише символ Голокосту, а й місце, де присутня українська історія: історія в’язнів, визволителів і свідків, яка потребує повного й чесного осмислення.
28:55 AUSZWITZ_OK.mp3 Український контекст Аушвіца: маловідомі сторінки історії визволення та пам’яті
IAR/УСПР/Володимир Гарматюк