За символізмом і протокольними формулами переговорів у Швейцарії щодо закінчення війни Росії проти України знову постала головна проблема: сторони говорять не про мир, а про різні його уявлення. Офіційно сторони говорили про пошук стійкого миру, неформально – про параметри можливої паузи. Про кінець війни ніхто не говорить. Саме ця різниця між дипломатичною риторикою і політичною реальністю стала головним підсумком женевських зустрічей.
Україна наполягає на відновленні територіальної цілісності та чітких міжнародних гарантіях безпеки. Росія ж наполягала на виході української армії з Донбасу. Експерти не мають ілюзій щодо перспектив процесу. За словами Марії Золкіної, політологині з Фонду «Демократичні ініціативи», вона не бачить, що те, що зараз відбувається на переговорах може привести до якоїсь всевсяжної угоди про мир.
Показовою є й політика Польщі: збільшення оборонних витрат, розширення армії та підготовка резервістів свідчать про те, що «на стабільний мир між Росією і Україною польське суспільство і польська держава не сподіваються». За оцінкою Марії Золкіної, Кремль, насправді, про мир в Україні не думає. Москва прагне відновити відносини зі Сполученими Штатами. Інша важлива задача — уникнення нових санкцій.
Логіка проста: «допоки росіяни лишаються в переговорному процесі, санкції не запроваджуються». Таким чином переговори перетворюються на політичний щит і канал для торгу із Заходом, а не на шлях до завершення війни. Сумніви щодо щирості намірів Кремля звучать і з американського боку. Колишній посол США в Україні Вільям Тейлор прямо заявляє: «Я не бачу жодних ознак того, що росіяни готові до миру». На його думку, російські переговорники не мають достатніх повноважень, а реальні рішення можуть ухвалювати лише президенти.
Саме тому дедалі частіше звучить ідея переходу до формату переговорів на найвищому рівні — між Трампом, Зеленським і Путіним. Водночас навіть такий формат не гарантує прориву, адже головна проблема залишається політичною, а не процедурною.
Поки дипломати обговорюють демілітаризовані зони та механізми моніторингу, на фронті мало що змінюється. Кореспондент Польського радіо Павєл Бушко, який знаходиться в Україні каже, що настрої суспільства: «перемовини і перемовини , але реальність просто не міняється». У прифронтових містах новини з Женеви сприймаються як далека і майже абстрактна політика. Саме цей розрив між дипломатією і щоденною небезпекою формує головний суспільний скепсис.
Додатковий фактор — політичний тиск на швидкий результат. У Вашингтоні дедалі частіше звучать заклики до домовленостей, однак аналітики застерігають: швидкий мир у сучасних конфліктах часто стає лише паузою перед новою ескалацією. Формальний компроміс без механізмів контролю може лише відкласти наступну кризу.
Головний результат женевського раунду — відсутність результату. Є лише напрацювання технічних варіантів і розуміння масштабності розбіжностей. Сьогодні переговори радше відображають політичні інтереси сторін, ніж наближають завершення війни.
Лариса Задорожна