Війна з Іраном запровадила світ на шлях до великої невідомої. Оптимісти вважають, що після смерті верховного лідера Алі Хаменеї система влади Ісламської Республіки зазнає краху, а до влади прийде Реза Пахлаві, якого вже багато місяців представляють як майбутнього лідера опозиції, і введе в Ірані демократію. Але тим часом нічого на це не вказує.
Американці зосередилися на підготуванні у військовій сфері, та знехтували потребою детального плану переходу до нової системи правління та створення широкого фронту опозиції, яка могла б принаймні спробувати взяти ситуацію під контроль після можливого падіння Ісламської Республіки. У випадку наступу на Ірак 2003 року, який так сильно критикували (зокрема й Трамп), адміністрація Буша заздалегідь зорганізувала ряд зустрічей різних опозиційних груп, включно з курдами, шиїтами і сунітами. З різних причин це не гарантувало безпроблемної трансформації, але був хоча план. Тут такого немає.
Якщо Трамп розраховував, що в випадку Ірану повториться венесуельський сценарій, тобто після відсікання голови решта проявить покору, він дуже помилився. Іран — не Венесуела, а чимало вказує на те, що Хаменеї припускав, що стане «мучеником», і підготував до цього систему. Зрештою, головний партнер США в цій війні, тобто Ізраїль, за допомогою контрольованих витоків інформації (або прямо дезінформації) послабив шанси старої команди прагматиків, зосередженої навколо таких осіб, як Рухані, Заріф чи Хатамі, прийти до влади і розпочати нові переговори. Ісламською Республікою не керують ірраціональні божевільні, але також це не корумповані кон’юнктурники. «Сепах», тобто іранський Корпус вартових Ісламської революції, захищатиме режим до кінця, а смерть Хаменеї буде для них мотивацією для власного «мучеництва», яке серед шиїтів має глибоку традицію. Можна припускати, що таким, зрештою, був план верховного лідера.
Очікувати, що масовані повітряні удари, які, найімовірніше, спричинять значні збитки з боку Ірану, дозволять повалити владу в результаті революції, також досить ризиковано. Але зараз це єдиний варіант, який мають США, щоб оголосити переконливу перемогу. Альтернативою є переговори, хоча не такі, як уявляє собі Трамп. Бо якщо Ісламська Республіка вистоїть, хоча й страшенно побита, вона в цій війні переможе. А це було б глобальним ударом так проти іміджу Трампа, як і США, що використають Росія і Китай. Але сумнівно, чи можливим є повалити владу в Тегерані без відправлення сухопутних сил, а жодна держава в регіоні не захоче брати участь у такій експедиції. Тут варто нагадати, що нова стратегія США не передбачає поширення демократії як пріоритету закордонної політики, і стосується це, зокрема, Близького Сходу.
Крім більшості іранців, ніхто на Близькому Сході не зацікавлений у тому, щоб Іран був вільним, демократичним та стабільним. Адже демократичний успіх був би величезною загрозою для автократичних монархій Аравійського півострова, а Ізраїлеві не гарантував би такого уряду, чия політика щодо нього було б дружною на тривкій основі. Нетаньягу не наївний, тому його метою є просто послабити та дестабілізувати Ісламську Республіку. Натомість авторитарний режим Рези Пахлаві, якби хотів вистояти, мусив би спиратися на зовнішню підтримку.
Не було сумнівів, що Іран відповість на атаку масованим ударом на цілі США в регіоні, а також на Саудівську Аравію, яка попри офіційні декларації виступила за війну. Одночасно, можна сумніватися, чи будь-яка з арабських країн дасть реальну військову відповідь проти Ірану. Адже не хоче ще більше наражатися, особливо не маючи певності, що Ісламська Республіка впаде.
Для Росії нинішня ситуація має плюси і мінуси, але перших є більше. Поразкою для Росії стало б падіння Ісламської Республіки, але до цього — дуже далеко. Росія вже не потребує дронів з Ірану, адже виробляє власні на основі «Шахедів», а ненадання Іранові літаків Су-24 і систем оборони С-400, на що Іран розраховував, свідчить про те, що головною цінністю для Росії є ескалація і хаос, щоби затягнути Вашингтон у болото на Близькому Сході. Вона може також пробувати переконувати Трампа укласти якусь угоду в обмін на «відмову» від допомоги Іранові. Нехай би США на це не погодилися, бо Росія все одно не хоче надавати Іранові ніякої військової допомоги.
Кандидат політичних наук Вітольд Репетович, викладач Академії військового мистецтва