Підсумки паризької зустрічі «Коаліції охочих» у Києві зустріли без ейфорії. Українські аналітики звертають увагу на те, що декларації, підписані державами-учасницями, а також тристороння заява Франції, Великої Британії та України не містять механізмів примусу Росії до миру. Додатковий скепсис викликає відсутність підпису США під цими документами, що автоматично знижує їхню вагу в очах Москви.
Президент України Володимир Зеленський назвав зустріч «справжнім досягненням», наголосивши, що «Коаліція охочих» уперше з кінця березня 2025 року зібралася у повному складі. Він підкреслив, що результатом переговорів стало визначення параметрів сил, які можуть підтримувати мир після завершення бойових дій, а також рівнів командування й механізмів моніторингу.
«Має бути абсолютно чітко визначено, як буде підтримуватись і фінансуватись належна сила та кількість української армії», — зазначив Володимир Зеленський.
Президент також заявив, що сторони просунулися в обговоренні гарантій безпеки, що мають базуватися на юридичних зобов’язаннях, зокрема затверджених Конгресом США. Частина українських медіа поспішила назвати ці результати дипломатичною перемогою. Водночас голова правління Інституту світової політики Віктор Шлінчак із такою оцінкою не погодився.
Він наголосив, що справжнім проривом можна було б вважати лише ті домовленості, які безпосередньо змусили б Росію відмовитися від агресії.
«Переможною для України можна було б вважати зустріч, якби вона дійсно закінчилася підписанням Росією документів про те, що вона ніколи більше не буде нападати на Україну», — зазначив експерт.
За його словами, ключ до завершення війни й далі залишається в руках Кремля, а жодних сигналів зміни стратегії Путіна наразі немає. Шлінчак також звернув увагу на суперечливі сигнали з боку Сполучених Штатів. З одного боку, в документах йдеться про координацію зусиль європейських військ за участі США, обмін розвідданими та моніторинг.
З іншого, у Вашингтоні дедалі частіше лунають заяви про можливий вихід США з Європи 2027 року. На тлі небажання частини європейських держав повною мірою фінансувати власну безпекову політику така перспектива викликає, за словами експерта, одночасно здивування й тривогу. Водночас він визнав, що порівняно з 2022–2023 роками певний прогрес таки є.
Цей прогрес не варто переоцінювати, вважає український дипломат і виконавчий директор Центру оборонних стратегій Олександр Хара. Він зазначив, що нині йдеться не про гарантії безпеки, а про плани дій після завершення війни.
«Я б не називав це гарантіями безпеки аж ніяк», — наголосив експерт, пояснивши, що справжні гарантії передбачали б членство України в НАТО й колективний розподіл ризиків між усіма союзниками.
За його словами, нинішня конструкція запрацює лише після припинення вогню або укладення мирної угоди, а готовності Росії до такого кроку ще не видно. Хара також звернув увагу на зміст Паризької декларації про наміри щодо розгортання багатонаціональних сил. Документ передбачає створення європейського контингенту чисельністю близько 30 тисяч військових, які мають розміщуватися на заході України, а також фінансування Сил оборони України чисельністю до 700 тисяч військовослужбовців після завершення бойових дій.
Водночас експерт підкреслив, що ці сили не будуть миротворцями у класичному розумінні й не розташовуватимуться на лінії зіткнення. Їхня роль зводитиметься до тренування українських військових, логістичної та іншої допомоги. На думку Хари, Кремль розуміє лише мову сили, а не декларацій, навіть якщо їх підписують впливові держави.
Він припускає, що Росія може піти хіба що на обмежене припинення вогню, наприклад, для захисту власної енергетичної інфраструктури, яка потерпає від українських ударів. У більшому припиненні бойових дій Москва, за його оцінкою, не зацікавлена, адже продовжує тиснути на фронті та готується висувати нові «безпекові вимоги» під виглядом врахування своїх інтересів.
Не поділяє оптимізму щодо впливу паризьких декларацій і співдиректор програм зовнішньої політики та міжнародної безпеки Центру Разумкова Олексій Мельник. Він звернув увагу на напружені дискусії між європейцями та американцями за зачиненими дверима під час паризької зустрічі. Саме від результатів цих дискусій, за його словами, залежить, чи стануть західні мирні ініціативи переконливі для РФ.
«Абсолютно очевидно, що Росія не погодиться на це», — зазначив експерт, наголосивши, що навіть гіпотетичне виконання Україною всіх вимог Кремля лише відкрило б шлях до нових претензій.
Олексій Мельник наголосив, що проблема полягає не в деталях компромісів, а в самому підході Росії, яка прагне контролю над усією Україною. Він вважає, що питання має ставитися інакше: як позбавити Путіна іншого вибору, крім припинення агресії. Ключову роль в цьому, за оцінкою експерта, відіграють Сполучені Штати. Адже без їхньої підтримки Європа ще не спроможні продемонструвати достатню військову потугу. Водночас ефективність Вашингтона можлива лише за умови збереження єдності з європейськими союзниками.
На цьому тлі особливу увагу в Києві звернули на рівень американського представництва у Парижі. Від США на зустріч прибули спецпредставник президента на Близькому Сході Стів Вікофф і зять Дональда Трампа Джаред Кушнер. Вони не підписали Паризьку декларацію про безпекові гарантії для України, що породило припущення: американські представники просто не мали відповідних повноважень. Водночас більш рішуча позиція Вашингтона щодо посилення тиску на Москву залишається невизначеною.
«Ми ще ніколи не були такі близькі до миру!», — заявив на підсумковій пресконференції в Парижі британський прем'єр Кір Стармер. Натомість, як вважають у Києві, зустріч «Коаліції охочих» стала важливим, але тільки підготовчим етапом. Вона окреслила межі майбутньої підтримки України, однак не дала відповіді на головне питання, як змусити Росію припинити війну. Без чітких механізмів примусу й активної участі США ці декларації навряд чи справлять на Кремль достатнє враження, щоб змінити його агресивну загарбницьку стратегію.
Олександр Савицький