Українські правозахисники подали до Міжнародного кримінального суду сьоме подання щодо катувань, які систематично здійснюються російськими окупантами на тимчасово захоплених українських територіях. Документ містить юридичну кваліфікацію цих дій як воєнних злочинів і злочинів проти людяності.
«Ми закликаємо Офіс прокурора МКС надати пріоритет розслідуванню злочинів катування... і виявити окремих підозрюваних на найвищих рівнях російської політичної та військової ієрархії», — йдеться у поданні, підписаному, зокрема, головою Харківської правозахисної групи Євгеном Захаровим. За словами правозахисника, до бази даних правозахисників занесено 580 інцидентів, пов’язаних з катуваннями, де постраждали щонайменше 283 особи, з яких 74 — загинули.
Журналіст і правозахисник Максим Буткевич, який провів у російському полоні понад два роки, свідчить про системність катувань: «Це не окремі інциденти — це загальний підхід... Це відверте, демонстративне нехтування міжнародним гуманітарним правом... За це ті, хто це чинить, понесуть відповідальність. Вони ніколи не будуть у безпеці».
Старша менеджерка з подолання наслідків війни Центру громадянських свобод Наталія Ящук навела конкретні свідчення щодо побоїв, утримання в підвалах та викрадення цивільних: «Одна зі справ — родина Плачкових із Мелітополя... Тетяна Плачкова впала в кому і померла в лікарні. Доля її чоловіка — досі невідома. Деяких затриманих катували, поки вони не відмовлялися від свого майна. Інший потерпілий розповів, що йому прострелили ноги і кинули в підвал. Він наклав собі дріт як джгут. Його били, застосовували електрошокер».
Євген Захаров наголосив на психологічному зламі українців як меті катувань: «Коли окупанти вважали, що людина вже зламана... її іноді звільняли. Але тих, хто не скорився, вивозили до Росії. Ми не знаємо, де вони. Відомо лише про 1863 цивільних в’язнів. Реальна цифра — набагато більша».
Дружина військовополоненого Наталія Зарицька заявила, що зараз в Україні є звільнені з полону, але немає повернених. «Їхнє тіло звільнено, але душа і психіка залишаються в полоні. Повернення — це тривалий і болісний процес, і це обов’язок держави — допомогти їм справді повернутися», — пояснила Зарицька.
Виконавчий директор Української Гельсінської спілки з прав людини Олександр Павліченко вказав на систематичність та подібність методів катування по всій окупованій території України: «Катування стали методом придушення опору ще з 2014-го. Росія порушує Європейську конвенцію про запобігання катуванням. Сьогодні працюють три інституції — Міжнародний кримінальний суд, спецтрибунал, Європейський суд з прав людини. І жоден потерпілий не має бути залишений без уваги та компенсації».
Зусилля правозахисників не обмежуються фіксацією злочинів. Вони розслідують долі зниклих безвісти. Євген Захаров повідомив: «Ми знайшли близько 4000 в’язнів. У реєстрі зниклих за особливих обставин — понад 64 тисячі людей. Ми співпрацюємо з Комітетом ООН з прав людини і робочою групою зі зникнень, які вже сприяли обміну 25 осіб, про яких ми надали інформацію».
Систематичні й масштабні тортури, зникнення та нелюдське поводження з українцями — це не окремі епізоди, а складові окупаційної політики Росії. Подання до МКС — спроба не лише задокументувати ці злочини, а й, як зазначили українські правозахисники, розпочати притягнення до відповідальності — від виконавців до найвищих російських посадовців.
Олександр Савицький