Інформація про припинення вогню у війні США та Ізраїлю з Іраном стала промінчиком надії у дедалі густішій темряві, яку цей конфлікт навів на світ. На жаль, дуже швидко з’ясувалося, що ця надія є вкрай крихкою. Лише за кілька годин після його оголошення Ізраїль здійснив жорстокий авіаналіт на Бейрут, убивши й поранивши сотні людей. Водночас вся ця війна є безумством, яке неможливо оцінювати в раціональних категоріях. США нічого не виграли, а Іран і далі багато виграв би від домовленості із Заходом. Але для цього потрібна довіра, яку після всього цього буде дуже важко відновити. Тим більше, що вже після оголошення перемир’я почався хаос у наративах і знову повіяв вітер страху.
Роль союзників не полягає в підтакуванні, коли приятель робить саморуйнівні помилки. Тим більше ця роль не полягає у підтримці таких дій, а радше в переконанні, що йому слід змінити політику заради власного блага. А благо союзника — це і наше благо, особливо коли йдеться про такого стратегічного партнера, як США. Війна з Іраном принесла США виключно шкоду і ніколи не повинна була розпочатися. Угода щодо ядерної програми була в межах досяжності, іранські ракети не падали на держави регіону, а свобода судноплавства в Ормузькій протоці була забезпечена. Також ніхто не атакував територію США. Однак сталося те, що сталося, і часу не повернути, тому зараз слід думати про мінімізацію втрат, а не дедалі глибше занурюватися в темряву, керуючись ілюзіями великої перемоги.
Завершення цієї війни на нинішньому етапі зміцнить регіональні позиції Ірану, який проголосить успіх. Він реалізував свою мету, бо Ісламська Республіка вижила, а сусідам доведеться з нею домовлятися. Або ж із Китаєм, який разом із Пакистаном може виявитися ефективнішим гарантом безпеки. Це не ідеальна ситуація, але вона краща за ескалацію, від якої виграти може виключно Росія. Адже у випадку анонсованого «знищення цивілізації» в Ірані це повністю зруйнувало б імідж США і водночас не принесло б перемоги нікому. Іран зміг би здійснити відплату, що призвело б до такої регіональної катастрофи, за яку десятиліттями розплачувався б майже весь світ.
Не всі розуміють, наскільки важливою в цьому контексті є війна наративів, яку США, на жаль, з власної вини тотально програють. Збіґнєв Бжезінський писав у «Великій шахівниці», що США побудували свою гегемонію на чотирьох взаємодоповнювальних стовпах: військовій, технологічній, економічній та культурній перевазі. Під останньою Бжезінський розумів не стільки високу культуру, скільки привабливість США як символу свободи. СССР, а згодом Росія та інші авторитарні держави десятиліттями прагнули зруйнувати цей образ.
Великим прихильником збільшення витрат на підтримку демократичних рухів у світі був Рональд Рейган, і це відіграло ключову роль у перемозі Вільного світу над совєтсько-російською «Імперією зла». На жаль, вже на початку другого строку Дональда Трампа ключові інструменти американської «м’якої сили», такі як Агентство США з міжнародного розвитку чи Агентство США з глобальних медіа, були зруйновані, і тепер ми бачимо катастрофічні наслідки цього. США буде складно виправити ці втрати, а непродумані й хаотичні заяви представників чинної адміністрації, особливо їхні дописи в соціальних мережах, лише поглиблюють проблему. І це потрібно критикувати заради блага нашого союзника, а не підтакувати йому, коли він руйнує імідж, який вибудовував десятиліттями. Так не чинить приятель.
Подібною є і ситуація з закликами підтримати США у війні з Іраном — вони абсурдні. США не зверталися до НАТО з формальним запитом ані про консультації за статтею 4, ані про застосування принципу колективної оборони відповідно до статті 5. Отже, жодної «відмови НАТО» не було і бути не могло. Якщо ж ми, на шкоду собі й США, хочемо продовжувати цю безглузду війну, то найкращим способом буде надсилання якоїсь допомоги з власної ініціативи. Росія тільки зрадіє: ми допоможемо США загрузнути на Близькому Сході, витрачати там військові ресурси й втрачати десятки, а незабаром, ймовірно, сотні мільярдів доларів, а ще й позбудемося власного озброєння. Тоді ми точно будемо в безпеці, адже Росія, звісно, не скористається такою нагодою. Це, звичайно, сарказм. Вже відомо, що поповнення запасів ракет-перехоплювачів у США займе два роки.
Претензії Трампа та його адміністрації до європейських союзників у зв’язку з цією війною є цілком безпідставними. В ім’я безпеки США європейські солдати, зокрема й наші, не шкодували крові, навіть якщо деякі війни викликали сумніви. Водночас жоден американський солдат наразі не загинув, захищаючи східний фланг НАТО. А якщо війна з Іраном триватиме й далі, то вже за місяць або два її вартість перевищить усю допомогу, яку Україна отримала від США у війні з Росією.
Я вірю у збереження трансатлантичних зв’язків і переконаний, що більшість членів Конгресу розуміє: США потребують Європи так само, як Європа потребує США. Вихід США з НАТО безповоротно зруйнував би їхню глобальну позицію. І ми маємо застерігати від цього наших американських друзів, а не підтакуванням робити їм ведмежу послугу.
Кандидат політичних наук Вітольд Репетович, викладач Академії військового мистецтва