Початок жовтня ознаменувався одразу кількома подіями, які здатні вплинути на безпекову архітектуру світу. Зміна риторики Дональда Трампа, саміт лідерів ЄС у Копенгагені та загострення боротьби за Арктику — три лінії, які сьогодні перетинаються в одній точці: майбутньому Заходу перед російською загрозою.
Видання The Wall Street Journal повідомило, що адміністрація Дональда Трампа готується надати Україні не лише далекобійні ракети, а й доступ до секретної розвідки. Це — сигнал, який може змінити баланс у війні: удари по енергетичній інфраструктурі Росії здатні вдарити по самих основах її економіки.
Контраст із попередньою позицією Трампа очевидний. Ще кілька місяців тому він говорив про «велику угоду» з Путіним і про «перезавантаження» у відносинах. Нині ж — різкий тон, демонстрація сили.
За словами політолога Максима Джигуна, ця зміна — не випадковість:
«За пів року Трамп кілька разів опинився в ситуації, коли Путін обвів його навколо пальця. Зараз він готується до зустрічі із Сі Цзіньпіном і не може виглядати слабким. Тому загострення риторики — це спроба показати лідерство і жорсткість».
Posłuchaj Програма "Тиждень". Підсумки семи днів
27:46 tyZDEN_4_10 (online-audio-converter.com).mp3 Програма "Тиждень". Підсумки семи днів
Жорсткість, однак, має межі. «Говорити про те, що завтра над Україною з’являться «Томагавки», не варто, — каже Джигун. — Але підготовча робота йде, і Вашингтон, видається, готує ґрунт для рішень, які змінять політику стриманості».
Міжнародний оглядач Дмитро Анопченко додає ще один штрих: «Трамп боїться виглядати "лузером". Це головний страх його кар’єри. І зараз, коли результатів немає, він перекладає відповідальність — насамперед на Європу».
Цей меседж, що війна в Україні є справою Європи, дедалі частіше повторюють у команді Трампа. Таке перекладання тягаря не лише підкреслює виборчу риторику «Америка понад усе», але й створює ризик стратегічного розриву між США та союзниками. Адже Вашингтон залишається головним членом НАТО — і його дистанціювання може коштувати Альянсу дорого.
1 жовтня в Копенгагені відбувся саміт лідерів ЄС. За офіційною програмою — «неформальна зустріч», але фактично це було зібрання, яке визначає тон майбутньої оборонної політики Європи.
Прем’єр-міністерка Данії Мете Фредеріксен окреслила стан речей максимально чітко: «Європа перебуває в стані гібридної війни». Дрони, саботаж, повітряні порушення кордонів — сьогоднішня реальність.
Ідея, як це можна зупинити, зокрема, — створити «стіну із дронів» уздовж східного флангу ЄС — мережу сенсорів, протидронових засобів та систем раннього сповіщення.
«Ми повинні діяти спільно з Україною та НАТО», — наголосила президентка Єврокомісії Урсула фон дер Ляєн.
Однак у Копенгагені не обійшлося без суперечок. Угорщина виступила проти масштабного «дронового щита», посилаючись на суверенітет і ризики ескалації з Кремлем. Питання фінансування — окрема проблема: чи варто витрачати мільярди зараз, чи розтягнути програму до 2030 року?
За словами політолога Максима Джигуна, Путін традиційно використовує такі розбіжності, щоб демонструвати «розкол усередині Європи». Та цього разу — без успіху: «На рівні НАТО і ЄС лише 2–3 країни вагаються. Решта — консолідовані. Це вже не Європа 2014 року».
Попри це, у рішеннях саміту помітна обережність. ЄС погодився зміцнювати оборону — від кіберзахисту до мобільності військ — але уникнув конкретних цифр. Пропозицію використати 140 мільярдів євро заморожених російських активів підтримали не всі: Бельгія та Угорщина виступили проти, Німеччина просить «юридичних гарантій».
Європа продовжує балансувати між рішучістю та страхом ескалації.
Поки Європа дискутує, Москва у північних широтах розгортає інфраструктуру, яка поєднує економіку, військо й геополітику.
Міжнародний аналітик Вадим Денисенко вважає, що «Путін пішов ва-банк», роблячи ставку на рідкісноземельні метали: «Це єдине, чим він може тиснути на Китай і США. Кремль намагається перетворити Арктику на ресурсну карту, яку можна розігрувати у світовій грі».
Кандидат економічних наук Ольга Іванюк пояснює механіку цього процесу: «У 2019 році Північний морський шлях фактично передали під контроль “Росатому”. Компанія стала власником ключових портів і заводів, які займаються переробкою рідкісноземельних металів. Це створює замкнену систему — від видобутку до експорту».
Таким чином, Арктика стає не лише географічним фронтом, а й економічним полем битви. США, Канада та скандинавські країни нарощують криголамні флоти, модернізують бази, обмінюються розвідданими. Захід намагається не допустити стратегічної монополії Москви, яка прагне «захопити холод» як політичний ресурс.
Лариса Задорожна