Цього разу все пройшло гладко. Атмосфера в Овальному кабінеті була доброю, навіть дружньою. Трамп і Зеленський прагнули продуктивних переговорів — як двосторонніх, так і пізніше, за участю лідерів так званої європейської Коаліції охочих: президентів Франції та Фінляндії, прем'єр-міністрів Великої Британії та Італії, канцлера Німеччини, президентки Європейської комісії та генерального секретаря НАТО. Після провалу їхньої останньої зустрічі в цьому ж місці 28 лютого, яка передчасно завершилася гострою — як за дипломатичними мірками — перепалкою за участю віцепрезидента Джей Ді Венса та журналістів, цього разу все обійшлося без суперечок чи непорозумінь. Навіть чорний піджак Зеленського та відсутність краватки дали можливість для дотепних реплік, які розрядили атмосферу, а не загострили її.
Характерною була стриманість, з якою обидва президенти відповідали на незручні запитання журналістів. Трамп відмовився коментувати подробиці потенційної присутності американських миротворчих сил в Україні та нечітко говорив про можливі гарантії безпеки для Києва. На додаток, його заява про участь США в такій підтримці була дуже розмита в дописі в соціальних мережах після серії зустрічей, де він пообіцяв лише координацію європейських гарантій безпеки для України. Зеленський, зі свого боку, вміло уникав відповідей на запитання журналістів про можливі територіальні поступки, перенаправляючи їх на гуманітарні питання, такі як обмін полоненими та повернення українських дітей, викрадених Росією, або повністю ігноруючи їх.
Територіальні поступки — це делікатна тема, яка має сильний резонанс в Україні. Добра новина полягає в тому, що «видіння Кассандри», які мала значна частина української громадської думки про те, що Зеленський знову зіткнеться з низкою ударів нижче пояса в Овальному кабінеті, тобто з публічним примусом до поступок в обмін на збереження допомоги (головним чином розвідувальних даних та можливості придбання європейськими партнерами американської зброї для Києва), не справдилися. Президент України має неофіційну згоду громадськості на переговори щодо припинення вогню, але не за будь-яку ціну. Червоні лінії Києва проходять вздовж нинішньої лінії фронту. Українці не погодяться на фактичну передачу Росії територій, що наразі контролює Київ, головним чином приблизно 30 відсотків Донецької області та значної частини Херсонської та Запорізької областей, а також не погодяться на юридичне визнання анексії Криму. Що ще важливіше для майбутнього країни — немає жодної згоди на будь-які обмеження суверенітету України, включно з її інтеграцією з НАТО та ЄС, або скорочення її армії.
Зустріч Трампа із Зеленським у Вашингтоні значною мірою замаскувала негативне враження від переговорів Трампа з Путіним на Алясці. Хоча український президент не розстелив червону доріжку і не проїхався на знаменитому «Звірі» [англ. «Beast» — головний броньований лімузин Дональда Трампа — ред.], єдність Європи, США та України — навіть якщо вона була постановчою та дещо демонстративною під час трансляцій переговорів — заспокоїла настрої. Це позитивний зсув у динаміці для України та Європи... Але! Ключові параметри мирного процесу, який вступає в нову фазу, залишаються неясними, такі як точні та сміливі зобов'язання європейських країн щодо гарантій безпеки для України та участі в них США. Захід, і особливо США, все ще не бажають радикально підвищувати ціну агресії проти України для Кремля через високі тарифи США, які накладають на одержувачів російського експорту (так звані вторинні санкції проти Росії), та конфіскацію російських активів Європою (понад 200 мільярдів доларів). Зрештою, досі немає згоди ні з Росії, ні з України щодо принципових поступок, які б динамічно запустили цей процес, оскільки, попри російську ініціативу на фронті, українська армія фактично сповільнює темпи агресора.
Тішить те, що тепер саме Кремль мимоволі знову змушений зіткнутися з тиском Трампа щодо прямих переговорів із Зеленським. Раніше Путін уникав цього, ставлячись до українського президента як до західної маріонетки, яка незаконно здійснює владу в Україні. Він чекав, що Трамп змусить його капітулювати за допомогою політичного шантажу й призупинення постачання зброї та розвідувальних даних. Однак цього не сталося. Принаймні поки що.
Тадеуш Іванський — керівник Групи Білорусі, України та Молдови Центру східних досліджень. З 2006 по 2011 рік працював на Польському радіо для закордону.