Вже третій місяць зростає напруга між США і Венесуелою. Дональд Трамп, схоже, має твердий намір дотиснути Ніколаса Мадуро, який не так давно звернувся з проханням про військову допомогу до Росії.
Видання The New York Times повідомляє, що минулого тижня венесуельський диктатор під час неофіційних контактів із представниками США заявив, що розглядає можливість піти у відставку впродовж найближчих двох-трьох років.
Проте Білий відкинув таку пропозицію. У публікації наголошується, що американська адміністрація не погоджується на будь-яке відтермінування передачі влади з боку Мадуро.
The New York Times стверджує, що представники Мадуро також дали зрозуміти Вашингтону, що Каракас готовий відкрити доступ американським енергетичним компаніям до нафтових родовищ країни.
За інформацією видання, минулого тижня президент США Дональд Трамп провів дві наради, де обговорювали подальші дії щодо Венесуелі. Фахівці з військового планування підготували списки цілей на території Венесуели, пов’язаних, за їхніми даними, із наркоторгівлею, по яких можуть бути нанесені удари. Пентагон також розглядає можливість атак по окремих венесуельських військових підрозділах.
Все це відбувається на фоні нарощування безпрецедентної американської присутності на кордоні з Венесуелою і та військової операції поблизу її територіальних вод. Сили США від час часу до часу завдають удари по так званим наркочовнам, які підозрюються в транспортування наркотиків з Венесуели. В ході цих операцій вже було знищено, понад 80 осіб. Самого Мадуро і його режим Білий дім звинувачує в причетності до так званого «Картелю сонць».
Тим часом, Дональд Трамп заявив у понеділок, що він готовий говорити безпосередньо з Мадуро і що відкритий до переговорів для досягнення домовленості, але водночас зважує й можливість операції — він її не виключає. Сам Мадуро минулого тижня заявив, що хоче і готовий до зустрічі з Трампом.
Суть конфлікту між США і Венесуелою і роль в ньому РФ у програмі «Міжнародний (без)лад» прокоментував оглядач- міжнародник Амін Лєхарза де Більбао Ессалхі. Він голова асоціації «Eurodefense Joven España».
По суті, маємо два варіанти подальшого сценарію з подальшим розвиток загострення ситуації. Який є найбільш ймовірним військове втручання чи угода між Трампом і Мадуро? Амін Лєхарза бачить це так:
«Я особисто вважаю, що існує навіть третій варіант. Тобто, я думаю, що Трамп не піде на військову інтервенцію, оскільки це для нього невигідно. Він розуміє, що його зовнішньополітична позиція не буде для нього вигідною у разі прямої військової інтервенції на місці, так би мовити, із заходом на територію.
Тому йому доведеться говорити з Мадуро, але ми всі знаємо, що у Венесуелі Мадуро — це лише обличчя режиму. Сам режим значно ширший, і є інші актори, які могли б замінити Мадуро, якщо настане момент, коли він перестане бути фігурою, що влаштовує людей всередині цього режиму».
Оглядач, припускає, що хтось з сімейства Родрігес — і у цьому конкретному випадку Дельсі Родрігес — можуть бути більш ніж ймовірною кандидатурою на посаду президента:
«У міжнародній і внутрішній політиці все зводиться до образу. Тож вони продаватимуть образ жінки, лідерки, зміни. Будуть подавати Дельсі як щось нове, попри те що вона була частиною уряду Мадуро.
Вони спробують зробити “ребрендинг”, так би мовити, відбілювання та оновлення іміджу нинішнього венесуельського режиму. І саме цей варіант, на мою думку, є найімовірнішим».
Експерт пояснив, яким чином це може відбутися:
«Дональд Трамп продовжить атакувати наркочовни — і не лише наркочовни, бо деякі з них важко навіть достеменно визначити, чи були вони справді наркочовни — але загалом продовжить завдавати ударів, доки не створить ситуацію, в якій чинний режим відчує особливу небезпеку. Вони розумітимуть, що військового вторгнення не буде, але удари вже відчуватимуться зовсім поруч.
Тобто, Трамп зробить так, щоб вони «почули вибухи» вже в територіальних водах країни. Я маю на увазі, що ключовим моментом, який запустить всю цю динаміку — домовленість, зміну позиції, усунення диктатора Ніколаса Мадуро та заміну його на когось на кшталт Дельсі Родріґес, що фактично нічого не змінить, окрім картинки».
Білий дім стверджує, що головною метою його операції та розгортання сил у Карибському басейні є саме боротьба з наркотрафіком. Також Вашингтон звинувачує Мадуро в тому, що він є керівником так званого «Картелю сонць». Якою мірою режим Венесуели залучений до наркоторгівлі?
«Режим у Венесулі залучений у тому сенсі, що він дозволяє таким структурам, як “Картель сонць”, вільно пересуватися, переміщуватися, діяти безперешкодно. Вони можуть використовувати територію Венесуели як логістичну базу для планування, розміщення, а головне, для виходу в напрямку США, тобто це вихід на головний ринок, куди вони постачають свою продукцію. Також ідеться про інші напрямки — країни Європейського союзу чи Африки, але ключовим залишається маршрут до США. Отже, венесуельський уряд — це фактично актор, який дозволяє цій наркотерористичній структурі, цій організованій злочинній групі діяти у повній безкарності в обмін на невеликий відсоток прибутку, який отримують бойовики, наркоторористи, члени банди “Картелю сонць”».
Також існували припущення, що міністр внутрішніх справ Діосдадо Кабельйо є лідером цього злочинного угрупування, або що міністр оборони Владімір Падріно теж пов’язаний із ним:
«Особисто я вважаю, що цього досі не було доведено. Вони можуть бути головними переговорниками між урядом і цим наркокартелем, але не учасниками й не керівниками картелю. І це важливо враховувати. Це не знімає з них відповідальності за всі злочини, які вони дозволяють чинити, навпаки — робить їх співучасниками разом із “Картелем сонць” всіх злочинів, які вчиняються на території Венесуели, так і в США й інших частинах світу».
Амін Лєхарза також прокоментував питання значення Венесуели Трампа та Білого дому і економічну складову всієї цієї ситуації з ескалацією напруження між Вашингтоном і Каракасом. Адже велика частина експертів переконана, що Трамп і його команда переслідують передусім економічні інтереси, прагнучи отримати більший контроль над природними ресурсами Венесуели, яка має колосальні запаси нафти та іншої сировини:
«Природні ресурси — це те, що, можна сказати, "рятує життя" режиму Венесуели, дозволяє йому зберігати владу. У цьому ніхто не сумнівається. Венесуела має найбільші у світі запаси нафти, а також це стосується золота.
Ба більше, в країні є багато інших корисних копалин, зокрема рідкоземельні елементи, певні стратегічні мінерали, навіть фосфати, тобто окрім нафти є цілий спектр ресурсів,
І наскільки очевидною є гіпокризія міжнародної політики в цій справі? Я думаю, що це абсолютно очевидно — і тут навряд чи хтось заперечуватиме. Адже водночас із гучними заявами адміністрації Дональда Трампа за цією справою стоїть держсекретар Марко Рубіо, який з огляду на його латиноамериканське походження, підсилює присутність тем Латинської Америки в міжнародному порядку денному Білого дому».
Співрозмовник програми «Міжнародний (без)лад» звертає увагу на чинну угоду з концерном Chevron, яка діє попри всі санкції США щодо Венесуели:
«Йдеться про американську паливну компанію, яка видобуває нафту у Венесуелі на надзвичайно вигідних умовах. Таким чином США гарантують собі запаси нафти. Навіть за другого терміну Трампа, який проводив набагато жорсткішу політику щодо Венесуели, США використовують ту ж схему, що й раніше: Chevron видобуває нафту у Венесуелі, купує її за безцінь і перепродає з прибутком. Паралельно США видобувають власну нафту і експортують її на зовнішні ринки або використовують для внутрішнього споживання».
Венесуела на чолі з режимом Ніколаса Мадуро є ключовим союзником Кремля в Латинській Америці. Проте велика війна Росії проти України значно зменшила можливість Москви втручатися чи допомагати режиму Мадуро. Путін дуже зацікавлений в тому, аби Мадуро залишався при владі, але водночас це не є зараз пріоритетом для російського диктатора, та й можливостей допомогти Мадуро він практично не має — особливо якщо Трамп вирішить завдати удару або здійснити обмежену операцію, наприклад, точкові бомбардування по стратегічних об’єктах на території Венесуели. Це вже не кажучи про малоймовірну сухопутну операцію.
Амін Лєхарза таке говорить про роль і місце Москви в умовах зростаючої ескалації між Вашингтоном та Каракасом:
«Як на мене, те, що ми спостерігаємо від самого початку російського повномасштабного вторгнення в Україну та в ході подальшої війни, яка триває між обома країнами після — це те, що Росія була змушена, очевидно, пріоритезувати справи, але насамперед спрямувати ресурси на російсько-український фронт. І це призвело до того, що, попри те що Росія — дуже велика країна, найбільша у світі за площею, вона не може дозволити собі розкіш здійснювати якісь чіткі, прямі й ефективні дії у регіонах, із якими не межує безпосередньо».
Таким чином, наголошує експерт, Росія опинилася перед кількома сценаріями у венесуельському питанні:
«З одного боку, єдине, у чому вона продовжує підтримувати Венесуелу, — це сфера розвідки. У цій сфері Росія все ще певною мірою присутня, хоча, російська розвідка — як військова (ГРУ), так і цивільна (ФСБ) — сьогодні зосереджена на інших пріоритетних точках світу. Але все ж вона продовжує підтримувати венесуельські спецслужби.
Водночас Росія була змушена делегувати й звертатися по допомогу до третіх країн. Є дві, з якими це не викликає проблем: у латиноамериканському контексті це, передусім, Нікарагуа та Куба. Особливо важлива тут Куба. Кубинська підтримка для Венесуели сьогодні, разом із російською, має ключове значення. Гавана є давнім партнером Москви, який забезпечує передачу розвідувальної інформації».
Проте ключовою країною, якій Росія, так би мовити, делегувала справу підтримки Мадуро є КНР:
«Китайсько-російський альянс — це союз, який тримається на тонкій нитці. Росіяни й китайці дружать по-своєму. Між ними все гаразд настільки, наскільки геополітичні обставини змушують їх жити в умовах партнерства. Але це не найміцніша й не найщиріша дружба, і це очевидно. Передусім тому, що Москва постійно повертається думками до часів Совєтського Союзу, коли вона була головним гегемоном всього антизахідного блоку, а зараз таким гегемоном є не вона, а Китай.
Отже, Китай є тим актором, на якого в Росії — і тут дуже важлива ця деталь — немає іншого вибору, змушена покладатися на нього у питаннях стримування американського впливу у Венесуелі».
Як наголошує Амін Лєхарза, стиль політики Китаю, зокрема у випадку Венесуели, це завжди економічна дипломатія в системі стримувань і противаг:
«Китай загалом довіряє Мадуро, але якщо завтра прийдуть інші лідери — скажімо, одна з лідерів опозиції Марія Коріна Мачадо — Китай знає, що вона теж буде вести бізнес з Піднебесною.
Те, що зараз рятує Мадуро й змушує Китай більше його слухати, — це, по-перше, те, що Москва просить Пекін підтримувати Мадуро; а по-друге, те, що це відповідає інтересам Китаю».
Чи можна припустити, що Путін також розглядає Венесуелу як елемент гри у контексті війні проти України? В сенсі що, наприклад, через дипломатичні він може заявити Трампу: «Ми даємо вам вільні руки у Венесуелі, але ви укладаєте з нами угоду по Україні». Оглядач не виключає такої можливості:
«Якщо все це розглядати як шахову партію, то Венесуела може стати фігурою, якою росіяни пожертвують в цій грі. Її значення для Росії значно знизилося — і це ще до повномасштабного вторгнення в Україну.
Тож я не виключаю, що Путін міг би відмовитися від Венесуели: сказати, мовляв, “я відхожу, більше не втручаюся, робіть що хочете, мої люди йдуть, мої спецслужби не будуть більше надавати підтримку венесуельському режиму, але Донбас — мій. Донбас не обговорюється”».
Експерт йде далі в своєму розумуванні, і допускає, що Путін міг б пожертвувати не лише Венесуелою задля досягнення угоди з Трампом по Україні, але й своєю присутністю в регіоні, загалом:
«Путін міг би сказати американцям: “Ми виходимо з Венесуели — це найпомітніша справа, яка буде у ЗМІ і те, що додасть Трампу популярності, особливо перед виборами проміжними виборами у 2026 році. Але тихцем в обмін за угоду ми зменшимо свою присутність і в інших країнах”.
І це теж можливо: адже, хоч сьогодні в Аргентині немає кишнеризму при владі, Росія все ще зберігає вплив серед соціальної базі кишнеристів, у Болівії — свій вплив через Ево Моралеса. В Еквадорі теж певні важелі залишаються у Колумбії теж вплив є через такі партизанські рухи як ELN або FARC.
Я вважаю, що росіяни пожертвували б не лише Венесуелою: їм довелося б піти на поступки й в інших питаннях, що стосуються Іспаноамерики, Латинської Америки, аби Сполучені Штати могли в підсумку «віддати» їм Донбас».
Повна версія програми в прикріпленому звуковому файлі.
Матеріал підготував Назар Олійник