27 липня виповнюється 120 років від дня народження Єжи Ґедройця — легендарного редактора, засновника паризького часопису «Культура» та Інституту літератури, який став одним із найвпливовіших осередків польської еміграції після Другої світової війни. Він був не лише одним із найвизначніших польських інтелектуалів ХХ століття, а й послідовним прихильником незалежності України, Литви та Білорусі, а також одним із головних речників польсько-українського примирення.
120 років тому, 27 липня 1906 року, народився Єжи Ґедройць — легендарний редактор і засновник паризької «Культури». Він був визначною постаттю польської еміграції та одним із найвидатніших діячів повоєнної польської історії. Помер у 2000 році.
У 1946 році Ґедройць заснував у Римі Інститут літератури, а вже наступного року переніс його до Мезон-Лаффіт поблизу Парижа. Інститут став однією з найвідоміших польських еміграційних видавничих установ, а його щомісячник «Культура» — важливим виданням польської еміграції та одним із найавторитетніших інтелектуальних журналів світу. З 1962 року при Інституті також виходив квартальник «Історичні зошити» («Zeszyty Historyczne»).
Єжи Ґедройць надавав великого значення історичній правді. Його амбіцією було, щоб видання, які він очолював, подавали достовірні та перевірені знання. Про це він говорив в ефірі Польського радіо у 1992 році:
«Суспільство повинно знати власну історію. Історія Польщі — одна з найбільш сфальсифікованих історій. Якщо говорити про "Історичні зошити", то їхнє завдання — показувати, як усе було насправді. Тому ми публікуємо свідчення, документи, спогади, щоб просто дати людям цю правдиву інформацію».
Через свою діяльність і погляди Ґедройць та очолюваний ним осередок у Мезон-Лаффіт були об'єктом пропагандистських нападок комуністичної влади Польської Народної Республіки. Його представляли як керівника нібито потужної американської агентурної мережі. Прізвище Ґедройця було внесене до списку осіб, щодо яких діяла повна заборона на публікації, а будь-яка інформація про нього підлягала цензурі.
У період ПНР Єжи Ґедройць неодноразово висловлював підтримку демократичним ідеям, закликав до створення в Польщі організованої демократичної опозиції та підтримав страйки Серпня 1980 року. У 1990-х роках він часто критично оцінював діяльність політичних еліт.
Ґедройць підтримував об'єднання Німеччини. Уже після створення єдиної німецької держави він наголошував на необхідності налагодження добрих відносин Польщі з Німеччиною. Так само він висловлювався і щодо Росії. В інтерв'ю Польському радіо у 1995 році, напередодні 50-ї річниці завершення Другої світової війни, Єжи Ґедройць говорив про потребу нормалізації відносин із Німеччиною та Росією:
«На моє переконання, настав час підбити певний підсумок. Період війни завершився. Життя починається заново. Наше головне завдання — нормалізувати наші майбутні відносини і з Росією, і з Німеччиною. Саме цьому ми повинні присвятити свої зусилля».
Водночас Єжи Ґедройць вважав, що майбутнє Польщі неможливе без чесного діалогу з українцями, заснованого на взаємній повазі, відмові від територіальних претензій та готовності говорити про складні сторінки спільної історії. Його концепція, відома як доктрина Ґедройця, передбачала підтримку незалежності України, Литви та Білорусі як запоруки безпеки й стабільності Польщі та всієї Центрально-Східної Європи. Саме ці ідеї після 1989 року значною мірою визначили східну політику демократичної Польщі.
Після розпаду Радянського Союзу у 1991 році Ґедройць наголошував на необхідності добрих відносин із найближчими східними сусідами Польщі. Він неодноразово підкреслював особливу роль незалежної України для майбутнього польської держави:
«Від цього залежить наше становище, наше майбутнє, наша незалежність. Я завжди говорив, що незалежна Україна для нас значно важливіша, ніж членство в НАТО. Саме тому я так уважно стежу за ситуацією в Білорусі, яка мене дуже непокоїть».
До останніх днів життя Єжи Ґедройць активно брав участь у підготовці нових номерів «Культури». В одному з інтерв'ю Польському радіо він згадував, що лише раз у житті мав можливість очолити радіо — таку пропозицію отримав під час вересневої кампанії 1939 року.
Інститутом літератури та «Культурою» він керував до самої смерті у 2000 році. Помер у Мезон-Лаффіт у віці 94 років. Після смерті «Редактора», як його називали сучасники, відповідно до його волі видання «Культура» припинило виходити. Останній номер журналу побачив світ у жовтні 2000 року.
IAR/Т.А.