Пропозицію депортувати чоловіків призовного віку минулого тижня першим озвучив віцеголова партії «Право і справедливість» (PiS) Тобіаш Бохенський. Він обґрунтував необхідність повернення українців тим, що перемога України у війні проти Росії є ключовою для безпеки Центральної та Східної Європи.
На думку політика, повернення в Україну військовозобов’язаних чоловіків, які перебувають у Польщі, допоможе Україні перемогти противника. Пізніше речник партії Рафал Бохенек підтвердив, що ця пропозиція може з’явитися в майбутній виборчій програмі PiS. Згодом цю справу прокоментував керівник Канцелярії президента Польщі Кароля Навроцького Павел Шефернакер. Він наголосив, що ця ідея відповідає політичному курсу президента. Водночас він підкреслив, що одним із головних завдань президента є підтримка тих українців, які легально приїжджають до Польщі, працюють та роблять внесок у польську економіку. Водночас Шефернакер зазначив, що ідея депортації українських чоловіків є «хорошим напрямом», однак потребує додаткового опрацювання та представлення конкретних деталей.
— А це нічого не означає, — говорить політолог із Люблінського католицького університету, професор Анджей Гіль. — Давайте замислимося, чи за нинішнього розкладу парламентських сил можливо ухвалити такий закон у польському парламенті, щоб його прийняв Сейм, потім Сенат і щоб його підписав пан Президент. Очевидно, що це неможливо. Тому немає сенсу навіть розглядати цю ідею. Зараз ситуація у наших взаємних, особливо суспільних, відносинах є досить складною. Є очевидна напруженість між поляками та українцями. І ці суспільні напруження, які існують у нас, у нашому суспільстві, викликають у політиків бажання сподобатися виборцям. Деякі політики прочитали цю ситуацію саме так, інші — зовсім інакше. І мені здається, що це суто така гра, я б сказав, технологія соціальної, суспільної інженерії — під публіку, під те, що суспільство в цей момент уявляє та думає. Жодних шансів на реалізацію це не має. Це просто щось, кинуте у публічний простір, і я б узагалі цим не переймався та не займався, тому що це одна з тих ідей, яка проживе три дні разом із сьогоднішнім днем, а потім закінчиться, тому що з'явиться щось зовсім нове. Це не проблема польської держави — чому десятки чи сотні тисяч молодих здорових чоловіків виїхали з України. Це проблема української держави. Ми допомагали, допомагаємо і будемо допомагати, але не в такий спосіб. Мені здається, що це не той метод, завдяки якому раптом на російсько-українському фронті з'являться десятки тисяч людей, яких ми виженемо з Польщі. Якщо ці люди тут є, то вони є, і перебувають вони на певних умовах. Якщо вони не працюють, то потрібно скоротити соціальні виплати, і нехай ідуть працювати. Це єдина можливість. Натомість депортувати людей до іншої держави, які перебувають у нас, навіть якщо вони є громадянами цієї держави, — мені здається, з точки зору певної логіки це — безглуздо. Особливо з огляду на те, що це неможливо виконати.
Пропозицію «Права і справедливості» коментують політики інших фракцій, а також представники влади. Заступник міністра внутрішніх справ і адміністрації Мацєй Душчик написав на порталі X: «Цілком ірраціональна ідея партії "Право і справедливість" щодо депортації українців! Понад 95 відсотків чоловіків призовного віку легально працюють у Польщі. Вони сплачують податки та внески, що видно з даних ZUS! Припиніть цькувати українців, бо вони справді виїдуть, і тоді багато секторів нашої економіки зупиняться!».
Політик «Громадянської коаліції» Маріуш Вітчак говорить, що PiS намагається конкурувати з «Конфедерацією». Він наголосив, що це свого роду популізм, який неможливо реалізувати, але в такий спосіб він дає дозвіл на атаки на українців, що є дуже небезпечним явищем.
Депутат партії «Нова лівиця» Даріуш Вєчорек заявив, що PiS намагається здобути підтримку, розпалюючи антиукраїнські настрої, однак, на його думку, це не вдасться. Справу також прокоментував Лукаш Шрайбер із парламентського клубу «Розвиток Плюс», який був створений внаслідок розколу в «Праві і справедливості». Він наголосив, що міграційні правила повинні бути чіткими та однаковими для всіх.
— Ми, поляки, маємо право на певну травму, тому що, скажу прямо, з боку українського народу є величезна невдячність, — зазнчає політолог із Люблінського католицького університету, професор Анджей Гіль. — Я сам маю досвід: я віддав свою квартиру, передавав гроші, збирав і передавав речі, возив людей від кордону. Я не очікував жодного слова «дякую», тому що справа була не в цьому. Адже була така ситуація, ми всі пам'ятаємо цей національний порив. Але те, що я зараз чую, і думаю, що я є нетиповим громадянином Республіки Польща, тому що щодня читаю українські та російські газети, щодня стежу за російсько-українським медіапростором, слухаю, дивлюся, що відбувається, — для мене те, що зараз відбувається, є повним непорозумінням. Насамперед в українських медіа та в так званих українських коментарях. Має відбуватися дискусія, мають формуватися певні очікування та прагнення до їх реалізації, у тому числі й з боку нашої держави, тих політичних сил, які сьогодні керують. Я вважаю, що це здоровий підхід. Але в ситуації, коли ми не знаємо, можливо, мільйон, можливо, два мільйони громадян України живуть у Польщі, відбуватиметься все. Відбуватимуться дуже хороші речі, але відбуватимуться й дуже погані, і вони вже відбуваються — це просто статистика.
Пропозицію Тобіаша Бохенського, віцеголови партії «Право і справедливість» (PiS), широко коментують політичні експерти та аналітики. Повторюється думка, що це спроба PiS здобути голоси виборців ультраправих партій — «Конфедерації» або «Конфедерації Корони Польської». Інші експерти вказують, що ця пропозиція може стати можливістю для «Громадянської коаліції» здобути голоси правоцентристського електорату.
— Я був би тут поміркованим оптимістом, — говорить політолог Анджей Гіль. — Чому? Тому що люди завжди можуть порозумітися. Це не так, що Ян та Іван завжди житимуть у якомусь стані війни. Абсолютно ні. Ян з Іваном чи пані ОльХа з пані Ольгою завжди домовляться, тому що це люди. Натомість приходить політика, приходить партійний інтерес, і все це десь роздувається. Мене це лякає. А ще більше мене лякає те, що відбувається саме серед так званої політичної еліти, хоча це слово мені справді дуже важко вимовляти, тому що я вважаю, що в Польщі політики йдуть у політику, або люди йдуть у політику, виключно для того, щоб збагатитися — етичним чи неетичним способом. Це вже їхня справа. Тому для мене це ситуація, яка виникає саме через те, що політики не хочуть займатися тим, що є важливим. Не вміють, не хочуть, можливо, не можуть, натомість створюють якісь ситуації, які не мають великого значення. Що це дало б пану Моравецькому чи що це дало б пану прем'єр-міністру Туску? Я цього не розумію. Якби, наприклад, бензин А-95 справді коштував 5,19 злотих, то, думаю, це було б щось таке, що особисто для прем'єр-міністра та його політичної сили могло б кардинально змінити рівень суспільної довіри. Але сьогодні це неможливо за нинішньої структури бюджету, структури видатків і такого дефіциту. Пальне має бути дорогим, щоб забрати із суспільства ті мільярди, яких немає. А те, чи підуть люди на фронт, чи ні, — що це для нас означає? Насправді нічого для нас не означає. Зеленський має свої проблеми, Україна має свої проблеми. Не створюймо тут зайвих ситуацій. Насправді для нас це не має жодного політичного значення. Те, чи політик відреагує так чи інакше, — не давайте себе звести з розуму.
Раніше у польській партії «Право і справедливість» відбувся розкол. Частина політиків відокремилася та створила новий політичний проєкт «Розвиток Плюс». Його представники намагаються позиціонувати себе як окрему політичну силу, водночас зберігаючи консервативні погляди та критикуючи окремі рішення керівництва PiS. Розкол може вплинути на розподіл голосів серед правого електорату та посилити конкуренцію між консервативними партіями, зокрема з «Конфедерацією». Водночас «Право і справедливість» залишається однією з ключових сил польської опозиції, а внутрішня боротьба за вплив і майбутній політичний курс партії може мати значення для наступних виборів. Парламентські вибори в Польщі відбудуться восени наступного року. І вже сьогодні можна однозначно стверджувати, що тема українців у Польщі буде важливою частиною передвиборчої кампанії.
Інна Ясніцька