Протягом останніх днів напруженість у Тайванській протоці знову зросла після того, як Китай активізував так звану «спеціальну морську правоохоронну операцію» та посилив присутність своїх суден і військових сил поблизу Тайваню. За повідомленнями з регіону, китайські кораблі берегової охорони діяли в районах біля тайванських вод, що в Тайбеї розцінюють як елемент «сірої зони» тиску та спробу розширення фактичного контролю.
Тайвань у відповідь засудив ці дії та заявив про готовність реагувати на будь-які спроби порушення його юрисдикції.
Паралельно Китай продовжує регулярні військові патрулі та навчання навколо острова, що розглядається як частина довготривалої кампанії військово-політичного тиску. Тайвань, своєю чергою, активізує власні оборонні навчання, відпрацьовуючи сценарії відбиття потенційної атаки та підсилюючи концепцію асиметричної оборони.
У підсумку ситуація залишається частиною системного протистояння, де Китай нарощує багатовимірний тиск, а Тайвань посилює готовність і стримування.
Про безпекову ситуацію в Індо-Тихоокеанському регіоні, й зокреаму у Тайванській протоці, Тарас Андрухович поговрив із тайванським експертом з безпеки Віктором Хуаном, асоційованим науковим співробітником аналітичного центру Тайванська асоціація стратегічного моделювання (Taiwan Association for Strategic Simulation).
Чим саме ця операція відрізняється від попередніх і чому вона привернула таку увагу аналітиків? Зокрема, важливо зрозуміти не лише сам характер китайських дій, а й те, що вони означають у ширшому стратегічному контексті — особливо щодо східних вод Тайваню та їхнього значення для безпеки регіону. Віктор Хуан:
«Цього разу ми бачимо багато суден китайського уряду. Вони з’явилися у водах на схід від Тайваню, і це дуже незвично, тому що в минулому Китай зазвичай відправляв сили Народно-визвольної армії Китаю або судна Берегової охорони Китаю, і обидва ці типи є частиною військової або парамілітарної системи Китаю. Але цього разу операція переважно здійснювалася суднами китайського уряду, які підпорядковані Міністерству транспорту. Вони намагаються надіслати сигнал про те, що води навколо Тайваню підпадають під юрисдикцію китайського правоохоронного контролю. Також можна побачити, що офіційне пояснення Китаю полягає в тому, що ця операція є відповіддю на «легкі переговори» між Японією та Філіппінами. У китайському наративі води навколо Тайваню є частиною виключної економічної зони Китаю. Таким чином, використовуючи урядові судна, Пекін намагається представити цю операцію як внутрішню правоохоронну діяльність. І фактично вони також проводять певну політичну пропаганду щодо тайванського суспільства. Вони хочуть сформувати уявлення, що ці дії спрямовані на захист економічних інтересів Тайваню, а не на підрив його суверенітету. Я вважаю, що це операція, яка посилює тиск на суверенітет Тайваню. Інше питання — це те, що води на схід від Тайваню є дуже важливими, тому що вони з’єднують Тайвань із західною частиною Тихого океану. І ці маршрути можуть бути шляхом, яким Сполучені Штати та інші країни можуть доставляти важливі ресурси під час потенційного сценарію блокади. Крім того, східний Тайвань є важливим районом для збереження можливостей ВПС Тайваню у разі військового конфлікту. Тому я б сказав, що ці дії шкодять національній безпеці Тайваню. Це не лише символічна операція. Вони також мають наслідки для регіонального військового планування, морських маршрутів і здатності Тайваню підтримувати оперативну глибину».
17:58 005E37E4.mp3 Китайська «сіра зона» в дії: як Пекін тестує межі безпеки Тайваню [розмова з тайванським експертом Віктором Хуанем]
Тайванський аналітик зазначає, що ці дії Китаю вписуються у так звану «сіру зону» конфлікту. Тому, за його словами, вони є складними для прямої відповіді. Віктор Хуан звертає увагу на наслідки цих дій для Тайваню та міжнародної взаємодії у сфері безпеки:
«Ця операція вписується у діяльність в так званій «сірій зоні». Під «сірою зоною» мається на увазі, що це відбувається на рівні або нижче порогу відкритого військового конфлікту. Тому вони використовують і застосовують такі дії. Вони відправляють судна берегової охорони або урядові судна, щоб запобігти втручанню інших країн у подібні операції. Тому ми можемо реагувати на це лише нашою береговою охороною. І фактично ми робимо це дуже добре. Берегова охорона Тайваню продовжує захищати наші води і запобігає тому, щоб китайські судна, які намагалися увійти в нашу прилеглу зону, були витіснені. Якщо порівняти з попередніми операціями, такими як масштабні військові навчання в останні роки, цього разу вони використовують лише тип цивільних правоохоронних суден, щоб надіслати сигнал Тайваню. І я думаю, що на такі операції уряду Тайваню важко реагувати. Одна з причин полягає в тому, що люди не мають чіткого розуміння таких операцій. Можливо, люди у Тайвані думають, що це звичайна правоохоронна діяльність у водах поблизу Тайваню. Але вони не знають, що наслідок таких дій полягає в тому, щоб надіслати політичний сигнал міжнародній спільноті про те, що ці води перебувають під контролем китайського уряду, і що води біля Тайваню є частиною власної території Китаю. Тому фактично нам потрібно певне співробітництво з іншими країнами, тому що ми не можемо просто використовувати власні сили, щоб протидіяти китайським суднам, адже їхні кораблі більші за наші, і кількість їхніх суден також більша. Тому нам потрібно співпрацювати з іншими країнами. Нам потрібен обмін розвідданими або спільні операції та спільні навчання, щоб протидіяти або створити сильніший стримувальний ефект щодо Китаю».
Яку роль у цих діях Китаю відіграють Японія та Філіппіни, як вони пов’язані з ширшою стратегією Пекіна у Східно-Китайському та Південно-Китайському морях, а також чому це створює складну дипломатичну та безпекову ситуацію для Тайваню? Пояснює Віктор Хуан:
«Обидві ці країни зазнають однакових примусових дій з боку Китаю, і для Китаю кінцева мета є однаковою. Він хоче створити сприятливий статус-кво через постійну фізичну присутність у цих водах — незалежно від того, чи це Дяоюйтай або, як ми говоримо, острови Сенкаку у Східно-Китайському морі. Ці острови мають певні суперечки щодо суверенітету або юрисдикції — тобто щодо того, яка країна їх контролює. Так само навколо островів у Південно-Китайському морі Китай часто використовує тактику, подібну до тієї, яку він застосовує біля прибережних островів Тайваню, таких як Кіньмень або Мацзу. Китайські судна оточують, патрулюють і чинять тиск на малі острови, щоб створити відчуття контролю або блокади. Тому обидві країни повинні протидіяти діям Китаю, пов’язаним із претензіями на суверенітет, адже Китай вважає, що володіє дуже великою частиною виключної економічної зони як у Південно-Китайському, так і у Східно-Китайському морях. Я б сказав, що Японія справляється краще, оскільки має більші можливості та потенціал для протидії, але все одно вона не може протистояти Китаю самостійно лише власними силами. А Філіппіни мають дуже значну різницю у можливостях порівняно з китайськими суднами. Як я вже згадував раніше, усі ми певною мірою є жертвами операцій Китаю. І те, що ми можемо робити — це більше обмінюватися розвідданими. І фактично через політику «одного Китаю» або принцип «одного Китаю» ці країни не можуть проводити спільні військові навчання з Тайванем, але ми можемо розглядати, як створити систему, яка стосується невоєнних операцій або сил правоохоронного характеру. Тому я вважаю, що ми є партнерами, але насправді це дуже складно. Причина цієї операції частково починається з певного послаблення або переговорів між Японією та Філіппінами. Тому уряд Тайваню перебуває у дуже складному становищі, тому що ми повинні заявляти про свої інтереси та те, що ці води належать нам, але водночас ми також повинні співпрацювати з цими країнами. Тому ця динаміка є дуже складною для нас».
Говорячи про можливий розвиток подій у разі відкритого конфлікту між Китаєм і Тайванем, експерт оцінив висловлену деякими експертами думку про те, чи може Японія відігравати для Тайваню роль логістичного центру, подібно до тієї, яку Польща відіграє для України від початку повномасштабної війни. Водночас він звертає увагу на особливості безпекової ситуації в регіоні та на те, наскільки складним може бути реальний сценарій війни:
«Я б сказав, що це досить цікава ідея. І загалом я погоджуюся з таким твердженням. На мою думку, надзвичайна ситуація навколо Тайваню є також надзвичайною ситуацією для Японії, як про це говорив колишній прем’єр-міністр Японії Сіндзо Абе. Тому що якщо Китай захоче вторгнутися на Тайвань, йому доведеться атакувати військові бази поблизу Тайваню, наприклад на островах Рюкю та на Окінаві, а також деякі військові об’єкти на основній території Японії. Тому я б сказав, що серед тайванських політиків існує думка, що ми могли б відправити наші кораблі, щоб уникнути першого удару Китаю, до японських баз. Але якщо подивитися на це з іншого боку, то ці бази також можуть бути атаковані одночасно, якщо Китай вирішить розпочати повномасштабне вторгнення на Тайвань. Тому частково це твердження є правильним, але я б сказав, що реальний сценарій буде набагато складнішим. Також Філіппіни зараз переживають подібну ситуацію. Кілька тижнів тому ми бачили, як президент Філіппін Маркос заявив, що надзвичайна ситуація навколо Тайваню є також надзвичайною ситуацією для Філіппін. Філіппінський уряд також вважає, що якщо буде здійснено напад на Тайвань, то Філіппіни також можуть зазнати атаки з боку Китаю. Тому, можливо, за умов сучасних технологій уже не існує по-справжньому безпечного місця поблизу Тайваню — це стосується і Китаю, і Японії, і Філіппін. Я сподіваюся, що Японія буде нашим важливим партнером під час війни, але я не думаю, що Японія матиме саме такі можливості, щоб виконувати для Тайваню ту роль, про яку йдеться в цій аналогії».
Я попросив тайванського експерта оцінити, якими можуть бути подальші кроки Тайваню у відповідь на тактику «сірої зони», яку дедалі активніше використовує Китай. За його словами, головний виклик для Тайбея полягає в тому, щоб захищати свій суверенітет і водночас не дати Пекіну приводу для подальшої ескалації або зміни міжнародного наративу на свою користь. Також він пояснив, де, на думку Тайваню, проходять так звані «червоні лінії» у відносинах із Китаєм, яку роль можуть відігравати Сполучені Штати у стримуванні Пекіна та наскільки реалістичним є сценарій погроз застосування ядерної зброї у можливому конфлікті навколо острова:
«Зараз китайська влада здійснює так звану тактику салямі. Вони використовують діяльність у «сірій зоні», щоб поступово розмивати наш суверенітет. Спочатку вони просто перетнули серединну лінію Тайванської протоки, а тепер намагаються заходити в нашу прилеглу зону. І я б сказав, що для Тайваню це дуже складна ситуація, бо ми не хочемо ескалації. Для нас це дуже непросте питання. Тому що сьогодні, якщо ми застосуємо якісь дуже жорсткі або рішучі контрзаходи щодо китайських суден, вони відправлять свій флот, відправлять свої літаки до Тайваню і з певних причин змінять наратив таким чином, ніби саме Тайвань спровокував конфронтацію або конфлікт між Тайванем і Китаєм. Тоді відповідальність за війну буде покладена на Тайвань, а не на Китай. Тому ми дуже ретельно контролюємо власні дії. Щодо того, як протидіяти цій тактиці повзучого тиску, то ми обговорюємо можливість проведення чіткої «червоної лінії» конфлікту. Якщо китайські судна увійдуть у наше територіальне море або на нашу територію, тобто в межах 12 морських миль від Тайваню, ми негайно відкриємо вогонь. Це є частиною нашої військової доктрини. Також Сполучені Штати ухвалили певні законодавчі акти, які передбачають, що якщо Китай посилюватиме примусові дії щодо Тайваню, проти нього можуть бути запроваджені економічні санкції або санкції проти окремих великих китайських компаній. Це також є певним тиском на Китай, щоб стримати його від таких примусових дій. Ми проводимо межу й говоримо: якщо ви здійснюєте подібні операції, то за це будуть наслідки. І в такому сценарії відповідальність за ширший конфлікт лежатиме на вас, а не на нас. Що стосується ядерної зброї або ядерного варіанту розвитку подій, то, наскільки мені відомо, я не думаю, що Китай використає такий варіант. Ми можемо побачити в офіційних заявах і документах Китаю, що доктрина Народно-визвольної армії Китаю щодо застосування ядерної зброї передбачає її використання лише у випадку, якщо інша країна першою завдасть по Китаю ядерного удару. Лише тоді Китай застосує ядерну зброю у відповідь. Тому в наших дискусіях щодо військових варіантів ми не бачимо, щоб ядерний сценарій серйозно розглядався. Хоча, якщо згадати повномасштабне вторгнення Росії в Україну, то, можливо, на початку там також розраховували лише на застосування звичайних озброєнь, але в певних сценаріях вони все ж не відмовлялися від ядерного варіанту. Однак конфлікт між Тайванем і Китаєм поки що не зайшов настільки далеко. Тому я не бачу реальної можливості того, що Китай застосує ядерну зброю».
Тайванський експерт також вважає, що у країнах Східної Європи, зокрема в Польщі, Україні та Литві, дедалі краще усвідомлюють безпекові виклики, пов’язані з Тайванем. Водночас у багатьох державах Західної Європи питання економічних відносин із Китаєм досі часто переважають над міркуваннями безпеки. Під час нещодавньої поїздки до Польщі та України Віктор Хуан мав можливість поспілкуватися з експертами, аналітиками та представниками громадськості, тому оцінив, чи змінилося європейське бачення Тайваню після російського вторгнення в Україну, а також наскільки країни Європи усвідомлюють зв’язок між безпекою в Європі та безпекою в Азії:
«Я б сказав, що між різними країнами Європи існують певні відмінності. Країни, які перебувають на передовій, такі як Польща, Україна чи Литва, більше занепокоєні діями авторитарних режимів, таких як Росія чи Китай. Натомість деякі країни Західної Європи більше стурбовані економічними питаннями. Я маю на увазі, що вони не розглядають безпеку та економічні інтереси як одне й те саме питання, тому що не відчувають настільки сильно наслідків використання Китаєм економічних інструментів як засобу тиску. Тому з тайванської точки зору я б сказав, що ми фактично більше співпрацюємо з країнами Східної Європи, ніж із країнами Західної Європи. Але під час цієї поїздки до Польщі та України я побачив, що питання Тайваню стає дедалі важливішим. Це пов’язано з тим, що ми маємо схожу ситуацію, пов’язану із загрозою вторгнення або потенційним вторгненням. Я думаю, що люди в цих країнах можуть краще розуміти ситуацію Тайваню. Водночас, попри позитивне ставлення наших однодумців і партнерів у Європі, я не думаю, що європейські країни до кінця розуміють, як саме співпрацювати з Тайванем. І з боку Тайваню ситуація подібна, тому що ми також недостатньо добре знаємо одне одного. Можливо, деякі країни вважають, що Тайвань має розвинені технології, високий рівень технологічних компетенцій та динамічну економіку. Але водночас ми не дуже добре розуміємо, у яких саме сферах чи питаннях можемо співпрацювати. Тому, коли ми краще пізнаємо одне одного, ми зможемо знайти більше спільних інтересів, розвивати їх і продовжувати працювати разом у майбутньому».
Підсумовуючи, можна сказати, що остання так звана спеціальна операція Китаю поблизу Тайваню стала ще одним прикладом застосування тактики «сірої зони», спрямованої на поступове посилення тиску без прямої військової ескалації. За словами Віктора Хуана, асоційованого наукового співробітника аналітичного центру Тайванська асоціація стратегічного моделювання, такі дії мають не лише локальне значення, а й впливають на безпекову ситуацію в усьому Індо-Тихоокеанському регіоні та міжнародні торговельні маршрути. Водночас Тайвань розраховує на тіснішу співпрацю з демократичними партнерами. А досвід України та країн Східної Європи дедалі частіше стає важливим орієнтиром для розуміння викликів, з якими стикається Тайвань сьогодні.
Тарас Андрухович