50 днів — до тиші чи до бурі?
У сучасній геополітиці час вимірюється не тільки днями, а й ультиматумами. 50 днів — саме стільки, за словами президента США Дональда Трампа, має Кремль аби змінити курс, зупинити війну і сісти за стіл переговорів. Інакше — нові санкції, нова зброя для України, нова фаза конфлікту.
«Якщо Кремль не зробить жодного кроку до миру до 5 вересня, ми перейдемо до нових найжорсткіших санкцій проти російського енергетичного і фінансового секторів. Ми не хочемо нескінченної війни», — сказав Дональд Трамп.
Posłuchaj Підсумки семи днів — програма «Тиждень».
27:34 TY_19_07 (online-audio-converter.com).mp3 Програма «Тиждень».
Але у фразі Трампа між рядків читається значно більше, ніж проста дипломатична риторика. Це — черговий тест світових систем, держав, альянсів. Цього разу під прицілом фінансова та енергетична інфраструктура Росії. Утім наскільки це серйозно?
Військовий оглядач Василь Пехньо каже: «На фронт це поки що ніяк не вплине. Ми почули цифру 17 систем ЗРК Patriot. Хоча вже на наступний день після заяв Трампа з'явилися пояснення від Міністерства оборони США, що вони не розуміють, про що говорив американський президент, мовляв, звертайтеся в Білий Дім. У сухому залишку, ну дуже мало, що є зрозумілим».
Європа відреагувала на слова Дональда Трампа по-різному. Прем'єр-міністр Великої Британії Кір Стармер заявив, що триває активна фаза переговорного процесу серед союзників, де американський президент чітко дає зрозуміти, що хоче, аби Путін пішов на поступки.
Міністр закордонних справ Польщі Радослав Сікорський закликає використати 50 днів для тиску на Росію, поки США готують озброєння для України. Він додає: «Ситуація України — драматична».
А от очільниця європейської дипломатії Кая Каллас вважає тривалість ультиматуму Трампа надто довгим: «50 днів — це дуже довгий термін, враховуючи, що щодня гинуть люди».
Події останнього тижня нагадують дисонанс між бажанням діяти й страхом діяти правильно. З одного боку, союзники бояться послабити тиск, але й не хочуть повторити помилки минулого, коли санкції приходили пізно.
Поки США думають над санкціями Євросоюз ухвалив новий 18-й пакет обмежень щодо Росії. Він зачіпає понад 100 осіб і компаній, вводить обмеження на торгівлю товарами подвійного призначення, застосовує санкції проти криптоплатформ, що допомагають РФ обходити нові правила.
Міністр з європейських справ Польщі Адам Шлапка назвав це «сильним ударом по російському потенціалу» і уточнив, що головний механізм тиску — обмеження цін на російську нафту.
Багато експертів наполягають на тому, що Київ має сподіватися не тільки на допомогу Заходу, а й при цьому має збільшувати власне виробництво.
«Станом на зараз, це трошки рожеві мрії, що озброєння нам будуть надавати партнери. Найбільш реалістично у цьому контексті фінансування української оборонки за рахунок західних партнерів. Готові американці — чудово, готові німці — чудово, готові голандці — прекрасно. Тому що Україна має лінійку значно дешевших, навіть засобів далекобійного враження», — підкреслює військовий оглядач Василь Пехньо.
Білорусь: ядерна тінь і страх як стратегія
Супутникові знімки червня 2025 показують: у Білорусі зводяться сховища, антени зв’язку, зони підвищеної охорони — все це є типово для арсеналів з ядерним потенціалом. Офіційний Мінськ не визнає розміщення, але все частіше говорить про «тактитичну ядерну зброю».
Білорусь сьогодні — це плацдарм для гібридних війн. Нова інфраструктура не зовсім потрібна для навчань, про які Мінськ часто заявляє, але годиться для шантажу. Українська розвідка стверджує, що ядерних боєголовок у Білорусі поки немає. Про це ж говорять і білоруські незалежні експерти.
Міжнародний оглядач Зміцер Міцкевич розповідає: «Носії є, як і системи доставки, але самих зарядів немає. Це ми кажемо про тактичну зброю. Про стратегічну, в принципі, її немає сенсу розміщати, там зовсім інша система її використання».
Але сам факт появи ядерної «тіні» на кордоні — це вже частина гри. Страх — найпотужніша зброя XXI століття. І Кремль користується нею віртуозно.
Роман Полько, колишній командир польського спецпідрозділу «Гром», зазначає: «Росія весь час використовувала ядерну зброю як елемент залякування. Російські стратегічні війська навіть жартували на цю тему: "Ми несемо тепло і світло". От саме таким чином, як бандити і терористи, вони будують свою силу і намагаються з нас насміхатися. На щастя, такі країни, як Індія і Китай, поставили Путіна на місце. Але це не змінює факту поширення зброї масового враження і її наближення до польських кордонів. Ми повинні реагувати адекватно».
Контроль над Мінськом залишається у Москві. Ситуація завмерла у токсичній напрузі. У відповідь Захід посилює військову присутність у Польщі та країнах Балтії, а НАТО посилено моніторить об'єкти в Білорусі.
Молдова: крихкий форпост Заходу
Поки Україна тримає військовий фронт, Молдова готується до утримання фронту політичного. Восени там вибори до Парламенту Республіки, і ставки — надзвичайні.
У Кишиневі готуються до битви між двома курсами: західним — проєвропейським, і східним — проросійським. На чолі першого президент Молдови Майя Санду, на чолі другого — старі політики: такі як Ігор Додон та інші, яким Москва обіцяє не лише підтримку, а й реванш.
«Подивіться на карту. Понад 1200 кілометрів спільного кордону Молдови з Україною, з яких 453 ми не контролюємо. Це так зване Придністров'я. Для Росії стратегічно важливо перетворити Молдову на плацдарм — на кшталт Білорусі — поруч з кордоном з Україною, НАТО, Румунією, щоб використовувати її для дестабілізації», — каже Роман Полько.
Голосування у вересні — це не просто вибори. Це роздоріжжя. Повернення Молдови під кремлівський вплив означатиме новий фронт біля південного флангу України. І ще один регіон в Європі, що може перетворитися на джерело нестабільності. Але поки — це рожева мрія Москви. Понад 55 відсотків громадян Молдови підтримують європейський курс своєї країни.
Лариса Задорожна