Росія з 2014 року веде не лише військову агресію проти України, а й системну ідеологічну кампанію на окупованих територіях. Формально прикриваючись «боротьбою з екстремізмом», Кремль створив інструмент переслідування всіх, хто зберігає українську культуру, мову та ідентичність. Особливим об’єктом тиску стають діти, яких за допомогою освіти, примусу й пропаганди змушують відмовлятися від українського коріння.
Експертка Центру громадянської просвіти «Альменда» Марія Красненко наголосила, що оновлена російська стратегія протидії екстремізму стала механізмом ідеологічної інтервенції. «Росія — це каток, який зупинятися не буде і буде використовувати всі методи для того, аби досягати мети. Основним ворогом є не просто Україна, а Сполучені Штати Америки і весь Західний світ. Російська Федерація позиціонує свою політику боротьби з екстремізмом як механізм державної безпеки, але на практиці вона спрямована передусім на тимчасово окуповані території», — сказала правозахисниця.
24:06 01DB8090.mp3 Росія прикриває злочини та асиміляцію дітей боротьбою з «екстремізмом»
За словами Красненко, поняття «екстремізм» у російських документах трактується надзвичайно широко: від опозиційних поглядів і критики влади до будь-яких проявів української ідентичності. Вона підкреслила, що для росіян протидія екстремізму можна прирівняти до протидії опозиції, до опору ідеологічній політиці Російської Федерації: «Це протидія також і так званій русофобії, під що підпадає просто неприязнь чи спроби відстоювати українську історію. Таким чином відкривається можливість репресій проти дітей і молоді».
Красненко звернула увагу, що антиекстремістське законодавство стало підґрунтям для формування «загальноросійської ідентичності». За її словами, ця політика реалізується вже з перших класів школи, а українські діти на окупованих територіях стикаються навіть із примусовим психіатричним лікуванням. Вона наголосила: «На території окупованої Донецької області до кримінальної відповідальності було притягнуто 161 неповнолітнього, з яких 48 дітей були поміщені на примусове психіатричне лікування. Це кричущі факти, що становлять загрозу їхньому життю і здоров’ю».
Документаторка Центру «Альменда» Тетяна Личко підкреслила, що система освіти в Росії стала ключовим інструментом пропаганди. «Курс, який називається “Профілактика поширення ідеології неонацизму серед дітей та молоді”, був розроблений товариством “Знання” і за участі спецслужб Російської Федерації. Це не лише освітній проєкт, а інструмент державної політики», — сказала документаторка. За її словами, головний меседж полягає в тому, щоб ототожнити український патріотизм і націоналізм із неонацизмом, а українську державу — зі штучним утворенням ворогів Росії.
Личко пояснила, що російська пропаганда у школах створює образ України як агресора, а Росії — як захисника, який «змушений реагувати» на виклики Заходу: «Основний посил полягає в тому, щоб перевернути країну-жертву агресії, тобто Україну, виставивши її провокатором і винною в агресії. Натомість Росія позиціонується як захисник».
Для протидії цій політиці Україна має виробити власну комплексну стратегію, вважає керівниця напряму національної адвокації Центру «Альменда» Валентина Потапова. «Нам потрібен державний моніторинг становища наших людей на окупованих територіях. Я зараз кажу не лише про дітей. Міністерство освіти вже розробило програму з Українознавчого компоненту для дистанційної освіти, і це гарний крок. Але чи враховує та програма, що за українську символіку чи навіть теми діти можуть отримати кримінальну відповідальність або примусове психіатричне лікування?», — поставила правозахисниця риторичне питання.
Потапова додала, що діти, які повертаються з окупації, потребують не лише освіти, а й психологічної допомоги, повернення ідентичності та створення середовищ довіри. Вона наголосила: «Дитина, яка повертається з окупації, є жертвою, і ця людина потребує допомоги. Це повернення ідентичності, відновлення ідентичності, формування груп довіри».
В звіті Центру «Альменда» наголошується, що використання Росією антиекстремістських практик проти дітей та молоді на окупованих територіях може мати ознаки злочинів проти людяності. Правозахисники закликають Україну та міжнародну спільноту фіксувати ці факти, передавати їх у компетентні органи та добиватися міжнародної юридичної оцінки. Автори документа підкреслюють, що мова йде не лише про збереження української ідентичності, а й про захист міжнародного права від зловживань, які становлять загрозу для цілого демократичного світу.
Олександр Савицький