Плановане підписання американсько-іранської угоди про припинення військових дій та розблокування Ормузької протоки — це дуже хороше повідомлення для більшості країн у світі. Проте є й винятки.
Втрачає на цьому Ізраїль, який ввів Трампа в оману, обіцяючи легке знищення Ісламської Республіки, революцію, зміну влади — словом, нездійсненні плани. Все склалося інакше, і хоча остаточної оцінки здобутків і втрат окремих сторін треба почекати принаймні до оприлюднення умов угоди, однак, безсумнівно, війна завдала американському президентові значно більше проблем, ніж він очікував.
Зате конфлікт став дуже гарною звісткою для Росії, яка завжди була зацікавлена у тому, щоб Близький Схід охопило полум’я. Поки що ця небезпека відступила, а отже, Москва залишилася ні з чим. Ескалація конфліктів у цьому регіоні завжди була для неї вигідною, позаяк створювала проблеми для Європи та США. Так виникав міграційний тиск, використання якого в гібридній війні Росія засвоїла вже дуже давно як теорію інженерії примусової міграції. Польща відчула це на практиці на кордоні з Білоруссю, а вся Європа змагається з цією проблемою від 2015 року.
Дестабілізація Близького Сходу спричиняла і зростання терористичної загрози, а це у поєднанні з російською дезінформацією призводило до поляризації громадської думки та зростання популярності ультраправих та ультралівих угруповань, часто пов’язаних із Росією. На вулиці європейських міст перенісся, зокрема, ізраїльсько-палестинський конфлікт, особливо після того, як дії Ізраїлю в секторі Гази та Лівані призвели до масових руйнувань і великого числа жертв серед цивільного населення, включаючи жінок, дітей, журналістів і працівників гуманітарних організацій. Російська пропаганда на всьому Глобальному Півдні, а особливо в мусульманському світі, звинувачувала в цьому так званий «колективний Захід», до якого зараховують також Польщу.
Війна з Іраном, у яку Ізраїль втягнув США, була мрією путінського режиму. Ціни на нафту різко зросли, а США тимчасово скасували санкції на російську сировину, щоб поліпшити ситуацію на ринку. До того ж у трансатлантичних відносинах почала наростати криза у зв’язку з тим, що європейські члени НАТО відкинули тиск з боку США задля того, щоб вони приєдналися до війни з Іраном. Росія, звісно, розраховувала на більше. Адже не секрет, що вже під час дванадцятиденної війни 2025 року вона сподівалася, що це призведе до залучення американських сухопутних військ. При цьому варто пам’ятати, що Москва має величезні впливи в Ізраїлі, а нинішній керівник «Мосаду» народився у Білорусі. Під час війни в Сирії Кремль допомагав Ізраїлю виявляти іранські цілі, що, зрештою, іранці визнавали у приватних розмовах. Отож не дивно, що в ескалації конфлікту були зацікавлені і Росія, і Ізраїль, хоча, звісно, з різних причин. І навіть іранці усвідомлювали, що за офіційними деклараціями підтримки з боку Москви прихований обман і бажання використати їх, щоб втягнути США у «близькосхідний В’єтнам». Росія, звичайно, використала б це з метою гібридного випробування східного флангу НАТО, найімовірніше, як провокацію проти однієї з країн Балтії.
Іран, звичайно, припустився помилки, надаючи Москві свої «шахеди» і таким способом включився у війну Росії з Україною. Від Кремля він нічого за це не отримав. Але з іранської перспективи це виглядало інакше: Захід кинув нас напризволяще з JCPOA (тобто попередньою ядерною угодою), тож у нас невеликий вибір союзників. Крім того, прихильники жорсткої лінії у владі Ірану вважали — якщо США є ворогом, то Росія — природний союзник. Але в цій логіці вони не враховували російсько-ізраїльських відносин, про які варто було їм нагадувати.
У п’ятницю має відбутися урочисте підписання попередньої угоди, а до остаточної — шлях іще далекий і, безперечно, він буде тернистим. У інтересах Росії — щоб подальші переговори зірвалися на одній із перешкод. Але якщо вдасться укласти остаточну угоду, російські впливи в Ірані швидко почнуть зменшуватися, а збитки для Москви — зростати. Скасування санкцій і відкриття ринку для іранської нафти та газу спричинить революцію у світовій торгівлі вуглеводнями, а Європа отримає нову можливість диверсифікації. Іран, щоправда, орієнтуватиметься головно на Китай, але заяви його дипломатів, з якими я розмовляв останнім часом, вказують на бажання торгувати також і з Європою. Тому Польща повинна швидко повернутися до інвестиційних планів, які PGNiG та Orlen мали в Ірані після укладення JCPOA.
На завершення — ось такий відступ. Нещодавно один із моїх студентів написав чудову бакалаврську роботу про те, як американсько-в’єтнамські відносини перейшли від кривавої війни до партнерства на основі прагматичного сприйняття спільних інтересів. Я переконаний, що така ж еволюція можлива у відносинах США та Ірану. І вона може зайняти значно менше часу, адже, на щастя, ми уникнули «іранського В’єтнаму».
Вітольд Репетович, журналіст та експерт у справах Близького Сходу. Автор репортажних книжок про конфлікти в регіоні, висвітлював події в Сирії та Іраку. Викладач Академії військового мистецтва