Українська Служба

«кремль є невід’ємною частиною російських комплексів, імперської хвороби більшості російського суспільства»

01.04.2022 18:30
Політолог і кримськотатарський діяч Недім Усейнов у розмові з УСПР каже, що геополітичне розташування і минуле України як колонії російської імперії чи радянського союзу створює історичне тло для російської влади постійно вважати її частиною своєї сфери впливів
Аудіо
Ілюстраційне фотоPAP/EPA/YURI KOCHETKOV

Цього тижня відбувся стамбульський раунд так званих мирних перемовин між українською та рашистською делегаціями. Озвучені після зустрічі українськими представниками деякі із пропозицій щодо можливої майбутньої угоди про завершення війни викликали помітний, особливо у соціальних мережах, сплеск емоцій, неоднозначних оцінок та навіть обурення. Утім, аналізуючи висловлені ініціативи щодо можливого компромісу більше детально, стало зрозуміло, що із остаточними висновками не слід поспішати, і варто більш стримано та обережно підійти до них.

У розмові із Українською службою Польського радіо політолог та кримськотатарський діяч, представник координаційної ради Всесвітнього конгресу кримських татар у Польщі Недім Усейнов наголосив, що «говорити про зраду чи перемогу зарано і зараз не та мить, аби ми могли ствердити, у який бік рухаються ці перемовини, і чи українська, чи російська делегація можуть вийти із них із задовільним для себе результатом». Але сам факт, що перемовини почалися, означає декілька речей, вважає Усейнов:

«По-перше, Україна демонструє світові, що ефективно захищається від російського загарбника, а з іншого, що вона готова розмовляти, адже українці цінують життя людей понад усе. По-друге, росіяни змушені сісти за стіл перемовин, адже вони зазнають стратегічної поразки в Україні. Якщо в тактичному, чи в певному сенсі вони досягають обмеженого успіху, між іншим, що це їхня армія присутня в Україні, і що вони частково окупують південь та схід України, то стає зрозумілим, і про це свідчать дані британської, американської, а також української розвідок, основна мета, яку кремль ставив собі на початку агресії, не була досягнута. Це велика стратегічна поразка для кремля. На мою думку, російська армія зараз дуже демотивована, деморалізована і зазнає поразок. Треба також пам’ятати, що втрати є також з українського боку. Незважаючи на те, що моральна сила на боці української армії, бо вона добре знає, що робить і для чого, і те, що досягаються окремі успіхи на фронті також це підтверджує. Натомість війни зазвичай закінчуються перемовинами, чи то в результаті поразки агресора, або однієї із сторін, чи коли сторони не хочуть продовжувати бойових дій, адже змінюються стратегічні чи тактичні цілі війни. І тут ми не знаємо, що насправді керує російською армією, російським командуванням, особисто путіним. Ми можемо лише спекулювати і здогадуватися».

Це, за словами Недіма Усейнова важливо, але не найважливіше. На його переконання, найважливіше – це думати про майбутнє, про стратегію, якою Україна буде після війни:

«Я уявляю собі Україну через 10-15 років, і у якому вона буде стані, залежить від результату миру, досягнутого на цих перемовинах. І якщо у цей договір про закінчення війни буде закладене якесь підводне каміння, або обмежувальні елементи, інструменти, які будуть стримувати мілітарний та економічний розвиток України, то це звісно погано. Якщо після перемир’я Україна зможе відбудувати свій мілітарний та економічний потенціал і стати сильною європейською країною, частиною Заходу, тоді це буде, напевно, перемогою, і тоді всі покладені життя українців, українських солдатів, жінок, дітей не будуть змарнованими. На цьому шляху не можна поступитися деякими наріжними і ключовими елементами - це територіальна цілісність України, право самостійно вирішувати своє майбутнє, а також відбудова українського мілітарно-економічного потенціалу. Це три елементи, якими не можна поступатися, навіть на 10%».

У Стамбулі сторони обговорювали також так званий позаблоковий статус, нейтралітет і відмову вступу України в НАТО, а також заміну цьому так званими гарантіями безпеки з боку провідних держав. Однією із 11 держав, котра мала би гарантувати безпеку Україні, названа, увага, саме країна-агресор – росія, яка, як усім відомо, знехтувала і розтоптала всі можливі міжнародні правила, угоди і домовленості, передусім ті, що у минулому якраз і мали гарантувати безпеку України. Тим не менш, як вважає Недім Усейнов, можливі гарантії безпеки Україні можуть дати нашій країні час, який вона в силі дуже ефективно використати:

«У мене складається враження, що українські переговірники в основу своєї логіки під час цих перемовин поклали одне очікування чи сподівання – вони сподіваються, що через 10-15-20 років путіна вже не буде і тоді можна буде Україну, яка зміцниться настільки, щоб росія напевно не наважилася на неї напасти знову, по деяких елементах, по яких сьогодні буде досягнутий компроміс, все-таки скерувати західним шляхом. Наприклад, якщо будуть надані гарантії світовими державами, то це дасть Україні 10-15 років часу на внутрішнє зміцнення, на те, щоб долучитися до західного концерту держав, інтегруватися із західним світом, що стане незворотним фактом, як, наприклад, Західна Німеччина після Другої світової війни, яку повністю економічно та політично інтегрували у західні структури, і вона стала центром тяжіння для Східної Німеччини, яка врешті сама забажала приєднатися до решти своєї країни, адже вона бачила, що там краще живеться, що там більше свободи. Така логіка, можливо, є в десь в основі цих дій. Можна ще навести приклад Фінляндії після війни із Радянським Союзом, коли так само країна змушена була піти на деякі компроміси, втратила якісь території, а сьогодні є багатою, розвиненою, демократичною, західною державою і росії навряд чи спаде на думку нападати на неї. Відбувся, я би сказав, цивілізаційний поворот у бік західного світу і ефективно використаний час допоміг цим країнам, незважаючи на те, що Німеччина була ініціатором Другої світової війни, долучитися до Заходу і стати його частиною».

Однак у випадку України, як зауважив політолог, є чималий клопіт, пов’язаний із хворобливими амбіціями, я би радше сказав одвічно одержимими і божевільними цілями країни-окупанта:

«Натомість з Україною є одна проблема – її геополітичне розташування і її минуле, минуле як колонії російської імперії, радянського союзу, захопленою, колонізованою чи окупованою протягом багатьох десятиліть і це створює історичне тло для російських керманичів постійно Україну вважати частиною своєї сфери впливів і домінування. Це проблема. І тоді ми ставимо собі запитання, чи путін, коли через 10-15-20 років, коли його не стане фізично чи у якості президента росії, що буде тоді з росією, якою вона буде. Я, на жаль, схильний вважати, що не можна, це помилкове мислення, коли все вішається на путіна, немов він є причиною всього зла і всього, що відбувається сьогодні в росії. Так не є, він є породженням, результатом процесів у російському суспільстві, а не їхнім джерелом. Розуміння цього є дуже важливим. Що я намагаюся таким чином сказати. Будь-які обмеження, що будуть накладені сьогодні на Україну, будуть використовуватися росією та її наступними керманичами проти України і вони будуть продовжувати, на мою думку, більш-менш лінію кремля. Ми сьогодні говоримо не про путіна, не про його особисту, індивідуальну провину за все, що відбувається, а про стратегічні цілі і політику кремля. кремль є невід’ємною частиною російського суспільства, російських комплексів, російської імперської хвороби більшості російського суспільства, яке і є джерелом всіх тих бід, проблем, які спричиняє росія як всередині країни, так і назовні країни. Це розуміння - ключове. І мені дуже хочеться, щоб наші переговірники це розуміли і пам’ятали, коли вони розмовляють із росіянами. Щоб вони домовлялися не на найближчі 10-15 років, а на найближчі 50-100 років. І бачили Україну за 60-100 років».

Ще однією, не менш суперечливою пропозицією, було питання майбутнього статусу Криму. Нагадаю, що українська делегація запропонувала «прямі двосторонні перемовини щодо кримської проблематики та фіксації нинішнього становища на 15 років». Недім Усейнов у розмові звернув увагу на питання статусу, ролі кримськотатарських представників, зокрема одного з лідерів кримськотатарського народу Мустафи Джемілєва, у цьому переговорному процесі у частині, що стосується майбутнього Криму.

«З одного боку, без сумніву, те, що українська делегація намагається у будь-якій формі закласти згадку про Крим у мирний договір, щоб таким чином не поступитися основоположним принципом української політики, де йдеться щонайменше про стремління відбудувати територіальну цілісність України. У цьому контексті змушення Росії, щоб була згадка про Крим і Донбас і велися розмови – це успіх. З іншого боку, підхід до питання Криму має бути виключно сформоване у безпосередніх консультаціях та з урахуванням вирішального голосу представників кримськотатарського народу. Кримські татари за українськими законами і міжнародним правом є найбільшим із трьох корінних народів Криму. Карта Об’єднаних націй надає кримським татарам як корінному населенню Криму право самостійно визначатися у межах своєї історичної батьківщини про майбутнє свого народу та землі, на якій вони проживають і з якої вони походять. Тому за цей принцип треба триматися всіма можливими способами, бо кримські татари є основним, згідно з міжнародним правом, суб’єктом відносин в Криму і вирішальним фактором всіх розмов про його майбутнє. Кримські татари сьогодні, завтра, післязавтра, завжди будуть прагнути бути частиною української держави, українського світу і вони прагнуть повернутися до України. Саме тому Мустафа Джемілєв не може відігравати у цій делегації лише фасадну роль. Він повинен мати вирішальне слово. Мустафа Джемілєв – досвідчений політичний діяч, дисидент, який краще будь-кого знає суть російського режиму, суть росії та її намірів, її планів щодо України та Криму. Під час одного із виступів він сказав, що треба закласти обов’язково у текст майбутньої угоди формулу, що Крим окупованою територією. Це дуже розумна позиція, адже коли росія підписується під тим, що Крим є окупованою територією згідно із міжнародним правом, то, відповідно діють всі норми міжнародного права, які стверджують, що у такій ситуації відбувається. Окупований статус означає, що це територія України, яку тимчасово забрали у неї, а також накладає цілий ряд зобов’язань на державу-окупанта…»

Політолог та кримськотатарський діяч Недім Усейнов погоджується із думкою Мустафи Джемілєва, що будь-який закладений термін під згадані перемовини про статус Криму не має значення, адже російські окупанти просто його ігноруватимуть. А відтак, як наголосив він, дуже важливо вписати у майбутню можливу угоду про мир згадку про Крим і те, що це окупована територія, на яку претендує Україна. І тоді, як підкреслив він, навіть за 100 років боротися за Крим.

Тарас Андрухович