Ситуація, що склалася навколо білоруської діаспори в Україні, є безпрецедентним історичним парадоксом. З одного боку, Україна має сусідню державу, чий політичний режим став співучасником найкривавішої війни в Європі з часів Другої світової, надавши свою територію для танкових колон та ракетних пусків по українських містах. З іншого боку, тисячі громадян цієї ж держави стали на захист України, ризикуючи не лише власним життям, а й безпекою своїх родин, що залишилися в заручниках мінського режиму.
Цей дисонанс створив вакуум, у якому білоруси України почали втрачати власну ідентичність, розчиняючись у соціумі через страх дискримінації або асоціації з агресором. Саме для подолання цієї кризи ідентичності та створення єдиного координаційного центру було проголошено про створення «Білоруської спільноти України». Ця нова громадська спілка має на меті опікуватися збереженням та популяризацією білоруської мови, культури і традицій на українській землі, а також розвитком культурної дипломатії, освітніх та просвітницьких програм.
Крім того, організатори планують сфокусуватися на підтримці білорусів, які потерпіли від репресій, та тих, хто постраждав від російської війни проти України. Особлива увага буде приділена допомозі білоруським ветеранам і добровольцям, які сьогодні захищають суверенітет і незалежність України.
Керівник новоствореної громадської спілки «Білоруська спільнота України» Олексій Францкевич пояснює, що метою цієї організації є не лише гуманітарна, а й геополітична місія, спрямована на формування нової, вільної білоруської ідентичності. Він підкреслив, що білоруси в Україні роблять чіткий вибір на користь цивілізованого світу, попри офіційну позицію режиму Лукашенка.
Францкевич навів статистичні дані про чисельність білоруської спільноти в Україні та пояснив, як повномасштабне вторгнення Росії вплинуло на їхню самоідентифікацію: «Білоруси тут, незважаючи ні на що, стають плечем до плеча з українцями на захист не тільки України, а й цілого цивілізованого світу від Російської імперії. Білоруська спільнота була тут другою за кількістю, налічуючи близько 360 тисяч осіб, проте після повномасштабного вторгнення майже всі білоруські товариства припинили існування. Тому ми намагаємося сформувати пробілоруську, проукраїнську і проєвропейську спільноту, оскільки білоруси опинилися у складній ситуації, маючи і правові проблеми, і прояви дискримінації».
Францкевич зазначив, що після повномасштабного вторгнення більшість білорусів в Україні перестали себе ідентифікувати як білоруси, і це стало одним з ключових викликів. Саме тому активісти «Спілки білорусів в Україні» вже призначили своїх представників у 12 українських регіонах, щоб сформувати потужну мережу для підтримки. Незважаючи на більш ніж тисячу кілометрів спільного кордону, численна білоруська спільнота залишається в Україні, і її права потребують захисту та системної роботи.
Особливе місце у діяльності новоствореної спільноти посіла підтримка білоруських добровольців, які воюють у лавах Сил оборони України. Їхня участь у війні є найяскравішим спростуванням пропагандистських стверджень та свідченням справжнього вибору білоруського народу. Проте, як зазначають самі військовослужбовці, героїзм на фронті не завжди отримує належне визнання в тилу, а голос білоруських воїнів часто залишається неорганізованим та недостатньо почутим.
Військовослужбовець Збройних сил України Сергій Богукалець сказав про необхідність системної організації, щоб білоруси в Україні нарешті набули позитивного іміджу та суб'єктності. Він нагадав, що попередні спроби самоорганізації, які сягають корінням ще 2014 року, були недовговічними саме через брак лідерства та структури.
Богукалець висловив свою впевненість у майбутньому нової ініціативи та її здатності об'єднати громаду: «Я дуже сподіваюся, що цього разу у нас все вийде, і справжня білоруська організація зможе об'єднати всіх білорусів України в єдину могутню представницьку організацію, і білоруси в Україні нарешті набудуть певної суб'єктності. Широкій громадськості невідомі або маловідомі випадки, коли білоруси воюють на боці України, хоча спроба створити першу організацію білоруських військових ще з 2014 року тривала менше півроку через брак лідерства. Сьогодні ми таку можливість маємо, і я сподіваюся, що Білорусь повернеться в сім'ю європейських народів».
Незважаючи на велику кількість військовослужбовців як білоруського походження, так і громадян Білорусі, які воюють за Україну, ці випадки залишаються маловідомими для широкої громадськості. Створення білоруської спільноти дає можливість заявити про себе, набути певної суб'єктності та позитивного іміджу, що є критично важливим для кінцевої мети — повернення Білорусі в сім'ю європейських народів.
Українська державна політика змушена проводити чітке розмежування між режимом Лукашенка та білоруським народом. Міністерство закордонних справ України вітає створення спільноти та визнає необхідність захисту прав білорусів в умовах війни. Це розмежування є принциповим, оскільки лише таким чином можна зберегти мости між двома націями та підтримати демократичний потенціал Білорусі.
Перший секретар МЗС України Ілля Звенигородський наголосив на ментальній та мовній близькості двох народів, яка є важливим фактором, що не може бути перекреслений злочинною політикою офіційного Мінська. Він вказав на значний відсоток схожої лексики між мовами та підкреслив, що народ Білорусі не підтримав агресію.
Звенигородський чітко артикулював позицію української дипломатії: «Білоруський народ завжди був рідний і дружній народ для українського, адже наша мова найближча і найдоступніша, з 84% схожої лексичної бази. Хоча режим Лукашенка продемонстрував агресивне ставлення, білоруський народ продемонстрував чітку позицію — вступати у війну вони не хочуть, і ми бачимо, що білоруси воюють і гинуть на стороні України. Їм потрібна була організація, що об'єднає їх всередині України, щоб захищати права, які, на жаль, не всі дотримуються через війну».
Дипломат також додав, що щодо режиму Лукашенка вже застосовані санкції, і ця робота міністерством закордонних справ України провадиться. Він підкреслив, що білоруська національна меншина представлена в Україні у дуже великій кількості, і дивно, чому така об’єднавча організація не виникла раніше. МЗС підтримує роботу, спрямовану на відновлення історичної справедливості та пам'яті про загиблих, і висловив упевненість, що іменами білоруських героїв будуть названі українські вулиці в Києві, Чернігові та інших містах.
Створення білоруської спільноти в Україні розглядається експертами як важливий елемент у ширшому контексті деколонізації пострадянського простору. Голова київського «Інституту світової політики» Євген Магда вважає, що і українці, і білоруси є найбільшими жертвами імперської політики Росії, і лише усвідомлення цього спільного колоніального минулого може стати запорукою майбутньої незалежності Білорусі.
Магда впевнений, що в Україні досі бракує знань про спільні історичні факти, які об’єднують два народи у боротьбі проти імперського гноблення. Він вважає, що білоруси мають усвідомити себе не «русскімі, з ознаками якості», а повноцінною європейською нацією. «Я думаю, що білоруси України мають говорити про те, що і білоруси, і українці є жертвами колоніальної політики, яку здійснювала Росія, і ми є найбільшими жертвами через те, що найближчі до неї. В Україні далеко не всі знають, що Емський указ та Валуєвський циркуляр Російської імперії убули скеровані проти обох націй, і ми не хочемо, щоб сприйняття Білорусі було виключно через призму Олександра Лукашенка».
Магда зауважив, що хоча Верховна Рада України виключила російську мову з числа тих, що потребують захисту в Україні, білоруська мова залишається під захистом, і це позитивний момент. Експерт підсумував, що білоруська спільнота України є частиною процесу формування української політичної нації, яка не буде ґрунтуватися на засадах інтегрального націоналізму.
Спільна доля народів, що борються за незалежність, знаходить своє відображення і в давніх історичних зв'язках. Голова Меджлісу кримськотатарського народу Рефат Чубаров провів паралелі між долями білорусів та кримських татар, наголосивши на їхньому багатовіковому співіснуванні у складі Великого князівства Литовського, а також на спільних викликах перед загрозою російської агресії.
Чубаров підкреслив, що зв'язки між цими народами є не просто історичними, а й актуальними в контексті сучасної боротьби за звільнення територій та запобігання російській маніпуляції. Він застеріг, що Кремль намагається використати релігійні та етнічні фактори для легітимізації окупації Криму, зокрема через мусульманську громаду Білорусі.
«Здавалося б, де Крим, кримські татари і де білоруси, але між ними є найтісніші взаємозв’язки протягом століть, ще з часів Великого князівства Литовського, коли велика група татар жила там понад 600 років. Після 2014 року Росія, як країна-агресор, намагається використовувати це проти нас, маніпулюючи духовними особами мусульманської громади Білорусі для спроб легітимізації окупованого Криму. Ми будемо підтримувати будь-які зусилля, особливо наших побратимів тут в Україні, які скеровані на звільнення Білорусі від російської окупації, адже ми впевнені, що нарешті будуть дуже рівні, тісні і справді добросусідські відносини між нашими націями», – сказав Чубаров.
Він додав, що його оцінка подій в Білорусі за режиму Лукашенка однозначна і відрізняється від оцінки позиції російського народу. На його переконання, режим Лукашенка був створений Москвою, і воля білоруського народу була розчавлена ще задовго до окупації Криму. Він підкреслив, що кримські татари вбачають своє відродження у тісній співпраці з діаспорними організаціями, і підтримка білоруського руху є частиною цієї стратегії.
Створення білоруської спільноти в Україні має не лише гуманітарне та політичне, а й стратегічне значення для регіональної безпеки. Член Ради громадських об’єднань національних меншин України Олександр Хара розглядає Україну як своєрідний «ковчег свободи», який має врятувати народи колишньої імперії від тоталітаризму.
Хара підкреслив, що доки Білорусь, Україна, Молдова та Грузія не стануть членами ЄС і НАТО, Російська імперія матиме можливість для експансії. Проте він вважає, що демократичний потенціал білоруського народу значно вищий, ніж російського: «Поки Білорусь, Україна, Молдова, Грузія не стануть членами Європейського Союзу і НАТО, Російська імперія матиме можливість розширюватися і буде становити нам загрозу, хоча ми бачили протести білоруського народу і, однозначно, там є демократичний потенціал. Для мене Україна – це ковчег, в якому себе нормально почувають представники корінних народів і етнічних спільнот, і він захищає нас від того, щоб ми стали гомо совєтікус, представниками "руского міра"».
Хара визнав, що сьогоднішні білоруси, які мають громадянство України або набудуть його, а також ті, хто повернуться до Білорусі для боротьби за свободу, потребують системної підтримки. Хара висловив сподівання, що наступного року Білорусь матиме своє представництво у Раді громадських об'єднань національних меншин, що дозволить системно реалізовувати права і провадити спільну боротьбу.
Створення «Білоруської спільноти України» стало подією, що вийшла далеко за межі звичайної громадської активності. Це стало спробою зафіксувати геополітичний вибір частини білоруського народу в умовах війни, коли їхня власна держава обрала бік агресора. Ця ініціатива є стратегічно важливою для України, оскільки вона не лише підтримує союзників на фронті, але й створює основу для майбутніх добросусідських відносин із вільною Білоруссю.
Олександр Савицький