Таксисти
Зазвичай непоганим барометром суспільних настроїв є таксисти. Саме від них після кількох хвилин розмови можна дізнатися про все, що відбувається. І в Білорусі так було. До певного часу.
Восени двадцятого року, під час масових протестів після чергових виборів, які Олександр Лукашенко сфальсифікував, я часто їздив на таксі. Водії тоді були поінформовані краще, ніж інтернет, який регулярно блокували. Вони знали все про акції, затримання, міліційні блокади, побиття демонстрантів і не стримувалися у своїх висловлюваннях про владу.
Останнім часом я також спробував порозмовляти з таксистом на колишні теми, але він лише похмуро глянув у дзеркало і сказав: «Ви, мабуть, не знаєте, що компанія змусила нас встановити в машинах мікрофони і камери? А карти пам’яті тепер мусимо здавати керівництву». Далі ми їхали вже мовчки.
Подібно з розмовами у громадському транспорті. Наприклад, приміські поїзди або маршрутки (міські мікроавтобуси) були справжніми дискусійними клубами, сповненими метушні та емоцій. Зараз більшість пасажирів надягають навушники і мовчки вдивляються в телефони. Політичні репресії, які почалися в Білорусі після тих подій, тривають досі. Ніхто не хоче бути черговою жертвою системи.
Можна було б визнати, що Лукашенку вдалося крайньо репресивними діями змусити суспільство повністю замовкнути. Але річки пливуть навіть під товстою кригою.
Активісти
За даними білоруських правозахисників, влада країни останніми роками наказала ліквідувати майже 1900 громадських організацій, які не були під контролем держави. Починаючи від незалежних засобів масової інформації, закінчуючи гуртками бджолярів. Спочатку закрито найактивнішу частину третього сектору: ЗМІ та правозахисні організації.
Відтак зайнялися найяскравішими організаціями, яких лідерами були відомі активісти. Саме так під урядовий молоток потрапила організація «Захист птахів Батьківщини», а її голова Віктор Фенчук на два з половиною роки потрапив до колонії суворого режиму за участь у протестах. Опісля зачищено всю решту, навіть на периферії. Служби позбавляли людей усіх можливих платформ активності, непідконтрольних авторитарній ідеології.
Ідеологія
Сьогодні вона присутня майже скрізь, позаяк на кожному державному підприємстві призначено обов’язкову посаду ідеолога. Найчастіше це колишній співробітник КДБ або військовий у відставці. Проте він не проводить «годин політичної інформації», як колись у часи Совєтського Союзу. Але фільтрує кандидатів на роботу, перевіряючи їхню попередню політичну діяльність.
Зараз у Білорусі неможливо влаштуватися на роботу в державній компанії, якщо раніше критикували режим або були арештовані після протестів. Тому в країні існує спеціальна база даних у розпорядженні силових відомств. Вона має назву «Заворушення» і містить дані щонайменше ста тисяч білорусів.
Знайомий підприємець, який керує приватною компанією середнього розміру, розповів мені нещодавно, як йому телефонували з райвиконкому, з відділу ідеології. Чиновниця повідомила, що відтепер ідеологи мають працювати у приватних компаніях. На запитання, чи це обов’язково, вона відповіла, що поки що це рекомендація, але до компаній, які зроблять це першими добровільно, держава ставитиметься «дещо по-іншому».
Проте він далі цікавився темою і запитав: «Тобто я маю взяти на роботу якогось чужого десантника, якого бачу вперше в житті?». «Ні, — сказала, — ідеологом може стати хтось, хто вже працює в компанії. Навіть ви». Він сказав їй, що подумає про це....
Кордони
Все ще можливі виїзди з країни і повернення. Вони стали для влади нагодою ретельно перевірити на кордоні вміст телефонів і комп’ютерів кожного подорожнього. Людям наказують розблокувати телефон і передати його офіцерові на перевірку. Прикордонна служба Білорусі організаційно є частиною КДБ.
Навіть за один «ідеологічно невідповідний» лайк у соцмережах можна опинитися у відділку міліції. Ніч без матраца, короткий судовий розгляд і п’ятнадцять днів арешту або великий штраф за «підтримку екстремістської діяльності». Якщо додатково ця особа є в базі даних «Заворушення», найімовірніше, після відбуття цього покарання її чекає ще одна кримінальна справа за статтею 342 КК: підготовка або участь у масових заворушеннях. До чотирьох років у в’язниці.
Зараз у Білорусі майже 1200 осіб визнані політичними в’язнями. Олександр Лукашенко нещодавно заявив публічно, що нібито у розмовах з американцями задекларував готовність передати частину з них, але самі американці не хотіли. Не пересвідчився, чи хтось йому повірить.
Мабуть, він знає, що насправді владі в Білорусі не вірить майже ніхто. Після 2020 року тут стався масовий виїзд — за оцінками, з дев’ятимільйонної країни виїхало приблизно 400 тисяч осіб. У цій величезній хвилі еміграції — також активні люди, які за кордоном створюють білоруські центри опору.
Також у країні в умовах глибокої конспірації існує не лише пасивний, а й активний опір. Білорусів, які не змирилися з лукашенківським авторитаризмом, підбадьорила, зокрема, нещодавня успішна диверсійна акція білоруських кіберпартизанів, проведена спільно з українською групою «Silent Crow», зламу і заблокування серверів російського «Аерофлоту». Бо тут кожен знає, що якби за Лукашенком не стояв Путін з усім його величезним силовим апаратом, шанси білоруського режиму на виживання були б мізерними.
Пізній ПНР
Дивлячись протягом багатьох років на зміни, що відбуваються в Білорусі, я не маю ілюзій, що в авторитарних систем лише два напрямки еволюції: або до тоталітаризму, або до падіння. У країні на річці Свіслоч зараз панує похмура форма пізнього ПНР-у. Абсурдна, темна, маріонеткова стосовно Росії, яка веде середньовічну жорстоку війну в сусідній Україні.
Я бачу обличчя білорусів щодня. У них небагато радості. Але попри все, після п’яти років репресій вони ще не здаються — так, звісно, суб’єктивно я сприймаю більшість суспільства. Сьогодні лукашенківська Білорусь існує так, як існував пізній ПНР з воєнним станом, репресивним державним апаратом і всюдисущою цензурою. Розгромлена «Солідарність», СБ, картки на продукти, доноси, суспільна ворожнеча та опір. Потім, однак, було і тепер є зовсім інакше.
Тут із попутним вітром теж може таке настати. А іноді із західного напрямку в Білорусі дує зовсім непогано.
З Білорусі для Польського радіо — Ян Кшиштоф Міхаляк