Масштаби воєнних злочинів Російської Федерації проти українських військових та цивільних осіб вимагають не лише фіксації фактів, а й розробки інноваційних механізмів ідентифікації виконавців. У Києві було презентовано ініціативу «Покаяніє» — спільний проєкт Координаційного штабу з питань поводження з військовополоненими та Офісу Генерального прокурора. Метою проєкту є залучення російських правоохоронців та службовців пенітенціарної системи до надання свідчень про злочини путинського режиму в обмін на міжнародний захист.
Ініціатори нового проєкту «Покаяніє» наголошують, що ідентифікація кожного причетного до катувань та вбивств є лише питанням часу. Системність воєнних злочинів окупаційної армії та адміністрацій не викликає сумнівів у правозахисної спільноти, яка роками збирає доказову базу для майбутніх судів. Керівник київського офісу «Харківської правозахисної групи» Денис Поліщук зазначив, що його організація веде прискіпливий облік кожного злочину — від знищення майна до сексуалізованого насильства.
На сьогодні ця база даних є одним із найбільш задокументованих свідчень агресії. Експерт наголосив на масштабах виконаної роботи: «На сьогоднішній день ця база містить 16 884 епізоди. Сюди включено знищене майно, тортури, зниклі безвісти, поранення, вбивства і сексуалізоване насильство. По частині з них надається правова допомога. Кожен епізод вноситься до бази за типом події з попередньою кваліфікацією згідно з Римським статутом».
Особливу увагу правозахисники приділяють ідентифікації конкретних осіб, відповідальних за звірства, оскільки безкарність на місцях лише породжує нові хвилі насильства. Поліщук підкреслив, що кожна картка в їхній базі даних — це не просто цифра, а потенційний обвинувальний вирок у міжнародних інстанціях: «Зараз ведеться робота з наповнення розділу ідентифікації військових злочинців. Для цього використовуються як відкриті джерела, так і робота з потерпілими. Ця інформація надалі використовується для притягнення до відповідальності і створення санкційних списків».
Проєкт «Покаяння» робить ставку на «слабку ланку» в російській системі — людей, які є свідками злочинів, але безпосередньо їх не вчиняли. Україна готова гарантувати таким особам безпеку в обмін на правду. Керівник секретаріату Координаційного штабу з питань поводження з військовополоненими Богдан Охріменко заявив про старт нового проєкту, що скерований на залучення до збирання свідчень про воєнні злочини росіян самих службовців російської репресивної машини.
«На сьогодні міжнародними судовими інституціями досить активно використовуються як доказова база свідчення так званих свідків-інсайдерів з числа співробітників правоохоронних систем, пенітенціарних служб, представників військових професій. В даному випадку мова йде про установи виконання покарань на території Російської Федерації», — сказав Охріменко.
Держава розробила цілий комплекс інструментів для захисту тих, хто наважиться піти проти системи Кремля, включаючи зміну анкетних даних та приховування обличчя. Фіксація злочинів має не лише юридичне, а й глибоке економічне значення, адже задокументовані збитки стануть підставою для майбутніх репарацій. Водночас політичний тиск на Росію через санкційні списки, сформовані на основі даних правозахисників, уже зараз обмежує можливості окупантів.
Своєю чергою начальник відділу управління процесуального керівництва та підтримання публічного обвинувачення департаменту протидії злочинам офісу Генпрокурора України Дмитро Осипов сказав, що цей проєкт дозволить більш ефективно розшукувати українців у російські неволі: «Сподіваємося, цей проект буде використовуватися представниками країни-агресора. Сподіваюся, що там є правосвідомі громадяни, які, можливо, на даний час є заручниками ситуації і не можуть щось зробити, окрім як слідувати політиці їхньої країни».
Старт проєкту «Покаяніє» також слугує потужним сигналом для родичів російських полонених та військових. Проєкт «Хочу найти», що стартував у 2024 році, дозволив тисячам росіян отримати інформацію про своїх близьких, змушуючи російську владу визнавати статус військовополонених та вносити їх до списків на обмін. Це створює додаткові точки напруження всередині РФ, розмиваючи монополію Кремля на інформацію.
Стратегія України полягає в тому, щоб зробити кожен воєнний злочин токсичним для виконавця. Координація між правозахисними групами та державними органами створює щільну мережу, з якої не зможуть вирватися ані генерали, ані рядові наглядачі СІЗО. Організатори проєкту «Покаяніє» розраховують, що він стане не менш успішним, ніж раніше розпочаті проєкти, що скеровані на роботу з росіянами.
Один з них, із названою «Хочу жить», є державним проєктом, що покликаний допомогти військовослужбовцям з РФ безпечно здатися в полон. А проєкт «Хочу найти», що розпочав роботу від січня 2024 року, сприяє наданню інформації про перебування військових збройних сил РФ в Україні у статусі військовополонених. Цю інформацію в межах проєкту, дозволяють родичам полонених росіян домагатися від російської влади надання статусу військовополонених, вносити їх у списки на обмін і організовувати такі обміни з Україною.
Гарантією майбутньої стабільності є невідворотність покарання. Проєкт «Покаяння» — це не просто пропозиція співпраці, це останній шанс для тих, хто опинився всередині російської каральної машини, вийти з неї до того, як вона остаточно зазнає краху під тягарем міжнародних трибуналів. Як підкреслюють ініціатори проєкту, вибір між статусом злочинця та статусом свідка залишається за кожним окремим силовиком у РФ, але час для цього вибору стрімко спливає.
Олександр Савицький