Маріанно, нещодавно ми очікували неприємностей від Придністров’я, яких не було, а тут з’явився сюрприз із Гагаузії. То що ж небезпечніше — Придністров’я чи Гагаузія?
— Придністров’я і Гагаузія — що небезпечніше. Отже, це різні форми сепаратизму і вже сепаратизму, який став, на жаль, частиною якоїсь місцевої субідентичності людей, яким, на жаль, усі ці роки росії вдавалося морочити голову. Ці два формати такого викривленого світобачення все-таки мають різну мету. Придністров’я спрямоване на те, щоб розхитувати, дестабілізувати ситуацію навколо Республіки Молдова на зовнішньополітичній арені, тоді як Гагаузія більше орієнтована на те, щоб розхитувати й дестабілізувати ситуацію всередині Молдови.
Тож поки нашу увагу відвертали Придністров’ям, політичні фокусники путіна витягають із рукава ще одну підманку й гагаузька біла птіца сідає на владний рукав путіна. Маріанно, навіть після того, як Євґєнія Ґуцул стала башканом Гагаузії, її постать не стає більш інформаційною. Що це за політик?
— Я нагадаю, що Євґєнія Ґуцул, башкан Гагаузії, фактично в політиці була ніким до передвиборчої кампанії. До того, як заборонена партія Шор її підтримала і безпосередньо Ілан Шор своїми зв’язками, своїми фінансами, залученням російських зірок (російська пропагандистська машина була залучена в ті вибори), про Євґєнію Ґуцул ніхто не чув, не знав. У принципі єдині якісь згадки про неї були, що вона із Тараклії — це такий населений пункт, де проживають болгари. Ну й власне вона була пов’язана з шорівськими бюрократичними офісними структурами як юрист-консультант, секретар, тобто вона була вхожа в ці структури. Як політична фігура вона не була засвічена, про неї ніхто не знав, не мала впізнаваності серед широких мас і загалом про неї на такому рівні дізналися, коли була оголошена передвиборча кампанія.
У цій передвиборчій кампанії її підтримувати і Філіп Кіркоров, і Нікалай Басков, усі вони співали гімн Гагаузії... тобто уявіть собі масштаб цих амбіцій і масштаб бажання просунути фактично підставну фігуру на роль керівника регіону.
Дуже важливого для нас регіону, бо на кордоні з Одеською областю.
— Регіону, який відзначається своєю протиставленістю Кишиневу, тобто певною мірою сепаратистськими настроями. Тут варто згадати, що республіка Гагаузія, яка проіснувала на початку 1990-х чотири роки, була невизнанню республікою, проіснувала в такому квазіформаті кілька років. Потім за сприяння Туреччини цей конфлікт був вирішений — і Гагаузія була реінтегрована до складу Республіки Молдова на правах автономії.
Ці кілька років позначилися на формі, на типі будівництва їхньої автономії, на місцевому вимірі ідентичності, тобто цей урок, що вони можуть змінити курс Кишинева, курс центральної влади, що можуть застосовувати силу, щоб просунути свої потреби, — вони цей урок засвоїли.
А на сучасному етапі історії, коли ми маємо вже гібридний розріз цих загроз (я вважаю, що гібридними ці загрози були завжди, ми просто термінологічно їх зараз більш-менш обґрунтовуємо порівняно із 90-ми роками), вони ці потреби уміють задовольняти й просувати ще з 1990-х років. Але там, де виникають їхні потреби — політичні, соціальні, культурні, — з’явилася чомусь росія і ці потреби підміняє.
Але чому підміняє? Чи тут якийсь особливо сприятливий ґрунт?
— Доходимо до питання, хто такі гагаузи. Гагаузи в Республіці Молдова — це автономія, де проживають компактно гагаузи, й це тюркське населення фактично, але яке було ще за часів попередніх конфліктів росії з Османською імперією переселене на територію Молдови. І вони загалом адаптувалися таким чином, що вони є православними, на відміну від їхніх далеких родичів у Туреччині.
Ага, тобто знову московський патріархат?
— І от власне отут і з’являється рф зі своєю пропагандою, яка проникла в цей регіон і за рахунок якихось наративів, які потрапляють насамперед через московський патріархат. Звісно, тут і проблема медіа виникає, велика проблема, тому що йдеться навіть не про розповсюдження певних наративів, а про те, що місцеві вибори проходять у геополітичному розрізі і інформаційний вакуум наскільки сильний. Наскільки відчутна відсутність необхідної громадянської інформації про те, як функціонує ця автономія, про те, чим займаються місцеві органи влади, що люди на місцевих виборах обговорюють якісь зовнішньополітичні курси, стратегії, в лапках, звісно, замість того, щоб обговорювати реалії, свої проблеми, реальні питання, які можуть вирішуватися у межах повноважень автономії тощо. Тобто оця інформаційна ізоляція щодо місцевого контексту сприяє тому, що поглиблюється прірва у розумінні того, які власне проблеми, які питання мають розв’язуватися засобами оцього автономного правового режиму.
Є, мабуть, і безпосередня загроза цього гагаузького сепаратизму для України?
— Я вже так специфікую відповідно до проблем, які стосуються України. Росія за допомогою певних видів пропаганди, певних впливів, які вона здійснює на республіку Молдова, заклала у цю автономію механізм територіальних претензій до України.
Росія у 2014 році, анексуючи Крим, також спробувала розіграти схожу карту і в Молдові. Звісно, цілі були трохи інші, але зараз вони можуть спалахнути з новою силою. За задумом кремлівських дизайнерів цієї методички гагаузи з Молдови і, власне, сепаратисти з Республіки Молдова мали ініціювати створення такої собі ще однієї квазіреспубліки на півдні України, ну й, відповідно, і Молдови, Бесарабська республіка чи якось так вона мала називатися. І проблема не в тому, що так думає місцеве населення, а в тому, що республіка Молдова настільки інфільтрована російськими ФСБ-шними агентами, які просувають ці ідеї і морочать людям голову, що за цими рухами й процесами стоять саме ці люди, які безпосередньо виконують обов’язки в рамках своєї служби в російських структурах, у рамках шпигунських активностей і таке інше. Тобто ці люди ще в 2014—2015 роках намагалися організувати цю квазіреспубліку.
Звісно, росія докладатиме в десятки разів більше зусиль, щоб це активізувати з новою силою.
Тобто гагаузький сепаратизм тепер небезпечніший?
— На цьому історичному етапі, звісно, Гагаузія, гагаузький сепаратизм є небезпечнішим, тому що фактично такі зустрічі, які ми побачили в останні дні, між башканом Гагаузії і владіміром путіним — такого не траплялося навіть із попередніми керівниками регіону. Іріна Влах, хоч і була «вхожа» в найвищі кола росії, хоч росія і фінансувала багато псевдополітичних ініціатив Влах за рахунок російських фінансових вливань, але все ж таки фото, там, де Влах і путін, — такого не було ніколи. Тобто цим Кремль підкреслює важливість фігури Євґєнії Ґуцул в рамках такої проросійської об’єднаної опозиції, оскільки зараз складається цікава, але складна ситуація щодо кандидатів, тому що восени будуть президентські вибори. Рівень довіри до єдиної фактично проєвропейської партії, потужної партії Майї Санду «Дія та солідарність» натурально падає після першого циклу, коли вони при владі. На проросійському фланзі також немає єдиного кандидата, тому що такі фігури, як Іґорь Додон, були відверто проросійськими, вони в наш час, на цьому етапі стають дуже токсичними — і росії цього не треба. Для того, щоб тримати свій електорат, щоб тримати групу прихильників у Молдові на більш-менш стабільному рівні, їм треба зменшити цю токсичність. Тому пошук єдиного кандидата триває. Євґєнія Ґуцул може, за рахунок того, що вона жінка, за рахунок того, що вона може цим самим збалансувати фігуру Майї Санду, тобто ці речі важливі в контексті електорату, який не визначився, який із одного боку позирає на європейські цінності, на права людини, рівність, підтримку вразливих груп, — то саме для таких людей навіть те, що кандидат — жінка, може мати свій певний ефект. Ну і власне, підтримка такої квазімирної риторики «ми не за тих і не за тих, ми за мир і ми хочемо займатися проблемами своєї автономії» — це ще один елемент, який посилює цю фігуру і який дає нам зрозуміти, як росія вибудовуватиме імідж свого кандидата. Але, власне, і тут підміна понять. Тому що фотографія із воєнним злочинцем, який розшукуваний через ордер міжнародного кримінального суду, — я не впевнена, наскільки це є переконливий аргумент, що вони хочуть займатися тільки своїми проблемами.
Тож президентські вибори в Молдові наближаються... яких іще фокусів нам очікувати?
— Зараз відбуватиметься побудова, розбудова політичного іміджу єдиного кандидата від проросійського флангу. Це не означає, що інші політики знизять свою активність. Це означає, що росія намацуватиме настрій своєї аудиторії, як він змінився після тих злочинів, які росія вчинила в Україн, як люди змінили свою підтримку, як змінилися їхні політичні преференції. Відповідно до цього буде трансформуватися образ головного героя на проросійській політичній арені в Молдові. І ця фотографія — це свідчення насамперед того, що таким кандидатом номер один буде Євґєнія Ґуцул. І, знову ж таки, підміна понять як стратегія щодо підриву внутрішньої ситуації взагалі в країнах, у Молдові зокрема, тобто введення свого кандидата за рахунок отаких рис — загальних, неістотних, і надання такого більш-менш проєвропейського іміджу фігурі, яку політично підтримуватиме Кремль, по-друге, це абсолютна контрольованість — і інтелектуальна, і фінансова — і підтримка цієї фігури за рахунок сил, які прагнуть і прагнули реваншу разом із російськими спецслужбами. Ну і тут на кону, звісно, стоїть проєвропейський курс Республіки Молдова і ризик для України,
І що нам із цим усім робити?
— З погляду України ми повинні спостерігати, як трансформуються політичні сили, як трансформується їхній імідж і як вони будують між собою горизонтальні зв’язки, тому що люди, політики, які за цим стоять, залишилися ті самі. Це ті самі, які займали певні посади і тоді, коли була при владі Демократична партія Володимира Плахотнюка, і під час цього циклу, коли домінує партія Майї Санду, і навіть на раніших етапах. Тобто це ті самі люди. Вони зараз будуть створювати нові політичні проєкти і будуть просувати нові ідеї. Тож треба слідкувати за цією підміною понять, щоб цього не допустити, цієї маніпуляції, яка буде просуватися, яка вже просувається в наше інформаційне поле. А українські експерти, журналісти, стейкхолдери мають слідкувати за персоналіями: хто що казав, хто що робить і хто що каже зараз. Я думаю, це допоможе певною мірою мати об’ємне уявлення про те, куди взагалі рухається Республіка Молдова й хто за цими процесами стоїть, і задавати, врешті, правильні запитання у процесі нашого спільного руху в Європу.
Сніжана Чернюк