Професорка Малгожата Захара-Шиманська, дослідниця міжнародних відносин, американістики й полоністики Ягеллонського університету, була гостею Першого каналу Польського радіо. В ефірі польського суспільного мовника вона розмірковувала про те, яким саме 2025 рік увійде до світових підручників історії.
На жаль, здається, що цей рік запам’ятається нам як рік тривог. У минулому році в багатьох країнах міжнародний, але також суспільний устрій, які раніше ми сприймали як такі, що засновані на стабілізації, були значною мірою підірвані. Одним із проявів цього в Європі є те, що війна в Україні все ще триває. На Заході, своєю чергою, внутрішнє напруження та тривога, що руйнують політичні та соціальні системи зсередини, зберігають свій вплив. Ми все ще маємо справу з поляризацією, популізмом і відсутністю віри громадян у те, що демократія — це та система, яка для них корисна.
Чи ми також запам’ятаємо цей рік як такий, коли Сполучені Штати залишили Захід? Адже багато коментаторів говорили про те, що США більше зацікавилися Південною Америкою, а що ж стосується питання України, то, на думку Вашингтона, Європа має вирішувати його самостійно.
Я не вважаю, що Америка залишає Захід. Вже понад десятиріччя ми чуємо про це, адже вже давно в американських стратегічних документах з’являються твердження про те, що основним стратегічним суперником Сполучених Штатів є Китай. Як дипломатичні, так і економічні зусилля американської сторони мають бути спрямовані на те, щоб нейтралізувати цього суперника. Однак це не мало йти у парі з виключенням Європи як першочергового союзника.
2025 рік — це перший рік, коли ми почули від президента Сполучених Штатів, від високопоставлених членів американської адміністрації, що Європа — це застарілий концепт, це світ, який межує з декадансом і перебуває на межі занепаду. Ми бачимо прояв такого ставлення і в політичних діях. Сполучені Штати вагаються і не можуть визначитися зі своєю позицією в конфлікті між Росією та Україною. А йдеться не про звичайний конфлікт, а про повномасштабну агресію Росії, розпочату у 2022 році.
Чи був минулий рік успішним для диктаторів? Чи такі постаті як Володимир Путін чи Сі Цзіньпін посилили свій вплив у 2025 році? Відповідає професорка Малгожата Захара-Шиманська:
Так, цей рік і попередні роки — це роки відчутного тренду у світовій політиці, який характеризувався правлінням сильних харизматичних постатей, які обіцяють правити «сильною рукою». На європейському подвір’ї ми теж маємо прояви цього тренду. Однак ви питаєте про правителів, політиків, яких би ми назвали автократами, тобто про лідерів Китаю та Росії. Сьогодні ж вони, образно кажучи, п’ють шампанське.
Це був гарний рік для Китаю на міжнародній арені, якщо не брати до уваги внутрішні напруження, які там зростають. Китай виграє завдяки своїй політиці невизначеності. Росія ж покращує свій імідж. Той факт, що Сполучені Штати так неохоче протистоять РФ, сигналізує, що з думкою Москви варто рахуватися. Путін, як запевняє сам президент США, далекоглядний сильний лідер, і з ним навіть наймогутніша людина світу, як ми звикли називати президента найпотужнішої країни світу — США — має рахуватися.
Багато громадян європейських країн теж відчувають потребу, аби в їхніх країнах до влади прийшов політик, готовий правити «сильною рукою». Публіцисти та аналітики говорили про це весь рік. Чи в наступному році збережеться тренд «повороту праворуч», який ми спостерігали в багатьох парламентах та багатьох урядах європейських країн?
Я боюся, що в багатьох країнах так званого Старого світу все так і буде, а все тому, що тлом для мапи політичних уподобань є економічна ситуація. Давайте, наприклад, подивимося на економічні показники у Великій Британії. Вони нестабільні та крихкі. Рівень безробіття зростає до масштабів, які починають викликати тривогу. Нещодавно рівень безробіття зріс також у Сполучених Штатах. З інфляцією вдалося дати раду та знизити її до рівня, що був зафіксований на початку пандемії коронавірусу.
Однак цю ситуацію все ще складно назвати задовільною. Стару Європу чекає рецесія. Чесно кажучи, немає доброго механізму чи рішення, яке б допомогло пережити ці складні часи, а найважливіше — як керувати очікуваннями, як створити сприйняття того, що Європейський Союз, Європа навіть у цих обставинах, переповнених різними ризиками, — це вже великий успіх. Для таких країн, як хоча б Польща чи країни Центральної та Східної Європи, членство в Європейському Союзі принесло надзвичайний економічний зріст. Ми — виняток із цього правила, тому що цей економічний зріст у Польщі все ще продовжується.
Як Польща функціонує в цьому нестабільному світі? У Варшаві є проамериканський президент, проєвропейський прем’єр. Може, це секретний рецепт виживання? Коментує професорка Малгожата Захара-Шиманська:
Нам би хотілося в це вірити. Можливо, це певне рішення, тому що зараз Польща вимушена балансувати між своїми інтересами довготривалого економічного розвитку, членством у Спільноті, спільноті вартостей, і цю спільноту вартостей все ще забезпечують європейські країни. Звичайно, це реальність, у якій ми існуємо: Європа розділена, боротьба різних інтересів триває, однак ще ніколи не було такого, що наші стосунки зі Сполученими Штатами були встелені пелюстками троянд.
Для Вашингтона першочергово важливі власні інтереси. Польща завжди залишатиметься радше партнером другого плану, відносно країн, стосовно яких Сполучені Штати мають певні надії та очікування. Місце Польщі — в Європі, тому ми маємо її триматися, однак ми балансуємо на тонкому льоді Атлантичного океану. Це балансування стає дедалі важчим. Можливо, поділ ролей між президентським табором, орієнтованим на безпеку й Вашингтон, і урядовим табором, який має довіру Брюсселя, справді є певним рецептом.
Нагадаю, що це була гостя Першого каналу Польського радіо професорка Малгожата Захара-Шиманська, дослідниця міжнародних відносин, американістики та полоністики Ягеллонського університету.
На завершення варто також звернутися до інтерв’ю професора Даріуша Козеравського, полковника запасу, експерта з безпеки Ягеллонського університету, учасника міжнародних операцій в Іраку, Афганістані, на Балканах та Близькому Сході, який в ефірі Польського радіо 24 також підбивав підсумки 2025 року та ділився своїми прогнозами на наступний рік, фокусуючись більше на питаннях безпеки, а не на міжнародній політиці.
А отже, за словами професора Козеравського, у 2026 році ми побачимо ескалацію гібридної діяльності Російської Федерації по всій Європі, зокрема у Польщі. Важливо, що уряди європейських країн усвідомлюють ці загрози й мають можливість до них підготуватися.
PR1/Д.Ю.