Удар по нафтопроводу «Дружба» став не лише енергетичним інцидентом, а й новим витком геополітичної гри. Угорщина висловлює обурення, у Брюсселі намагаються знизити градус напруги, а Україна демонструє власну стратегію протидії агресору. Чи стане «Дружба» козирем Києва, чи обернеться проти нього, —пояснює експерт з енергетичної безпеки, президент Центру глобалістики «Стратегія-21» Михайло Гончар.
— Як ви гадаєте, нафтопровід «Дружба» вже опинився у центрі певного геополітичного скандалу? Чи це було передбачено? Як ви взагалі бачите розвиток цієї теми, і чи добре Україна рухається у цьому напрямку?
— Цей нафтопровід, в принципі, був не в епіцентрі, але й не на периферії уваги, починаючи з 2022 року, коли ЄС приймав шостий санкційний пакет проти Росії. Це був нафтовий пакет. І тоді, якраз за наполяганням передусім Угорщини, а також Словаччини і Чеської Республіки, був зроблений виняток для цих трьох країн, оскільки вони, мовляв, не можуть забезпечити себе нафтою з іншого джерела по іншому маршруту, окрім як «Дружбою», транзитом через територію Білорусі та України до Центральної Європи.
Це, по суті, вже тоді була маніпуляція режиму Орбана, тому що насправді Угорщина і Словаччина мають альтернативну можливість закуповувати неросійську нафту на середземноморському ринку. І, власне кажучи, вони могли й робили це періодично через систему «Адрія». Хорватський термінал Омишаль дає змогу приймати нафту танкерами і транспортувати її нафтопроводом «Адрія» до угорської Сасхоламбати та до братиславського «Словнафту».
Більше того, ще у 2015 році угорська національна нафтогазова компанія «MOL» повідомила, що виконала необхідний комплекс робіт і розширила спроможності цієї системи з Адріатики. Тому вона може забезпечувати нафтою не тільки переробку в Сасхоламбатті та в Братиславі (Словаччина), а й частково покривати потреби чеської нафтопереробки. Тобто було зрозуміло, що це маніпуляції, адже з Росії режим Орбана отримує нафту за спеціальною ціною.
З іншого боку, Україна реалізовує стратегічне завдання ураження агресора Росії, оскільки санкційні дії з боку ЄС не дають того ефекту зупинки російської агресії, а лише створюють дискомфорт для Кремля, проте не обмежують його доходи настільки, як це мало б статися, якби санкції діяли ефективно. Тому Сили оборони України реалізують свій «санкційний» підхід.
У цьому контексті варто поглянути, у яких напрямках забезпечувалось прокачування нафти через уражену нині нафтоперекачувальну станцію «Унеча». Це саме ті потоки, які давали прямий дохід і відрахування до російського бюджету війни. Ідеться не лише про постачання до Угорщини та Словаччини, а й про нафту для режиму Лукашенка на два НПЗ у Білорусі. Крім того, від «Унечі» до «Усть-Луги» була збудована Балтійська нафтопровідна система-2, яка забезпечує близько 38 мільйонів тонн експорту російської нафти на інші ринки.
Українські удари по «Унечі» відбувалися і раніше, але вперше вони досягли справжньої ефективності. І це потрібно розглядати саме в контексті протидії агресору. Збройні сили України не завдавали ударів по території Угорщини чи Словаччини. Тому всі заяви Орбана, Сіярто чи словацьких політиків Бланара та Фіцо — це пересмикування й маніпуляції задля збереження існуючого статус-кво.
Водночас приклад Чеської Республіки чи Польщі показовий: вони позбулися нафтової залежності від Росії — і ніякої економічної катастрофи не сталося, навпаки. Це взірцеві приклади. Як я зазначив, у 2022 році, коли приймався шостий нафтовий санкційний пакет, Чехія теж фігурувала серед винятків і ще певний час отримувала російську нафту. Але чехи сумлінно використали цей перехідний період, щоб вирішити питання диверсифікації постачань.
У них, до речі, можливостей було менше, ніж в Угорщини, де нафтопровід «Адрія» існує ще з 60-х років, трохи молодший за «Дружбу». Та все ж Чехія і оператор чеської нафтопереробки — польська компанія «Orlen» — доклали всіх зусиль, щоб повністю припинити імпорт російської нафти. І вже починаючи з другого кварталу цього року російська нафта не використовується.
Продовження цієї розмови слухайте у прикріпленому аудіофайлі.
Ірина Ящишин