2026 рік став для українсько-польських відносин періодом складних трансформацій, де спектр думок коливається від обережного скепсису до сподівань на справжній прорив. Політики та експерти зазначають, що основними точками напруги залишаються питання спільної історії та економічної конкуренції, проте ці виклики нівелюються гострою потребою у військово-технічній співпраці та реалізації спільних геополітичних проєктів. На тлі усвідомлення екзистенційних загроз, які походять від агресивної політики Кремля, сторони увійшли в новий рік з виразними ознаками потепління у двосторонніх відносинах.
Важливим імпульсом для цього став візит президента України Володимира Зеленського до Варшави на запрошення польського колеги Кароля Навроцького. Разом із проведенням спільного засідання Парламентської асамблеї у Львові, це дало підстави говорити про відкриття нової сторінки у стосунках.
Заступниця Голови Верховної Ради України Олена Кондратюк підкреслює, що Польща залишається стратегічним партнером, чий голос у Європі є надзвичайно вагомим. Вона зазначає: «Безпека залишається одне з ключових питань як для України, так для Польщі, так для Європейського Союзу. Польща насправді підтримує Україну і мілітарно». Зокрема, Варшава бере на себе ключову роль у межах загальноєвропейської допомоги, виділяючи 100 мільйонів євро на підтримку української протиповітряної оборони.
Одним із найбільш амбітних оборонних проєктів є створення так званої «стіни дронів». Хоча зараз Польща будує цей об’єкт спільно з ЄС на своєму східному кордоні (який є західним кордоном України), українська сторона активно обговорює можливість розширення такої ініціативи безпосередньо на лінію зіткнення з агресором. Олена Кондратюк акцентує, що Польща непохитно підтримує територіальну цілісність України та дотримується принципу «нічого про Україну без України», особливо в умовах тиску на переговорному треку.
Питання європейської інтеграції залишається центральним у двосторонньому діалозі, проте воно не позбавлене перешкод. Польща виступає активним прихильником вступу України до ЄС і підтверджує готовність Києва до відкриття трьох переговорних кластерів. Олена Кондратюк пояснює, що в ситуації, коли прем'єр-міністр Угорщини Віктор Орбан блокує цей процес, роль Варшави як адвоката України всередині союзу стає критичною.
Вона наголошує на важливості публічних апеляцій польського міністра закордонних справ Радослава Сікорського до Будапешта: «Дуже важливо, щоб Польща апелювала якраз у Європейському Союзі саме до Угорщини. Європейський Союз має знайти можливість обійти всі абсолютно перепони, щоб відкрити Україні переговорний процес».
Проте ситуація ускладнюється внутрішніми настроями в польському суспільстві, де російська дезінформація провокує ріст антиукраїнських та антиєвропейських тенденцій. За даними останніх досліджень, рівень підтримки вступу України до ЄС серед поляків знизився до 52%, що є суттєвим падінням порівняно з попередніми роками, коли цей показник перевищував 80%. Польський уряд висловлює занепокоєння посиленням праворадикальних рухів, що змушує обидві держави докладати більше зусиль для боротьби з гібридними впливами РФ.
Важливим інструментом налагодження взаєморозуміння Київ бачить у безпосередньому ознайомленні партнерів із реаліями війни. Олена Кондратюк зауважує, що багато польських політиків були вражені відсутністю світла та умовами життя в Україні, що стимулює пошук нових можливостей для інвестування. У 2026 році Польща планує прийняти масштабну конференцію з відновлення та відбудови України, що має стати майданчиком для реалізації спільних економічних інтересів.
Голова офісу президента України Кирило Буданов вважає російську загарбницьку війну головним викликом 2026 року для обох держав. Він застерігає, що нинішнє керівництво РФ марить відновленням імперії за зразком Радянського Союзу та поверненням країн колишнього Варшавського договору під свій вплив: «Російська Федерація не бачить себе федерацією, вона бачить себе імперією. Наступне буде Польща якраз, я вам прямо це кажу». На його думку, усвідомлення цього факту має стати основою для стратегічного планування, оскільки загарбницькі плани Кремля поширюються також на Чехію, Угорщину та Болгарію.
Менш оптимістично на перспективи швидкого примирення дивиться колишній міністр закордонних справ Дмитро Кулеба. Він переконаний, що багаторічна політика Варшави, зосереджена на трагічних сторінках спільної історії, затягне процес виходу на рівень справжнього партнерства на довгі роки. Кулеба зауважує, що українське суспільство зазвичай не підтримує жорстку позицію влади у конфліктах із Польщею, навіть коли дії польської сторони шкодять національним інтересам.
Ексміністр звертає увагу на небезпечну тенденцію: протягом останніх 15 років у польському політикумі нагніталася антиукраїнська істерія, і лише 2022 рік став винятковим періодом єднання, після якого ситуація знову погіршилася. Він стверджує: «Найближчі роки я не чекаю деескалації в українсько-польських відносинах. Головна проблема на цьому шляху буде, як поженити польський гонор з українською гідністю». Кулеба також прогнозує, що польський бізнес, побоюючись конкуренції, буде свідомо гальмувати переговори щодо економічної інтеграції України в ЄС.
Окремим фактором нерівноправності стосунків є новий статус Польщі як однієї з 20 найрозвиненіших економік світу. Кулеба пояснює, що Варшава намагатиметься самоствердитися на міжнародній арені, подекуди виявляючи жорсткість та непоступливість щодо України. Щодо історичних суперечок, він наполягає на тому, що нинішня українська держава не може нести відповідальність за конфлікти минулого, оскільки тоді вона ще не існувала. На його думку, зміна польського наративу з християнського «пробачаємо і просимо пробачення» на постійні вимоги односторонніх вибачень значно ускладнює діалог.
Пйотр Кульпа, голова правління Республіканського фонду України, вважає, що візит Володимира Зеленського до Варшави у грудні 2025 року засвідчив крах попередніх зовнішньополітичних концепцій Польщі. За його словами, як проамериканські сили президента Навроцького, так і проєвропейські сили прем’єра Туска зіткнулися з небажанням Вашингтона та Західної Європи реально захищати Центральну Європу та їхнім прагненням до «договорняків» із Путіним. Це змушує Варшаву і Київ говорити одним голосом.
Пйотр Кульпа зазначає, що підтримка України залишається однією з небагатьох ідей, що об’єднують польські політичні сили: «Найголовніше, що був сформульований посил Москві — ці відносини є цінністю і для польського, і для українського народів. Бо і в Києві, і У Варшаві розуміють, що той поляк, який плює на українця, той українець, який плює на поляка, працюють на Путіна». Експерт прогнозує формування нової потужної коаліції, що включатиме Україну, країни Балтії, Скандинавії та Туреччину. Це фактично відродження історичного шляху «з варягів у греки», що дозволить регіону отримати важелі самозахисту, незалежні від великих геополітичних гравців.
Ключовим елементом цієї стратегії є перехід до «дроноцентричної війни». Пйотр Кульпа звертає увагу на продукти фірми Firepoint — стратегічних дронах та ракетах середньої досяжності, які здатні перекривати логістику ворога. Україна, маючи унікальний бойовий досвід, може надати Європі альтернативу в озброєнні. Особливу роль відіграють морські дрони, які вже дозволили Україні фактично виграти морську війну без власного флоту і тепер є критично важливими для безпеки в Балтійському морі.
На практичному рівні експерт Інституту «Інтермаріум» Юрій Гаврилечко переконаний у здатності двох країн швидко налагодити оборонну співпрацю. Серед пріоритетних проєктів він називає створення спільної танкової платформи на кшталт ізраїльської «Меркави», яка може служити базою для широкого спектра техніки — від важкого озброєння до машин розмінування. Також критично важливим є спільне виробництво вибухівки та снарядів. Гаврилечко наводить приклад Туреччини, яка змогла побудувати необхідні заводи лише за пів року, і запевняє, що Україна та Польща мають для цього всі необхідні технічні та фізичні ресурси.
Символом нового рівня довіри стала готовність Польщі передати Україні модернізовані винищувачі МіГ-29 за стандартами НАТО. За словами президента Кароля Навроцького, цей крок відбудеться в обмін на українські антидронові системи. Президент Зеленський привітав це рішення, зазначивши, що радянські літаки є надзвичайно важливими для посилення авіаційної спроможності саме зараз. Він пояснив логіку цього обміну: «Для випуску пілота на F-16 необхідний час від 8 місяців до півтора року, тоді як на МіГ-29 українські пілоти можуть воювати без додаткового навчання».
Олександр Савицький