Світ стоїть на межі величезного конфлікту, в якому всі його головні сторони опиняться серед тих, хто програв, а виграють ті, хто стоїть осторонь. На жаль, це можуть бути Росія і Китай, якщо США припустяться божевільної помилки, а Європа до цього не підготується.
Помилкою є також уявлення, що актори міжнародних відносин завжди діють раціонально, а у війні, якщо одна сторона програє, то інша обов’язково виграє. Політична історія світу показує, що людський фактор відіграє величезну роль, і багато рішень ухвалюється під впливом помилок, емоцій, а також упереджень і стереотипів.
Кілька днів тому один продемократичний активіст із Близького Сходу дорікнув мені, що я надто песимістичний, адже, на його думку, обмеження регіонального впливу Ірану є можливим, і це стане ключем до стабілізації регіону. Я відповів йому так: уявімо собі Європу у 1913 році і дідуся-ясновидця, який розмовляє зі своїми кількарічними онуками. Як оптиміст він міг би сказати їм, що до того часу, як вони доживуть до його віку, їх чекає чудове майбутнє: об’єднана Європа без воєн. Як песиміст він, однак, міг би додати, що тим часом вони можуть бути вбиті, бо на цьому шляху будуть дві гігантські катастрофи, масове кровопролиття, геноцид тощо.
На Першій світовій війні не виграла жодна з її головних сторін. Німеччина тоді була найбільшою державою, що домінувала в Європі, а отже, і в тодішньому світі, у військовому, економічному та демографічному вимірах. Після початку війни вона здобула блискавичні успіхи як у бойових діях проти Франції, так і Росії, утримуючи територіальні здобутки до кінця війни. І що з того, якщо війна настільки її виснажила, що зрештою вона її програла. Три імперії коаліції, яка зазнала поразки, перестали існувати, але те саме сталося й з Російською імперією, яка була на боці переможців. Франція ж вийшла з війни цілковито ослабленою, тоді як на сцені з’явився новий гравець — США.
Тепер може бути подібно. США є беззаперечною військовою потугою, що вони продемонстрували в перші дні війни. Проте Сполучені Штати вступили в неї без плану й спираючись на ілюзії. Тому вона зайшла в глухий кут, а абсолютне панування в повітрі виявилося недостатнім, аби зламати рішучість Ірану, який наразі ефективно реалізує свою стратегію.
США не мають ідеї, як розблокувати Ормузьку протоку, а удар по енергетичній інфраструктурі Ірану найімовірніше призведе до перетворення регіону на суцільну пустелю після удару у відповідь по інфраструктурі арабських держав, установках опріснення води і, зрештою, можливого забруднення вод Перської затоки. Гігантські хвилі міграції та глобальна економічна криза призведуть до дестабілізації Європи, заворушень, а зрештою — до приходу до влади крайніх угруповань і, можливо, навіть до падіння демократії на нашому континенті. Неможливо? А хто у 1914 році вважав можливим те, як виглядатиме Європа через п’ять років?
Звісно, США також за це заплатять, а особливо республіканці, що зараз при владі, яким виборці виставлять рахунок вже на листопадових виборах до Конгресу. Проте можливий і ще гірший сценарій. Іран знає, що сухопутний напад — це божевілля, і припускає, що до нього не дійде. Однак божевілля в політиці трапляються. Якщо Дональд Трамп пошле кілька тисяч солдатів, щоб захопити острів Харк чи інші іранські острови або його узбережжя, це закінчиться бійнею. А вона, своєю чергою, змусить до повномасштабного вторгнення, позаяк американці не зможуть проковтнути такого приниження. Тоді також зросте тиск на європейських союзників, щоб вони долучилися до цієї війни, а Сполучені Штати намагатимуться нейтралізувати або залучити Росію. Це вже видно, і це є гігантською помилкою.
Росія не розглядає Іран як союзника, а як інструмент, і в її інтересах — якомога більша ескалація. Те, що залишиться від Ірану після цієї війни, не має для Кремля значення — важливо, щоб США максимально виснажували свої ресурси. Тому Росія, звісно, може підтримувати Іран, але також охоче «продасть» його за відповідну ціну, а американці, схоже, готові заплатити більше, ніж варта ця російська допомога.
Москва вже отримує вигоду у вигляді вищих цін на нафту і часткового зняття санкцій — і отримала це абсолютно безкоштовно, нічого не даючи в обмін за це. Другим зиском є напруження на трансатлантичній лінії, яке зросте, якщо почнеться сухопутне вторгнення, а Європа відмовиться від участі. Звісно, участь була б ще гіршим варіантом, бо означала б витрачання потенціалу на безглузду війну на тлі зростаючої загрози з боку Росії.
Що могло б бути кращим подарунком і стимулом для Росії до розгортання своїх імперських амбіцій, ніж втягнутий у виснажливу війну на Близькому Сході Захід або лише США – на тлі руйнівних для НАТО взаємних звинувачень із європейськими союзниками у «невдячності» та голосів про непотрібність Північноатлантичного альянсу для безпеки США?
Що тоді стримуватиме Росію від удару по країнах Балтії, якщо Європа заздалегідь не посилить там свою готовність до відбиття атаки? Потрібно діяти швидко, відкинути можливість будь-якого військового залучення на Близькому Сході й натомість зосередитися на стримуванні Росії від спроби захопити хоча б квадратний міліметр території держав ЄС. Польський солдат не буде вмирати під Тегераном, але Нарву чи Латгалію ми захищатимемо за будь-яку ціну.
К.п.н. Вітольд Репетович (Академія військового мистецтва) експерт із питань Близького Сходу. Автор репортажних книжок про конфлікти в регіоні, висвітлював події в Сирії та Іраку