Українська правозахисна організація «Медійна ініціатива з прав людини» оголосила результати дослідження «Від Брянська до Іркутська: що відбувається з українськими полоненими за стінами російських в'язниць». В цьому документі визначені 42 місця утримання українських військовополонених на території Росії. Правозахисники встановили, що вони утримуються в нелюдських умовах, зазнають тортур і знущань, зневаження людської гідності, страждають через тяжкі захворювання від нестерпних умов утримання і навіть гинуть, не витримавши нелюдського поводження.
Виявившись нездатною швидко провести те, що в РФ називають «спеціальною військовою операцією» в Україні, Москва змушена розширювати географію утримання українських військовополонених на своїй території, приховуючи їхнє переміщення у віддалені області та регіони. Місця утримання українських військових — це слідчі ізолятори та виправні колонії у прикордонних з Україною областях і в глибині Російської Федерації. Про це розповіли за підсумками свого дослідження умов утримання українських військових у полоні правозахисники «Медійної ініціативи з прав людини». Координаторка цієї організації Тетяна Катриченко зробила висновок, що в Російській Федерації бракує місць для утримання полонених українців:
– Російська Федерація продовжує використовувати ті самі місця утримання в Москві та Ростові. Але до них зараз додалося безліч місць, де утримуються цивільні і військові. Це дуже багато громадян України, йдеться про тисячі. Ще на початку повномасштабного вторгнення вони забронювали кілька СІЗО в сусідніх з Україною областях — Курській, Білгородській, Брянській, Ростовській, Воронезькій. Але згодом, коли зрозуміли, що їхні плани бліцкригу не можуть бути реалізовані, українських військовослужбовців почали переміщувати вглиб РФ. Наразі відомо, що деяких утримували навіть в Іркутську. В цих місцях утримання відбуваються страшні речі: тортури, смерті військовослужбовців, коли вони там гинуть з абсолютно невідомих причин, а їхні тіла повертають за обміном. Це страшно! Бо гинуть молоді здорові люди.
За словами Катриченко, тема утримання та переміщення українських військовополонених в РФ мало досліджена, бо вона абсолютно жахлива. Московська влада робить все, щоб приховати масштаби військових злочинів проти полонених та місця їхнього утримання. Тому правозахисникам доводиться збирати інформацію, ґрунтуючись на свідченнях звільнених з полону. Вона спільна для всіх місць утримання. Це фізичні й моральні тортури, неякісне й недостатнє харчування, практична відсутність медичної допомоги. Більшість звільнених з російського полону страждають від критичної втрати ваги — від 10 до 30 кг. Зазвичай місця утримання — це переповнені камери без денного світла, де протягом дня полоненим заборонено сидіти на ліжках, цілодобово застосовується системне фізичне та психологічне насильство. А прохання про надання медичної допомоги часто завершуються побиттям, сказала слідча журналістка «Медійної ініціативи з прав людини» Марія Климик:
– Годують їх там дуже погано. Якщо виводять із камери, то це велика імовірність того, що їх битимуть. Або поведуть на допит, де знову битимуть, або в камері буде перевірка, доки полонений стоїть притиснутий до стіни і його також б'ють. Або виводять на прогулянку, де людину знову б'ють. Або, як це було у Воронезькій області, на полонених нацьковують собак, які їх кусають і рвуть на них одяг. Такими є розваги тамтешніх охоронців. Також, це відсутність медицини. Ми мали випадки, коли навіть медики піднімали руку на полонених або просто знущалися з них психологічно. В місця утримання полонені часто потрапляють з послабленим імунітетом. Особливо це ті, хто тривалий час лишався в укриттях на «Азовсталі». Вже під час прийому їх б'ють, застосовують електрошокери. Відсутність достатньої кількості їжі та медичного забезпечення негативно впливають на здоров'я людей. Навіть у молодих хлопців просто не витримує серце, й вони помирають від умов свого перебування.
Правозахисники зафіксували часті переміщення військовополонених між різними місцями утримання на території РФ у спробі приховати місця перебування людини, заплутати її пошуки, а також щоби самі військовополонені не могли ідентифікувати причетний до знущань персонал. Представники Координаційного штабу поводження з військовополоненими стверджують, що росіяни не надають офіційної інформації про стан здоров'я та місцезнаходження полонених українських військових. Такі міжнародні організації як ООН та Міжнародний комітет Червоного Хреста скаржаться на відмову влади РФ допустити їхніх представників до місць утримання полонених. Ці організації практично безпорадні навіть допомогти в наданні інформації рідним та близьким українських військових про їхню долю. А депутати Європарламенту та Парламентської асамблеї Ради Європи у відповідь на звернення до них українських правозахисників визнають, що взагалі нічого не знають про стан полонених українців у Росії. Юридичний експерт «Медійної ініціативи з прав людини» Андрій Яковлєв упевнений, що кричущі порушення норм міжнародного гуманітарного права та конвенцій мають стати предметом вивчення та реагування з боку міжнародної громадськості:
– Можливо, це буде колись визначене як злочини проти людяності, бо ми бачимо таку картину, що абсолютно всіх б'ють. Просто для насолоди. А військовополонені — це не злочинці. Вони люди, яких ізолювали від участі в бойових діях лише з метою послабити противника. А всі інші права в них є. Абсолютно всі! В дослідженні ви можете побачити навіть як їдять їхню їжу, тоді як самі полонені недоїдають. Згідно з Женевськими конвенціями, харчування має бути таким, щоб як мінімум людина не втрачала у вазі. А ще тортури, бо тортури — це дуже серйозно. Це, власне, і є воєнним злочином.
За оцінками українських правозахисників, кількість українських полонених в РФ зараз може перевищувати 10 тисяч людей. Але російська сторона не підтверджує ані цю цифру, ані навіть чисельність та персональні дані тих, хто вийшов з «Азовсталі», коли за участі Міжнародного комітету Червоного Хреста українські полонені заповнювали анкети.
Олександр Савицький