Вид на воєнного злочинця, що стоїть на чолі сучасної «імперії зла», який ступає по червоній доріжці на американській землі, а відтак сідає в лімузин лідера Вільного світу, може викликати лише одну емоцію — огиду. Проте, аналізуючи зустріч на Алясці холоднокровно, можна зітхнути з полегшенням, позаяк могло бути гірше. Україну не продали Путіну, не було Мюнхена ХХІ століття. Принаймні досі.
Путін досягнув двох речей. По-перше, стався прорив його дипломатичної ізоляції. Звичайно, російський диктатор здійснив ряд закордонних візитів уже після того, як почалася збройна агресія проти України, але вони були обмежені в основному пострадянським простором і кількома провідними державами, що формують авторитарну вісь зла, такими як, наприклад, Північна Корея та Китай. Якщо не враховувати участі в саміті Організації договору про колективну безпеку в демократичній Вірменії у листопаді 2022 року, то приїзд на Аляску став першим випадком перебування російського злочинця у Вільному світі. Що гірше, його привітали з помпезністю та ентузіазмом господаря. Багато жестів, зокрема те, що Трамп звертався до Путіна на ім’я, були зайвими й викликали глибоко неприємні відчуття.
Можна, звичайно, зрозуміти наміри американського лідера. Трамп сподівався, що дружня атмосфера пом’якшить російського гостя і спонукає його до поступок. Проте це була значною мірою наївність, яка супроводжує підхід Трампа до Росії від початку його другого терміну. Фундаментальною помилкою є вважати, що дії Путіна раціональні за західними стандартами. У будь-якій нормальній, демократичній країні 200 тисяч убитих, майже 1 мільйон поранених, а ще економічні збитки вели б до запитань, чи варто, особливо якщо територіальні здобутки були б, м’яко кажучи, скромними. Але Росія не є нормальною державою, а для Путіна всі ці втрати не мають значення. Для більшості росіян також, бо вони живляться сном про імперію. У середині минулого століття писав про це видатний американський політолог Ганс Морґентау. Люди, які живуть у диктатурі та не мають впливу на владу, що їх не поважає, які живуть у злиднях, можуть пити самогон, закушувати його салом, цибулею і картоплею, і у своїй оселі, що ледве тримається, слухати пропаганду про те, як усі стоять на колінах перед могутньою імперією, «матушкою»-Росією. Це механізм проєкції. Якщо ти ніхто у своїй державі, то пишаєшся тим, що твоя держава велика. Або принаймні так тобі здається.
Ілюзії Трампа цим не обмежуються. Американський президент усе ще вважає, що може перетягти Росію на свій бік у питанні американсько-китайського суперництва за глобальну гегемонію. Він також думає, що Росія може пом’якшити позицію Ірану і переконати його піти на поступки у справі ядерної програми. Звісно, це мрії, і коли Трамп змінив свій підхід до введення санкцій проти Росії та озброювання України, здавалося, що він урешті-решт усвідомив свою помилку. Але Трамп не любить визнавати свої помилки, як видно, навіть перед самим собою.
Пресконференція, яка відбулася після розмов, дала Путіну нагоду висловити потік слів, що викликає нудоту, про добросусідські відносини США та Росії, а що ще гірше, про «спільну спадщину» на Алясці. Половина виступу російського злочинця була присвячена базіканню про історію, а журналістів цікавило передусім, чи перестане він урешті-решт вбивати. На жаль, тоді ж російські безпілотники знову атакували українських мирних жителів.
Путін говорив також про угоду зі США, але ні в його заяві, ні в Трампа не з’явилося жодної конкретики. Господар вирішив теж захистити свого заплямованого кров’ю гостя від запитань, які, мабуть, зіпсували б цю приємну атмосферу. Адже американські ЗМІ були одностайними у критиці візиту Путіна. Звертали увагу й на провокації російської сторони, такі як светр Лаврова з написом «СССР». Цього Трамп також не розуміє. Він думає, що війна йде за територію кількох областей сходу України, але ж Росії йдеться про відбудову імперії. Вона хоче досягти перерви у війні, щоб завдяки скасуванню санкцій відновити свій потенціал і вдарити знову.
Саме це друга річ, якої Путін досягнув, а саме час. Трамп погрожував притиснути Росію жорсткими санкціями, а завдяки зустрічі на Алясці цього не відбудеться. Принаймні поки що. Але з іншого боку Путін, безперечно, сподівався на більше. Передусім, що Трамп погодиться на анексію української території, і тоді Зеленський виявиться тим, хто винен у тому, що війна триває. Цього також не сталося, знову — поки що. Що буде далі? Трамп розмовлятиме із Зеленським і європейськими союзниками, зокрема з Польщею. А Путін запросив його до Москви. Маймо надію, що до цього не дійде.
Після Другої світової війни президент США Гаррі Трумен визнав СРСР «імперією зла», яку треба поборювати, а не зустрічатися з її лідерами. Але його наступник Дуайт Ейзенгауер змінив підхід, і Хрущов приїхав до США 1959 року. Остаточно, однак, холодна війна тривала далі, аж «імперія зла» розпалася. Варто про це пам’ятати і робити своє: озброюватися!
Доктор Вітольд Репетович, викладач Академії військового мистецтва