Більшість вірмен має негативне ставлення до Росії і хоче, щоб їхня країна стала частиною Європейського Союзу. Але Росія не має наміру погоджуватися на це, тому посилює пропагандистські дії, щоб вплинути на результат наступних парламентських виборів. Вони відбудуться 7 червня, тобто за 10 місяців. Це і багато, і мало.
Досвід з інших країн, у яких Росія втручалася у вибори, показує, що необхідно тримати руку на пульсі. На жаль, стосовно Вірменії немає однозначної позиції ЄС, який іноді наче не пам’ятає, що це єдина демократична держава на Південному Кавказі. Проблемою є стереотипне сприйняття її як «традиційного союзника Росії». Тим часом вона радше «традиційна заручниця» московської імперії.
Коли на початку XIX ст. Росія зайняла Південний Кавказ, вона не дала вірменам і натяку на державність. Після Першої світової війни Вірменія відродилася як незалежна республіка. Але тодішня більшовицька Росія подбала про знищення цієї державності, підписуючи з Туреччиною договір про фактичний поділ Вірменії між цими двома країнами. З турецького боку вірмен прямо екстермінували, а з російського боку — нібито зберегли суб’єктність Вірменії як совєтської республіки, але від неї від’єднали Нагірний Карабах і Нахічевань, включаючи їх до Азербайджанської РСР.
Після розпаду СРСР Росія подбала про те, щоб Вірменія була найслабкішою, наскільки це можливо, а Азербайджан — сильніший від неї, і щоб конфлікт між цими державами тривав постійно. Цим способом Вірменія відчувала над собою батіг: якщо не буде послушною Москві, може бути наражена на атаку з боку Азербайджану, який підтримує Туреччина.
Але вірмени врешті-решт збунтувалися, бо їм набридло корумповане правління проросійських політиків, таких як Роберт Кочарян і Серж Саргсян, які довели Вірменію до бідності, демографічного колапсу і повної залежності від російської імперії. Також вірмени бачили, як Росія продає Азербайджану зброю, а той пізніше атакує нею Нагірний Карабах.
Щоб покарати Вірменію за повалення проросійської команди, Росія дозволила Азербайджану напасти на цей вірменський анклав 2020 року. Пізніше, ослаблена війною з Україною, мусила йти на чергові поступки стосовно Азербайджану, і в результаті він повністю окупував Нагірний Карабах, а його вірменські мешканці мусили тікати.
Попри те, що проросійські сили намагалися покласти всю провину на прем’єр-міністра Нікола Пашиняна, вірмени зрозуміли, хто насправді їх зрадив. На останніх виборах три проросійські списки отримали лише 30% голосів, а відбувалися вони кілька місяців після поразки у війні з Азербайджаном. Пізніше ця підтримка ще більше знизилася, і дедалі більше вірмен вимагало тіснішої співпраці із Заходом. У вересні 2024 року за те, щоб Вірменія клопоталася про членство в Європейському Союзі, виступало 58% вірмен, а проти було лише 13%. На кілька місяців пізніше парламент ухвалив закон про відкриття процесу вступу до ЄС.
Росія, однак, не гає часу. Вона дуже скористалася тим, що після приходу до влади у США Дональд Трамп почав скасовувати програми підтримки громадянських ініціатив за кордоном. Це стало ударом для активістів і журналістів у Вірменії, отже, Росія почала давати пропозиції тим, хто опинився без роботи. Проте Росія свідома слабкої популярності проросійських політиків, тому метою мінімум є послабити Пашиняна настільки, щоб він побоювався будь-якого рішучішого руху в бік Заходу.
Однак прем’єр-міністр Вірменії пріоритетом своєї закордонної політики зробив нормалізацію відносин із Туреччиною та Азербайджаном. Проблемою була Туреччина, яка узалежнила свою позицію стосовно цього від попередньої домовленості Вірменії з Азербайджаном, позаяк той постійно знаходив нові приводи, щоб цієї домовленості не досягти.
Одним із них є вимога визначити екстериторіальний коридор через провінцію Сюнік, яка межує з Іраном. Інший спирається на ревізіоністський наратив про так званий «Західний Азербайджан». Усупереч історичним фактам, у ньому мовиться, що Вірменії ніколи не існувало на Південному Кавказі, а її територія — це нібито «Західний Азербайджан».
Чим більше Азербайджан натискає на це, тим міцніше проросійська пропаганда у Вірменії намагається представляти Пашиняна як лакея Туреччини. Водночас Азербайджан знає, що якщо Пашинян піде на поступки, вірмени цього не схвалять. Це виглядає як гра, що має довести до падіння прем’єр-міністра і повернення до влади проросійської команди, яка захоче повернути Карабах силою. Так, щоб це стало приводом для Азербайджану розпочати превентивну війну, яку він представить світові як захист від імперських планів Кремля.
Отже, вірмени повинні бути обережними, щоб не дозволити Росії використати себе у спосіб, який може довести до загибелі їхню державність. Європа ж повинна чинити тиск на Азербайджан, щоб він перестав просувати ревізіоністські проєкти типу «Західний Азербайджан». Це саме стосується США. Чи так воно буде? 7-8 серпня лідери Вірменії та Азербайджану зустрінуться на саміті у Вашингтоні, а Трамп планує довести до угоди. Але треба враховувати, що будь-яку помилку може використати Москва.
Доктор Вітольд Репетович, викладач Академії військового мистецтва.