Сучасна безпекова ситуація в Європі змушує країни переглядати підходи до оборони та стійкості держави. Війна в Україні показала, що загрози можуть виникати раптово і вимагати швидкої модернізації збройних сил та інфраструктури. Військові експерти наголошують, що ключовим викликом є не лише закупівля озброєнь, а й розвиток власного оборонного виробництва та логістичних спроможностей. Окрему роль відіграє кіберпростір та інформаційна війна, які сьогодні стали першою лінією конфлікту. У підсумку йдеться про комплексну безпеку — від армії та промисловості до стійкості суспільства і державних інституцій.
А тим часом польські військовослужбовці, експерти та навіть деякі політики звертають увагу на зростаючі потреби Збройних сил Польщі в умовах дедалі напруженішої міжнародної ситуації. Зокрема про це нещодавно на хвилях Польського радіо 24 згадував військовий та авіаційний експерт Юліуш Сабак:
«Я думаю, що більше слід зосереджуватися на потребах збройних сил, а не промисловості, адже промисловість є лише виконавцем. Водночас це великі потреби, які значною мірою випливають із тривалих занедбань. Насправді лише війна в Україні та її активна фаза з 2022 року спричинили своєрідне пробудження також і в Польщі. Як держава, ми почали інтенсивно, з одного боку, підтримувати Україну технікою, яку насправді вже давно слід було вивести з експлуатації, а з іншого — активно вводити на її місце нову. Виникла досить складна ситуація: значну частину старого обладнання, ще пострадянського, що пам’ятало часи Варшавського договору, ми передали, однак цю прогалину все ще потрібно заповнити новою технікою. Крім того, варто нагадати, що додатковим наслідком воєнної загрози стало рішення про збільшення чисельності збройних сил. Тож, окрім заміни того, що давно слід було списати, необхідно ще й озброїти новостворені підрозділи — а отже, ці потреби є колосальними».
На переконання Юліуша Сабака, програма з переозброєння SAFE — це велика й важлива можливість для Польщі, для польської оборони:
«Я думаю, це шанс прискорити ці процеси. Як я вже казав, вони насправді є запізнілими, і мене не тішить інформація, що інші країни, розташовані далі на захід, у багатьох аспектах перебувають у ще гіршій ситуації. Водночас це можливість досить швидко поповнити, наприклад, запаси боєприпасів, запровадити техніку, яка вже перебуває у виробництві. Адже слід підкреслити, що програма SAFE призначена не для розвитку нових технологій, а для впровадження того, що можна фізично поставити до збройних сил упродовж найближчих кількох років. Тож можна сказати, що це своєрідний спринт, але водночас ми маємо думати і про марафон — тобто про довготривалий розвиток цих спроможностей. З точки зору промисловості — це шанс швидко збільшити виробничі можливості, щоб відповісти на попит як на нову техніку, так і на запасні частини. Коротко кажучи, йдеться не лише про введення техніки в експлуатацію, а й про її постійне підтримання в боєготовності».
Закупівля озброєння — це не лише питання техніки, а й довгострокової політики та стратегічних союзів, звертає увагу польський військовий експерт:
«З одного боку, це політичне питання, адже військову техніку купують як на основі технічних, так і політичних рішень, оскільки це означає прив’язку до певної держави та її промисловості на 20, 30 або й більше років. Тому це має бути добре продумане рішення. Саме тому бажано, щоб значна частина спроможностей з обслуговування цієї техніки — як це називають, упродовж усього її життєвого циклу — тобто для забезпечення її справності протягом цих 20–30 років, була передана польській промисловості. Отже, хоча саме придбання не є настільки критичним з точки зору того, звідки походить техніка (хоча, звісно, краще закуповувати її у близьких союзників, а не в країн, щодо яких немає впевненості у довгостроковому партнерстві), основний акцент має бути зроблений на передачі до польської промисловості компетенцій у сфері забезпечення боєприпасами, запасними частинами та навчання. Це один із ключових напрямів, який є надзвичайно важливим, але у випадку деяких контрактів був суттєво занедбаний».
Юліуш Сабак звертає увагу на ще декілька важливих аспектів — постачання озброєнь у кризових умовах залежить не лише від політики, а й від логістики, пріоритетів виробників та контролю над технологіями:
«Завжди можуть виникати проблеми, і йдеться не про якісь "магічні вимикачі", про які дуже часто говорять дилетанти. Справи набагато прозаїчніші. По-перше, країна-союзник має доставити нам це озброєння, тож, якщо говорити географічно та логістично, що далі — то гірше. Особливо у випадку, наприклад, збройного конфлікту, адже це означає, що нам доведеться якимись маршрутами, над якими ми не маємо повного контролю, транспортувати, наприклад, запасні частини або боєприпаси до озброєння, яке нам терміново потрібне. З іншого боку, така країна завжди може сказати, що їй самій терміново потрібно це озброєння. Таку проблему мають, наприклад, ті, хто зараз чекає на постачання американських зенітних ракет, адже американці вже використали значну частину своїх запасів, а також крилаті ракети та інші види озброєння. І тепер пріоритетом для США є поповнення власних запасів, тому у випадку війни може виявитися, що ми, так би мовити, будемо другими або навіть далі в черзі. З цієї причини важливо дбати про те, щоб мати відповідні спроможності на місці — і мати можливість, з одного боку, завжди відремонтувати техніку, а з іншого — поповнювати боєзапаси. Наприклад, якщо йдеться про телекомунікаційні системи — тобто, простіше кажучи, радіостанції та комп’ютери в різних видах озброєння, адже сьогодні військова техніка є комп’ютеризованою, як і все в нашому житті. Важливо, щоб якомога більший контроль над кодами, шифрами та всіма елементами, які визначають, чи зможе противник легко "вламатися", так би мовити, у нашу військову мережу, мав наш власний держава та наші служби або компанії. А з іншого боку — щоб ніхто не міг через треті країни отримати доступ до цих даних і кодів. Їх просто варто тримати під національним контролем».
Утім, важливо наголосити, що безпека держави залежить не лише від армії чи поліції, а й від загальної стійкості всіх її служб і систем, а передусім усього суспільства, продовжує Юліуш Сабак:
«А тому я не обмежувався б тільки цими службами, бо варто також думати про рятувальні служби, пожежну охорону та медичні служби. Дуже часто ці два напрями поділяють на так звану обороноздатність і стійкість, тобто на безпосередні військові спроможності та на стійкість держави як цілого. Але слід пам’ятати, що якщо на нас буде здійснено напад, як, наприклад, на Україну, то про те, чи держава, так би мовити, витримає, чи ні, вирішує насамперед саме ця загальна спроможність — тобто стійкість усієї держави, її здатність відновлювати бойові можливості, рятувати громадян, забезпечувати їх електрикою, водою, їжею та всіма необхідними речами. Адже очевидно: якщо громадяни будуть у небезпеці й не будуть, так би мовити, належним чином забезпечені, то здатність держави до оборони і бажання оборонятися будуть різко зменшуватися».
Відповідаючи на запитання ведучого в ефірі Польського радіо 24, скільки часу має Польща на модернізацію армії, доопрацювання та доповнення елементів, необхідних у різних секторах оборони, без вагань відповів:
«Якщо чесно, то "мінус 12 років". Тобто я завжди повторюватиму, що війна в Україні почалася у 2014 році. І ми фактично від 2014 року мали б інтенсивно модернізувати та розбудовувати свої оборонні спроможності на всіх рівнях, у тому числі й на рівні захисту населення. Однак політики не люблять витрачати гроші на армію — не будемо себе обманювати. Це сфера, яка, так би мовити, погано "окупається" порівнююч, наприклад, із соціальними трансферами, освітою чи охороною здоров’я. Тому, як завжди, ми занедбали ці питання до моменту, коли вже реально побачили бомби та ракети, що падали десь поблизу нашого кордону. З цієї перспективи, як я вже казав, на мою думку, ми маємо "мінус кільканадцять років". Водночас ми не можемо передбачити, як розвиватиметься ситуація — значною мірою це залежить від того, як буде розвиватися війна в Україні, а також у інших частинах світу. Як бачимо, світ раптово став дуже небезпечним місцем з нашої перспективи. Тобто конфлікти вже не виникають десь у віддалених куточках світу — на кшталт Афганістану чи далеких регіонів Африки. Вони зачіпають нас безпосередньо — або біля наших кордонів, або в місцях, куди ми їздимо на відпочинок. Тому ми повинні дуже швидко здобути ці спроможності: з одного боку — щоб захищати нашу країну, а з іншого — щоб захищати наших громадян, коли вони перебувають за межами держави, або, наприклад, евакуювати їх у разі загрози».
Війна в інформаційному просторі сьогодні стала першим і постійним фронтом конфлікту, який часто передує традиційним бойовим діям, нагадує військовий експерт Юліуш Сабак:
«Інформаційна війна, на мою думку, є першою лінією війни. Кібернетична війна та інформаційна війна — це загроза, яка є постійною, і проблема полягає в тому, що ми зазнаємо атак не лише з боку близьких ворожих сусідів, але й від віддалених держав, таких як Іран, Північна Корея, а також Китай. Інтернет спричинив те, що цей кіберпростір фактично не має кордонів, а це робить його дуже вразливим до загроз. Як відомо, практично все, що ми робимо щодня, певною мірою залежить від з’єднань у віртуальному просторі, тож це одна загроза. Друга — Росія від самого початку діє через підтримку будь-яких екстремізмів і посилення поляризації суспільства, адже розколоте, конфліктне суспільство легше атакувати — чи то фізично, чи то так званими гібридними методами, чи інформаційною офензивою. Це завжди є методом, яким діє Росія, і, як показує історія, зокрема історія конфлікту в Україні, інформаційна та гібридна офензива завжди передує фізичному удару — тобто тому, що ми зазвичай розуміємо як війну».
Натомість, як переконує Юліуш Сабак, у сфері кібербезпеки Польща не лише обороняється, а в багатьох аспектах навіть задає стандарти іншим країнам:
«У сфері кібербезпеки в багатьох напрямках ми є навіть першопрохідцями. Про це говорили двоє віцепрем’єрів — міністр цифровізації Кшиштоф Гавковський та міністр оборони Владислав Косіняк-Камиш. Вони прямо заявили, з одного боку, що ця війна триває, а з іншого — що ми є найбільш атакованою країною в Альянсі, і тому наші кіберслужби є одними з найкращих. У цьому контексті союзники дуже часто, так би мовити, просять нас про допомогу та навчання, адже в Польщі щодня здійснюються сотні атак різного типу. Це можуть бути лікарні, електростанції, різні інфраструктурні об’єкти або зовнішні елементи військових мереж — усе це постійно перебуває під загрозою. Інше питання полягає в тому, що дуже важливо мати такі системи штучного інтелекту — або, простіше кажучи, чат-боти та інші інструменти для обробки інформації — які є ізольованими та захищеними від подібних атак. Ми повинні щодня пам’ятати, що будь-яка інформація, якою ми ділимося з публічним штучним інтелектом, потрапляє до великого масиву даних, з якого її може витягти будь-хто, хто має відповідні інструменти, наприклад системи на основі ШІ для пошуку інформації, що циркулює в мережі. Тому так — штучний інтелект є правильним напрямом, і, на мою думку, це одна з тих сфер, у яких ми можемо досягти значного успіху».
Як додає військовий та авіаційний експерт Юліуш Сабак, який був гостем ефіру Польського радіо 24, дезінформація перестала використовувати традиційні методи, і це є найбільшим викликом. На жаль, методи атак зазвичай розвиваються набагато швидше, ніж методи захисту, і є дешевшими та ефективнішими. Тому він закликає інвестувати в ці спроможності — з одного боку, для оборони, але, з іншого боку також і для дій в кіберпросторі.
PR24/T.А.