Останніми роками російська та китайська пропаганди дедалі частіше не просто доповнюють одна одну, а фактично функціонують у межах спільної інформаційної екосистеми. Пекін часто відтворює наративи Кремля — від висвітлення війни в Україні до антизахідної риторики — адаптуючи їх під власну аудиторію та посилюючи поширення.
Обидві держави використовують складні стратегії впливу: від локальних медіа й інфлюенсерів до глобальних мереж у соцмережах. Пропаганда перестає бути виключно інструментом державних каналів — вона перетворюється на децентралізовану систему, яку дедалі важче відстежити.
Ці процеси відбуваються на тлі ослаблення інструментів впливу Заходу. У 2025 році адміністрація Дональда Трампа скоротила фінансування американських міжнародних мовників, зокрема Radio Free Asia, що послабило присутність незалежних джерел інформації в регіонах із активними авторитарними режимами.
Чи маємо ми справу з новим неформальним інформаційним союзом? Наскільки взаємодія Китаю та Росії скоординована, а наскільки базується на спільних інтересах? Про це я поговорив із Лі Чжиде — тайванським журналістом і медіаекспертом, керівником Asia Fact Check Lab при Radio Free Asia, який досліджує китайські й російські інформаційні операції. На початку розмови Лі Чжиде пояснює, чому сьогодні інформаційна війна стає глобальним викликом і яку роль у ній відіграють державні пропагандистські машини:
«Я думаю, що це стає дедалі важливішим для ситуації у світі, тому що пропаганда, яку поширюють уряди — такі як Китай, Іран чи Росія — фактично є зброєю. І ця зброя використовується навіть у мирний час для атак на вільні країни — такі як Польща, Україна, Тайвань, а також Сполучені Штати, Канада і країни Західної Європи. Тому дезінформація сьогодні присутня по всьому світу. І нам потрібно все більше організацій і професійних журналістів, які будуть її відстежувати, аналізувати та викривати — пояснювати, що саме відбувається і якими методами це робиться. Я вважаю, що уряди — як у Тайвані, так і в західних країнах чи у США — повинні підтримувати фактчекінгові організації або, якщо можна так сказати, сам рух фактчекінгу. Це потрібно для того, щоб суспільство розуміло, як створюється дезінформація, як вона поширюється і який вплив вона має на людей».
17:45 01ED577F.mp3 Пропаганда як зброя і фактчекінг як національна оборона [розмова з тайванським журналістом Лі Чжиде]
Далі Лі Чжи-де говорить про фактчекінг як елемент безпеки — не лише інформаційної, а й національної, пояснюючи, чому боротьба з дезінформацією є питанням виживання для демократичних суспільств:
«Я живу у Тайвані, працюю тут і щиро вважаю, що фактчекінг є частиною національної оборони. Або, якщо ширше, — частиною захисту нашого суспільства і наших цінностей. Тому що якщо дозволити дезінформації поширюватися по всьому Тайваню чи в інших вільних країнах, вона перетворюється на зброю, яка може знищити нас ізсередини. Це означає, що такі країни, як Китай чи Росія, використовують саму демократію — її відкритість і свободи — для того, щоб зруйнувати демократичні держави. Ми вже переживаємо подібні процеси. І тому йдеться не лише про захист свободи слова, а й про захист національної безпеки. Причому не однієї країни, а всього вільного і демократичного світу. Звісно, це моя особиста думка, але я сподіваюся, що, можливо, будуть зроблені кроки для відновлення фактчекінгових підрозділів — якщо не в Radio Free Asia, то, наприклад, у Voice of America чи в інших організаціях. Це було б правильно. Головне — щоб було розуміння: фактчекінг є важливим».
Лі Чжиде показує, що сучасна пропаганда давно вийшла за межі класичних державних медіа. Китай інтегрується у локальні медіа або створює нові платформи за кордоном, щоб поширювати власні наративи, а паралельно формується мережа акторів — від державних медіа до інфлюенсерів і “нових соціальних груп”, які працюють у глобальних соцмережах і орієнтуються на діаспори та міжнародну аудиторію.
Дослідження Asia Fact Check Lab показують, що російська та китайська пропаганди дедалі більше взаємодіють. У перші сто днів війни проти України китайський інформаційний простір часто відтворював російські наративи — про “біолабораторії”, “денацифікацію” та перекладання відповідальності на США і НАТО. Офіційні джерела задають тон, а менш формальні актори масштабують меседжі під локальні аудиторії.
Окремий напрям — використання китайських платформ для поширення російської пропаганди. Російські державні медіа, такі як RT і Sputnik, отримали доступ до китайського інформаційного середовища, формуючи про-російський порядок денний. Їхні наративи — негативні щодо України та Заходу і позитивні щодо Росії — підсилюються китайськими медіа й відтворюються аудиторією.
Лі Чжиде також пояснює, як дослідники відстежують взаємодію пропаганд: від збору даних до аналізу конкретних наративів, щоб зрозуміти механізми глобального інформаційного впливу:
«У нас було два проєкти, присвячені російській пропаганді в Китаї. Я працював в Asia Fact Check Lab при Radio Free Asia, і ми співпрацювали з DoubleThink Lab. Ми намагалися знайти зв’язки та форми співпраці між російськими та китайськими медіа. Щодо російських медіа — ми збирали інформацію, зокрема, з RT. У першому проєкті ми також аналізували дані з російських платформ, таких як Telegram і VKontakte. У Китаї ж ми працювали з платформами Weixin, Weibo, Douyin, Little Red Book та Baidu — тобто з основними інтернет-сервісами. Ми намагалися з’ясувати, як китайські соціальні мережі підхоплюють російські наративи. Для цього ми обрали три теми. Перша — це біологічна та хімічна зброя. Друга — різанина в Бучі. І третя — економічні санкції проти Росії. Простіше кажучи, ми досліджували, коли і як ці теми з’являються в російських джерелах — наприклад, у Telegram — і як потім вони з’являються в китайських соцмережах, таких як Weibo. Ми також аналізували, як саме ці наративи подаються в китайському інформаційному просторі. Іноді це просто пряме поширення російської державної пропаганди. Наприклад, у темі біологічної зброї ми бачили, що китайські платформи публікують офіційні заяви російського уряду — мовляв, Росія є жертвою, що біологічні загрози походять від США і спрямовані проти Росії, а сама Росія лише намагається вирішити цю проблему. Таким чином, у китайському інформаційному просторі Росія постає як герой — як сторона, що нібито захищає себе і реагує на загрозу з боку США. Тобто ми бачимо чітку закономірність: російські медіа формують наратив, а китайські соціальні мережі його підхоплюють і поширюють. Також ми намагалися з’ясувати в межах цих трьох тем, скільки разів і коли саме з’являються публікації. Наприклад, якщо російські медіа чи російські соціальні мережі публікують щось о 12-й годині, то в китайському сегменті ми можемо побачити це вже, скажімо, о другій годині. Тобто лише через дві години китайські соціальні мережі підхоплюють ту саму тему. Отже у першому проєкті ми побачили дуже-дуже тісний зв’язок між російськими та китайськими соціальними мережами. Це був результат першого дослідження».
У другому дослідницькому проєкті Лі Чжиде аналізував, як російські державні медіа працюють у китайському інформаційному просторі — зокрема на платформі Weibo, де вони мають унікальний доступ і вплив:
«Наш другий дослідницький проєкт був присвячений російським державним медіа на платформі Weibo у 2025 році. У Китаї переважна більшість міжнародних новинних сайтів є недоступними, а більшість іноземних медіа практично не можуть існувати на китайських соціальних платформах, таких як Weibo. Натомість такі ресурси, як Russia Today і Sputnik, не лише доступні, але й активно цитуються та поширюються китайськими медіа. Станом на лютий 2025 року Sputnik присутній на Weibo ще з 2011 року. Він має 11,7 мільйона підписників, майже 20 мільйонів взаємодій із користувачами та опублікував близько 270 тисяч постів. RT, який приєднався до Weibo пізніше — у травні 2017 року — також зібрав майже 2 мільйони підписників і опублікував понад 60 тисяч постів. У межах цього проєкту ми зібрали пости RT і Sputnik на Weibo, щоб з’ясувати: по-перше, який контент, поширений російськими державними медіа, є найбільш впливовим у Китаї; по-друге, яку саме дезінформацію він містить; і по-третє, на яких темах російські медіа робили найбільший акцент під час російсько-української війни. Наш аналіз охоплює період із серпня 2021 року до грудня 2023 року. За цей час ми зібрали понад 57 тисяч постів від Sputnik і 32 тисячі — від RT. Переважна більшість виявленої дезінформації стосувалася саме війни Росії проти України».
Далі тайванський журналіст та фактчекер наводить конкретні приклади дезінформації та пояснює, які ключові наративи російські медіа просувають у китайському інформаційному середовищі:
«Наприклад, деякі пости стверджували, що українські війська в порту Бердянська здалися без опору — але це неправда. Насправді українські військові на той момент продовжували бойові дії. Інший тип дезінформації — це твердження, що російські війська використовували так звані “смертельні феєрверки” проти українських сил. Насправді цей термін використовувався, щоб приховати застосування фосфорних боєприпасів у цивільних районах — що є порушенням міжнародного права. Також були пости, які стверджували, що Гілларі Клінтон закликала хакерів атакувати російські урядові сайти. Але це маніпуляція — її слова вирвані з контексту. Насправді вона говорила про те, що хакери можуть допомогти донести правдиву інформацію до людей у Росії. Ще один широко поширений фейк походив від Міністерства оборони Росії — про те, що “українські нацисти” обстріляли китайських громадян, які в’їжджали до Росії, і поранили двох людей. Однак китайські англомовні медіа брали інтерв’ю у китайських студентів у Харкові, і ті заявили, що стріляли саме російські військові, а не українські. Ці наративи показують дві головні речі. По-перше, вони формують образ США та Заходу як “зла” — російські медіа системно підкреслюють негативний образ Сполучених Штатів і європейських країн, подаючи їх як провокаторів. По-друге, вони створюють негативний образ України. Російські медіа зображають українських військових як “нацистів” і звинувачують їх у жорстокому поводженні з полоненими. Наприклад, згадане твердження про те, що українські “нацисти” обстріляли китайських студентів. І хоча в коментарях під такими постами іноді з’являються зауваження, що стріляли насправді російські військові, вплив таких коментарів значно менший, ніж вплив самих російських державних медіа».
Китайська пропаганда поширюється не лише через державні канали, а й через локальні медіа та інфлюенсерів, впливаючи як на Тайвань, так і на китайську діаспору по всьому світу, пояснює Лі Чжиде:
«Насправді у Тайвані існують деякі організації, які займають прокитайську позицію, і вони володіють телеканалами або медіаорганізаціями. Вони транслюють свої програми на телебаченні, а особливо активно — на YouTube. Вони наймають інфлюенсерів, і якщо подивитися, як вони говорять про війну в Україні або як вони висвітлюють військові навчання навколо Тайваню, які проводить китайська армія, можна помітити, що вони просто копіюють або використовують ті самі формулювання й ті самі історії, що й у Китаї. Звісно, я не можу сказати напевно, чи ці матеріали вони створюють самі, чи отримують їх від пропагандистських структур Китаю. Я цього не знаю. Але якщо подивитися на зміст, він однаковий. Те, що говорять тайванські інфлюенсери з прокитайською позицією, повністю збігається з тим, що транслюють китайські державні медіа. Я думаю, що особливо одна-дві конкретні медіаорганізації фактично транслюють китайську пропаганду у Тайвані. Але, можливо, ще важливіше те, що вони націлені не лише на тайванську аудиторію — вони також намагаються впливати на китайську діаспору по всьому світу через відкритий інтернет. Адже в самому Китаї інтернет жорстко контролюється, але китайські пропагандистські структури використовують відкритий інтернет у світі — щоб поширювати свої наративи в Сінгапурі, Малайзії, Канаді, Франції, Великій Британії. Вони намагаються впливати на китайську діаспору по всьому світу саме через цей відкритий інформаційний простір. І сьогодні контент, який поширюється в інтернеті, впливає не лише на Тайвань, а й на китайців у всьому світі. І якщо китайська діаспора підпадає під вплив такої пропаганди, результатом стає зростання підтримки китайського уряду. І я вважаю, що це дуже потужний вплив».
Дезінформація сьогодні стала глобальною зброєю, яку авторитарні держави використовують проти демократичного світу. Протистояти їй можна лише через міжнародну співпрацю журналістів і фактчекерів, а також системну підтримку таких ініціатив.
Повністю розмову слухайте у прикріпленому звуковому файлі.
Тарас Андрухович