Дональд Трамп вже неодноразово оголошував про досягнення угоди з Іраном, яка б мала покласти край війні у Перській затоці, що розпочалася 28 лютого після американо-ізраїльської операції проти Ірану. Проте анонсоване у неділю американським лідером досягнення попередньої мирної угоди знайшло цього разу підтвердження в реальності.
19 червня у Женеві між США та Іраном має бути «меморандуму про взаєморозуміння», який має містити 14 пунктів і лягти в основу мирного договору, котрий повинен бути випрацюваний в ході подальшого переговорного процесу. Сторони конкретних деталей не оприлюднили. Було сказано, що громадськості їх представлять після підписання документу.
Проте агентство Bloomberg на основі власних джерел і повідомлень ЗМІ повідомило про приблизний зміст документу, який віцепрезидент США Джей Ді Венс і глава іранського парламенту Мохаммадбагер Галібаф, мають підписати у Швейцарії. Іран та Сполучені Штати Америки мали домовитися про негайне й остаточне припинення воєнних дій на всіх фронтах та зобов’язуються утримуватися від застосування сили, погроз її застосування та будь-яких ворожих дій. Сторони протягом 60 днів вони мають досягти остаточної угоди з можливістю продовження переговорів.
США зобов’язуються скасувати морську блокаду, відновити свободу судноплавства протягом 30 днів та поступово вивести свої сили з регіону, а також скасувати санкції, включно з односторонніми та міжнародними, відповідно до узгодженого графіка. Також передбачено дозвіл на експорт іранської нафти та розмороження заморожених активів. Іран, зі свого боку, гарантує забезпечення повної прохідності морських шляхів і стабілізацію торговельного руху через Ормузьку протоку через яку йде близько п’ятої частини світових морських поставок нафти.
Сторони зберігають статус-кво щодо ядерної програми Ірану до укладення остаточної угоди, при цьому Тегеран підтверджує відмову від створення ядерної зброї, а також узгоджується подальше регулювання збагаченого урану і цивільних ядерних потреб. Передбачено також спільний план економічної відбудови Ірану, який фінансуватиметься США та партнерами з Перської затоки (щонайменше 300 млрд доларів).
Створюється механізм впровадження та контролю виконання угоди, а остаточна домовленість має бути затверджена обов’язковою резолюцією Ради Безпеки ООН.
Тим часом, Ізраїль у цій ситуації демонструє глибоку скептичність: у Тель-Авіві розглядають будь-яку домовленість, що не передбачає повного демонтажу іранської ядерної інфраструктури, як потенційно ризиковану для власної безпеки. Ізраїль теж заявляє про збереження свободи дій у Лівані, Секторі Гази і Сирії, де діють союзники Тегерану і не виключає відновлення операції проти Ірану.
Таким чином, порозуміння крихке і непевне і ще не факт, що його підписання не зірветься в останній момент. Власне про цю вступну угоду і шанси на те, що вона втримається і в подальшому може покінчити війною, яку на власне бажання і під тиском Нетаньягу почав Трамп, я запитав іраніста, кандидата політичних Якуба Гайду з Лудзького університету.
«Угоду буде дуже важко втримати, і, як слушно Ви зауважили, може виявитися, що її взагалі буде складно навіть підписати. Попри те, що до п’ятниці залишилося небагато часу, якщо дивитися на динаміку подій у просторі цих бурхливих відносин між Сполученими Штатами, Іраном та Ізраїлем, то до п’ятниці ще може статися все. Хоча сьогодні прогнози є однозначно позитивними, вони налаштовують на оптимізм. Позитивно відреагували й ринки. І такий поміркований оптимізм з’явився в багатьох місцях, за винятком, мабуть, Ізраїлю».
Сходознавець підкреслює, що проблема цієї війни у Перській затоці, проблема американо-іранських відносин, звісно, дуже тісно пов’язана з ірано-ізраїльськими відносинами. Позиція і дії Тель-Авіву може бути вкрай серйозною перешкодою до порозуміння:
«Вся проблема полягає в тому, що будь-яка ситуація, у якій Іран може зміцнити свої позиції, а саме так і буде, якщо ця угода буде підписана і Тегеран отримає хоча б невелику частину того пакета стимулів, на який розраховує, то будь-яка така ситуація, у якій Іран опиниться бодай трохи в кращому становищі у відносинах зі Сполученими Штатами та стане більш відкритим до світу, буде загрозою для Ізраїлю або ж сприйматиметься як така загроза.
Посилення позицій Ірану на міжнародній чи близькосхідній арені є очевидним сигналом тривоги для Ізраїлю. Адже політика, що випливає з основних принципів Конституції Ісламської Республіки Іран та революційної ідеології, є цілком зрозумілою. Підтримка мусульман у зовнішній політиці Ірану стоїть тут понад усе, і ця політика, без сумніву, реалізовуватиметься. Особливо з огляду на те, що існує ще одна найважливіша обставина: Ізраїль не є стороною цієї угоди, і вже саме по собі це створює проблему.
Водночас Ірану зараз потрібен перепочинок, і я думаю, що найближчим часом риторика щодо Ізраїлю, а можливо, й питання якогось потужного сприяння – чи то для Хезболли, чи для інших сил у безпосередньому оточенні Ізраїлю – не буде настільки виразною. Іранська влада, яка, на мою думку, сьогодні все ж є більш прагматичною, ніж до війни, ймовірно, шукатиме можливості для відновлення іранської економіки та насамперед відбудови завданих руйнувань. Адже не слід забувати, що Іран вже до війни перебував у стані економічної кризи, і саме вона створила ті умови, за яких Сполучені Штати та Ізраїль вирішили завдати удару».
Якуб Гайда вважає, що американська адміністрація усвідомлюючи ці економічні проблеми Ісламської Республіки не буде квапитися з поступками Тегерану.
«Переговори, які триватимуть, також не спонукатимуть Дональда Трампа надто поспішати з поступками Ірану. Саме тому, що найефективніше щодо Ірану для Дональда Трампа працювала політика максимального тиску. І мені здається, що усвідомлення цього у Вашингтоні вже повернулося і до самого Дональда Трампа, і до його оточення. Метою було падіння Ісламської Республіки, і, гадаю, ця мета насправді не змінилася. Ціль, яку свого часу відкрито декларував Трамп, можливо, на певний час буде прихована, але, на мою думку, вона й надалі залишається кінцевою метою американської політики щодо Ірану».
Водночас, у Тегерані не можуть усвідомлювати, що на початку листопада, мають відбутися проміжні вибори, а рейтинги Трампа та Республіканської партії не надто добрі. Це також змушує американського президента виявляти певну стриманість і, можливо, піти на поступки. З іншого боку, є й інші виборчі кампанії. В Ізраїлі вибори мають відбутися до жовтня, а тут, навпаки, Нетаньягу зацікавлений саме в ескалації. Якуб Гайда:
«Можна сказати, що всіх підганяють певні політичні дедлайни. Ви маєте рацію, що Дональду Трампу справді дуже потрібен якийсь великий успіх. Думаю, що в певному сенсі вже саме підписання цієї угоди чи меморандуму в п’ятницю стане для Трампа можливістю представити це як свій успіх.
Думаю, що переговори все ж триватимуть довго. Тегеран має значно більше, що втрачати, оскільки економічна ситуація там є вкрай тяжкою. Отже, складається враження, що сильніші карти наразі все ж залишаються в руках Дональда Трампа. Питання лише в тому, чи не виникне ситуація, коли надзвичайно тісно пов’язана з інтересами Ізраїлю політика Дональда Трампа все-таки переважить і стане визначальним чинником у цих переговорах, за якими ми спостерігатимемо. Тоді будь-яка дуже жорстка і безкомпромісна позиція Ірану може швидко спричинити лавиноподібний зрив переговорів і призвести до третьої фази конфлікту. Третьої, бо маю на увазі першу війну між Ізраїлем та Іраном, яка відбулася рік тому».
Архиважливим питанням, яке призвело до війни рік тому, а також цьогоріч залишається іранська ядерна програма та опосередковано з нею пов’язана ракетна програма. Наразі, згідно з наявними домовленостями, саме Сполучені Штати наполягали на тому, щоб Іран передав американцям свій збагачений уран. Іран відповів відмовою, заявивши, що максимум, на що він може погодитися, то це передача його третій стороні. Тому постає питання: чи існує взагалі шанс, що Іран справді передасть свої запаси збагаченого урану на зберігання, чи буде знайдено якесь інше рішення? Іраніст переконаний, що Тегеран не відмовиться від ядерної програми і сторони відклали цю справу на подальші переговори.
«Відмова від постулату про те, що Іран повинен мати таке саме право на розвиток ядерної програми, як і інші держави, видається малоймовірною. Передусім тому, що іранська влада веде дуже активну інформаційну суспільну кампанію, наголошуючи, що це принципове питання, недоторканна тема, від якої неможливо відмовитися.
Я думаю, що саме це значною мірою визначатиме надзвичайно складний перебіг переговорів у цій сфері. Саме тому, гадаю, ці деталі поки що й не узгоджуються, аби взагалі залишити шанс для будь-яких переговорів. Адже позиції сторін щодо ядерного питання були кардинально протилежними. Іран навіть не хотів обговорювати цю тему саме тому, що розумів: принаймні на нинішньому етапі, коли підписується попередня угода, знайти компроміс тут практично неможливо.
Для Сполучених Штатів це питання також є надзвичайно важливим, адже на шальках терезів лежить і безпека Ізраїлю, на чому сам Ізраїль постійно звертає увагу».
Якуб Гайда зазначає, що нинішня війна лише зміцнила переконання аятольського режиму і великої частини суспільства, що лише ядерна зброя може бути твердою гарантією безпеки Ісламської Республіки.
«В Ірані такі слова прозвучали, і не завжди це висловлювалися офіційно, хоча такі слова можна було почути й офіційно від окремих іранських військових. Ширилась така думка: ось тепер ми бачимо, що було б якби ми мали ядерну зброю. Мовляв, ми ніколи не прагнули її мати, це не було нашою метою, але якби вона в нас була, то в ситуації, коли нас атакують Ізраїль і Сполучені Штати, ми мали б надзвичайно потужний аргумент. Це був би аргумент такого масштабу, що вони ніколи не наважилися б нас атакувати, знаючи, що ми можемо відповісти як ядерна держава».
Війна зі США та Ізраїлем попри економічну скруту лише зміцнили аятольський режим. Репресії проти учасників протестів, які були придушені в другій половині січня тривають, смертні вироки виконуються на них і на так званих американський й ізраїльських шпигунах – як реальних, так і уявних.
Складається враження, що ні 12 денна війна у червні 2025 року зі США та Ізраїлем минулого року, ні нинішня війна, яка, можливо, вже принаймні на цьому етапі завершується, ні хвиля протестів під кінець минулого року і в січні цього, ні попередні протести не похитнули його. Режим продовжує зміцнюватися і, попри перманентні санкції, тримається з 1979 року.
Чи все ж існує ймовірність, що в якийсь момент щось зламається і наступить його крах?
«Як я вже згадував раніше, шанс на такий перелом цього року був і був цілком реальним. Окрім якоїсь внутрішньої, низової ініціативи, інших можливостей для цього практично не існує.
Поки в цю справу дуже активно не втрутилися Сполучені Штати та Ізраїль, а також принца Реза Пехлеві, ситуація виглядала інакше. Думаю, що спочатку він виконував роботу, яка здавалася дуже конструктивною з погляду можливого повалення Ісламської Республіки. Однак у підсумку його відмова засудити американську атаку на школу в Мінабі мала надзвичайно потужний резонанс в Ірані. Люди почали протестувати навіть проти самої потенційної можливості якоїсь трансформації, яку міг би очолити Реза Пехлеві.
Дуже сильним чинником консолідації є також небажання іранського народу дозволяти будь-кому втручатися у свої внутрішні справи.
Водночас варто наголосити, що сама Ісламська Республіка аж ніяк не сприймається іранцями як остаточна й єдина можлива форма державного устрою. Однак вони бачать і певну трансформацію влади, помічають, що сьогодні на політичній сцені став більш помітним прагматизм. Те, що під час війни весь істеблішмент діяв досить одностайно, також показало, що певна солідарність можлива – як серед владних еліт у разі зовнішньої загрози, так і між непопулярним державним апаратом, політичним істеблішментом Ісламської Республіки та самим іранським суспільством. Коли удари спрямовані не лише проти політиків чи військових командирів, а коли бомби, ракети й безпілотники руйнують також цивільну інфраструктуру і гинуть мирні мешканці, тоді це стає надзвичайно потужним чинником згуртування іранського суспільства».
Повна версія програми у прикріпленому звуковому файлі.
Матеріал підготував Назар Олійник