16 вересня 1993 року російські війська залишили місто Лєґніца, де від закінчення ІІ Світової війни був штаб совєтської армії, так звана Північна група військ, яке від 1945 року окупувало післявоєнну Польську Народну Республіку. Офіційне прощання відбулося 17 вересня у тодішній садибі президентів – Бельведерському палаці у Варшаві. Тоді президент Лєх Валенса виступив із такими словами:
«День 17 вересня став у історії Польщі болісною та зловісною датою, відкриваючи шлях, який вів поляків до в’язниць і таборів, до Катині, через страждання, приниження й поневолення. Кінець ІІ Світової війни не був для поляків зламом. Гітлер програв, але віддав нас Сталіну. 17 вересня 1939 року Польщі, яка захищалася від нападу, завдали удар у спину. Нинішній день, саме день 17 вересня 1993 року, завершує певну епоху у нашій спільній історії. Історична справедливість стає дійсністю. На території польської держави більше немає чужих військ».
Колишній радянський Будинок офіцерів у місті Борно-Суліново у Західнопоморському воєводстві
Згодом, щойно за кільканадцять років - 23 червня 2008 року, молоді історики Пьотр Ґонтарчик та Славомір Ценцкєвич у монографії під назвою «СБ [комуністична Служба Безпеки] та Лєх Валенса», спираючись на історичні документи, доказали, що ще у 1970-их роках майбутній лідер «Солідарності» завідомо став співробітником комуністичних служб безпеки, тобто структури, створеної людьми НКВС на території окупованої совєтськими військами післявоєнної Польщі. Історики та чимала кількість політиків твердить, що саме тому Лєх Валенса у червні 1992 усунув уряд прем’єра Яна Ольшевського і зупинив процес люстрації. Такі рішення Лєха Валенси призвели до закріплення вихідних позицій нової російської агентури у Польщі. Може тому 17 вересня 1993 року посол Росії у Варшаві промовляв дуже самовпевнено і нічого не згадав ані про окупацію, ані про злочини радянської армії на території Польщі – Валєнтін Коптєльцев:
«З Польщею, з польським народом прощаються останні солдати, які тут залишалися. У цьому знак нових відносин, нового рівня довіри між нашими народами, близькими слов’янськими народами. Наші військові йдуть із чистою совістю. Їхні батьки прийшли сюди в ході спільної боротьби проти загального ворога. Вони разом з польською армією служили гарантом непорушності наших кордонів».
Офіційно совєтські солдати покинули Польщу, але родинні зв’язки, а опісля бізнесові, залишилися. Люди, які жили на території Польщі, із російськими окупаційними військами почали шукати нові джерела прибутку – засновувати свої справи, користуючись налагодженими зв’язками у період Польської Народної Республіки. Масштаб бізнесів був дуже різний, від маленьких закладів харчування до потужних проєктів посередництва у транспорті газу, наприклад, це фірма дуже впливового у 1990-их роках олігарха, громадянина Польщі, нині вже покійного Алєксандра Ґудзоватого. Накопичення, завдяки бізнесам із володарями Кремля, потужного капіталу дозволило, звісно, впливати на політичну сцену й таким чином на рішення політиків Польщі, нового члена НАТО та ЄС.
Досить сказати, що у 2007 році преса оприлюднила записи плівок Ґудзоватого з колишнім прем’єром Юзефом Олекси, де нібито друг експрезидента Алєксандра Квасьнєвського Юзеф Олекси називає дуже відомого також в Україні Квасьнєвського – «малим крутієм». Попри наявні докази того, що Александр Квасьнєвський та його дружина Йолянта Квасьнєвська стали власниками вілли у курорті Казімєж-Дольни, хоча не здатні були довести, звідки взяли на її купівлю кошти. Прокуратура до сьогодні не представила Квасьнєвським підозри, пояснюючи своє рішення відсутністю доказів. На плівках Ґудзоватого також вже покійний Юзеф Олекси не менш однозначно висловився про колишнього шефа кабміну, також від лівих фракцій – Лєшека Міллера, називаючи його «мудаком», польською мовою цитата – «дупкєм». Йдеться про того ж самого Лєшека Міллера, який на початку 1990-их отримав від «московських друзів» один мільйон американських доларів на заснування дружніх до Москви політичних нових партій та ЗМІ. Нині Лєшек Міллер, замість того, щоб виправдатися у польському суді за «московську позику», живе багато за пенсію польського прем’єра – пенсіонера та «добові» депутата європарламенту, куди потрапив завдяки одному спискові на євровиборах лівих фракцій із Громадянською платформою. Не випадково Лєшек Міллер послідовно мовчить на тему загрози Nord Stream 2 для безпеки Європи, адже саме як прем’єр Польщі на початку двотисячних років він заблокував будівництво газопроводу Baltic Pipe із Норвегії до Польщі. Є численні приклади російських капіталовкладень у польських політиків та бізнес у дев’яностих та двотисячних.
У лютому 2008 року, відразу після перемоги у жовтні 2007 року на парламентських виборах, прем’єр Дональд Туск разом із міністрами Радославом Сікорським (чоловік відомої також в Україні американської журналістки Енн Еплбаум) та Славоміром Новаком (так, це той самий політик, який у 2020 році був заарештований у Польщі за корупційну діяльність як шеф Укравтодору) вирушили з візитом до Москви з метою поліпшення польсько-російських відносин. Російська преса писала тоді про Дональда Туска: «Наша людина у Варшаві». Ось, як такі «компліменти» прокоментував у лютому 2008 Дональд Туск:
«Так само можна сказати, на це вказувала атмосфера переговорів, наприклад про президента Путіна „наша людина у Москві”. Це означає стільки є, скільки нічого не означає».
Славомір Новак, Радослав Сікорський та Дональд Туск на Червоній Площі у Москві, лютий 2008 рік – кілька місяців перед агресією Путіна на Грузію та два роки перед катастрофою літака президента Лєха Качинського 10 квітня 2010 року (фото: archiwum.premier.gov.pl/)
Після зустрічі Туск-Путін на пірсі у Сопоті, кілька місяців перед катастрофою під Смоленськом літака президента Лєха Качинського 10 квітня 2010 року, та згоди Дональда Туска віддати слідство у цій справі росіянам, можливості пропагандистського апарату Путіна впливати на рішення та образ Туска в Польщі та світі стали необмеженими. Зокрема, це було помітно під час Революції Гідності в Україні, коли на її початку кабмін Туска не приймав жодних рішень, а камери показувала Туска у час розваг з дітьми. До нині Росія Путіна не повернула Польщі уламків літака президента Лєха Качинського – це черговий засіб Кремля впливати на польський політикум.
Слідчий журналіст Польського радіо 24 та телеканалу Republika TV Пьотр Ніштор ставить запитання, як це можливо, що 38-мільйонна держава, член НАТО та ЄС, стала раєм для чужих розвідок і відповідає:
«Досить поглянути на статтю 130 Кримінального кодексу – це стаття, яка описує, чим є злочин шпигунства і виявляється, що за такий злочин загрожує лише 10 років тюрми. Багато років триває дискусія, щоб цей запис змінити, щоб перш за все посилити покарання за діяльність на чужі спецслужби в Польщі, щоб оці 10 років замінити на 20 або 25 років для того, хто як громадянин Польщі починає вести діяльність на благо чужих спецслужб. Покарання у лише 10 років, що загрожують за поширення засекреченої інформації про свою державу або за виявлення дуже таємних інформації, або нанесення шкоди своїй державі, не дуже велике».
Пьтор Ніштор звертає увагу, що дискусія на тему зміни положень закону, де мова йде про відповідальність за шпигунство, триває вже довго, але жодна політсила їх не змінила:
«Ця стаття закону нині вже однозначно застаріла. Про те, що ці архаїчні положення вимагають зміни, мова була вже давно. Якось дивно жоден із політиків, жодна партія із керівної коаліції не прийняла рішення новелізувати ці положення, а це необхідно. Ми мусимо як держава, як Польща, як лідер Центрально-Східної Європи володіти інструментами для боротьби із чужими спецслужбами, для боротьби з людьми, які починають співробітництво, чи то з розвідкою Російської Федерації, чи то з розвідкою Китаю, чи з розвідками інших держав».
Слідчий журналіст вказує, що найліпшим доказом недоліків системи польської контррозвідки є факт, що дуже мало шпигунів вдалося досі затримати:
«Якщо нині Ви поглянете, яку кількість шпигунів, у лапках ,,яку кількість’’, вдалося контррозвідкою затримати, то зрозумілим стає запитання, чому так мало і, звісно, можна також поставити запитання, чи кількість затриманих шпигунів становить критерії, за якими можна оцінювати якість діяльності контррозвідки? На мою думку ні. Але чому затримання шпигуна і показання його перед камерами важливе? Тому, що, шановне панство, ми мусимо показати, як розвідці Російської Федерації так й китайській розвідці, а також всім іншим світовим розвідкам, які діють в Польщі, що не можна нас легковажити, нас розігрувати. Мусимо показувати, що не дозволимо плюнути нам у кашу».
Пьотр Ніштор називає один із прикладів успішної діяльності контррозвідки на землі Вармінсько-Мазурського воєводства, тобто стратегічно важливої території Польщі з погляду пропагандистської та військової агресії Росії:
«Я пригадую розповідь офіцерів спецслужб про, мабуть, найбільший успіх польської контррозвідки після 1989 року, тобто затримання совєтського, потім російського ,,нелегала’’, в одному селі Вармінсько-Мазурського воєводства. Цей громадянин Польщі роками працював, це була звичайна людина, ніхто ніколи не підозрював його у співробітництві з якимись спецслужбами, а вже напевно не з російськими. Проте виявилося, що він роками вів цілу мережу російської розвідки, раніше совєтської, і щойно коли впродовж років вдалося зібрати матеріал, який неможливо було поставити під сумнів, його затримали, арештували і засудили. Справа до нині засекречена, а цінність і якість роботи згаданого нелегала – назвімо його ,,Пан Й’’, була дуже високою, як кажуть мої джерела інформації, тоді він володів дуже високими технологіями висилання інформації, був здатний негайно висилати роздобуту інформацію, якраз у момент, коли над Польщею перебував один із російських супутників».
Росія доби полковника КГБ Путіна, дуже добре розуміє стратегічне значення території Вармінсько-Мазурського воєводства, яке межує із до зубів озброєним Калінінградом, тобто Кеніґсберґом (німецька назва) або Крулєвцем (польська назва). Москва продовжує окупацію території Грузії та Україні й намагається з допомогою агентури ФСБ дестабілізувати прикордонні зони всіх сусідів. У час правління в польському Міністерстві закордонних справ Радослава Сікорського, російські дипломати «переконали» нинішнього євродепутата від Громадянської платформи Сікорського до підписання угоди про так званий «малий прикордонний рух», що значно «лібералізувало» діяльність агентури ФСБ, зокрема в стратегічно важливому не лише для Польщі, але цілого НАТО Тримісті: Ґданськ, Ґдиня, Сопот й цілому Вармінсько-Мазурському воєводстві. Сікорський намагався також висміювати будову каналу через Віслинську косу, що покінчить із монополією Балтійська на морський транспорт в цьому регіоні Балтійського моря. Сікорський - це також той політик, який під час Революції Гідності, коли героїчні українці не хотіли підписати капітуляцію перед намісником Кремля - Януковичем, заявив їм у Києві: «Або підпишете це, або будете мертві». Після зміни влади у 2015 році домовленості Лаврова та Сікорського про «малий прикордонний рух» скасовано. Великим прихильником «малого прикордонного руху» з Росією Путіна був також тодішній депутат Громадянської платформи, а нині віцеспікер влади Вармінсько-Мазурського воєводства і один з лідерів Об’єднання українців у Польщі Мирон Сич [Miron Sycz]. У 2012 Мирон Сич в інтерв’ю польській пресі зізнався у «знайомстві» з офіцером ФСБ, тодішнім власником радіостанції ЕРА-ФМ Андрієм Деркачем [Andrij Derkacz]. Сич сказав також тоді, що знає про «альма-матер» Деркача у Москві - Вищу школу КҐБ [KGB] ім. Фелікса Дзержинського. Восени 2020 року дипломати США у Києві повідомили, що Андрій Деркач працює на путінську ФСБ щонайменше від 2010 року. На території Республіки Польща інтереси фірми Андрія Деркача лобіювали колишній президент Радіо Ольштин (столиця Вармінсько-Мазурського воєводства) Владислав Боґдановський [Władysław Bogdanowski] та колишній шеф Польської служби БіБіСі Марек Цайзнер [Marek Cajzner]. Мирон Сич, Владислав Боґдановський та Марек Цайзнер не понесли жодної відповідальності за «знайомство» з Андрієм Деркачем.
Висновки експертів та журналістів, які вказують, що Польща мусить усунути недоліки своєї юридичної системи, якщо хоче ефективно боротися з атаками агентів зокрема ФСБ та ҐРУ, однозначно правильні. Тим більш, що Москва вже проводить свої операції з отруєння та вбивств невигідних їй людей навіть на території членів НАТО.
Андрій Рибалт