Війна поступово підбирається до Німеччини.
Інцидент у Лейпцигу не варто розглядати як окремий випадок. За словами Антона Павлушка, це черговий етап ескалації, яка поступово розгортається в Німеччині від початку повномасштабної війни Росії проти України.
Спочатку йшлося про незрозумілі дрони над військовими частинами. Потім вони почали з’являтися біля аеропортів, через що в окремих випадках доводилося обмежувати їхню роботу.
До таких історій поступово звикли. Дрони перехоплювали, обговорювали можливість їхнього знищення, сперечалися про повноваження поліції та Бундесверу. Але зрештою більшість інцидентів завершувалася однаково: про них говорили кілька днів, після чого історія зникала з інформаційного поля.
Цього разу відмінність була принциповою: дрон ніс вибухівку.
За даними слідства, він навмисно врізався у крило українського транспортного літака в аеропорту Лейпцига. Вибухівка не здетонувала — і це, за словами Павлушка, фактично врятувало літак.
20:19 00811781.mp3 «Нічого з цим зробити не можуть»: як російські дрони випробовують Німеччину
Лейпциг у цьому контексті є особливо важливою ціллю. Саме там базуються літаки компанії «Антонов», які після початку повномасштабної війни були переміщені до Німеччини. Вони використовуються для перевезення військового обладнання для України та НАТО.
Тобто йдеться не просто про випадковий політ безпілотника. Росія, за оцінкою експерта, бачить українську логістику в Європі як ціль.
«Всі все розуміють, але нічого з цим зробити не можуть».
Проблема, однак, не лише в самій атаці. Значно важливіше питання — що відбувається після неї.
У Німеччині розслідують такі інциденти, знаходять уламки дронів, повідомляють про сліди ДНК, шукають російський слід. Проте між підозрою та конкретним покаранням винних залишається величезна дистанція.
«Всі все чудово розуміють, але ніхто нічого з цим зробити не може», — каже Антон Павлушко.
Саме відсутність чіткої відповіді, на його думку, створює проблему. Якщо за диверсією не настає відчутної відповідальності, Росія отримує сигнал, що подібні операції можна продовжувати.
Російські агентурні мережі можуть використовувати людей, які перебувають у різних країнах Європи: хтось збирає інформацію, хтось знаходить потрібне місце, хтось забезпечує технічну частину операції.
Російська логіка тут дзеркальна українській: якщо Україна намагається бити по російській логістиці біля фронту, Росія намагається порушувати українську логістику в глибокому тилу — вже на території Європи.
Німеччина досі живе у мирному модусі.
І тут виникає ще одна проблема — готовність самої Німеччини до нової реальності.
Посилення захисту аеропортів означає додаткові витрати, обмеження і рішення, які можуть створювати незручності для звичайних громадян.
Саме тому, вважає Павлушко, Німеччина досі значною мірою перебуває у «мирному модусі».
Європейський громадянин має власні проблеми: ціни, пенсії, вартість пального, податки. І пояснити йому, чому на оборону тепер треба витрачати значно більше, складно.
Але війна поступово перестає бути для Європи абстрактною.
Павлушко пропонує згадати Україну до 2022 року. У 2014–2021 роках війна для значної частини українського суспільства також залишалася «десь там», на Донбасі. У тилу продовжувалося звичайне життя, а думку про те, що війна може прийти у власний дім, багато хто просто відганяв.
Потім вона прийшла.
Тепер схожий процес може відбуватися в Європі.
«Поки у твоєму дворі не стоїть російський танк».
Найскладніше, на думку експерта, — змусити суспільство усвідомити загрозу до того, як станеться велика трагедія.
Поки дрон не влучив у пасажирський літак і не загинули люди, пересічний європеєць може сприймати черговий інцидент як новину, яка за кілька тижнів зникне.
«Поки ти її не бачиш, поки у твоєму дворі не стоїть ще російський танк, звичайно, що воно до нормального народу не доходить», — говорить Антон Павлушко.
Експерт нагадує про збитий у 2014 році літак MH17. Тоді також здавалося, що після такої трагедії Європа нарешті прокинеться і почне діяти значно жорсткіше. Але з часом про катастрофу стали згадувати дедалі менше.
На його думку, з черговими атаками може відбутися те саме: кілька тижнів активного обговорення — і повернення до звичайного життя.
Дрони стали ще й зброєю інформаційної війни.
Поки німецькі правоохоронці шукають винних, самі інциденти стають матеріалом для інформаційних атак.
Серед тих, хто скептично ставиться до підтримки України, після кожного такого випадку поширюється одна й та сама логіка: якщо влада не може знайти того, хто запустив дрон, то, можливо, проблема перебільшена.
Далі з’являються теорії про те, що влада нібито використовує загрозу російських дронів для посилення контролю над громадянами.
Є й інший аргумент: якщо Росія атакує українську логістику в Європі, то нібито сама політика підтримки України й провокує ці атаки.
Таким чином, один і той самий інцидент може використовуватися для дискредитації і німецької влади, і України.
І тут виникає парадокс: що менше результатів розслідування, то більше простору для конспірології.
Чому Nord Stream розслідують активніше?
Особливо гостро це питання проявляється, якщо порівняти розслідування диверсій із розслідуванням вибухів на Nord Stream.
У справі Nord Stream німецькі правоохоронці активно повідомляють про перебіг слідства, з’являються підозрювані, інформація потрапляє в медіа, відбуваються затримання.
З дронами ситуація, за словами Павлушка, виглядає зовсім інакше.
«Там якась така гіперактивна, кипуча робота йде. А тут чомусь кожен такий випадок залишається в історії: про нього поговорять, а далі все якось розслідується роками».
Поки що мало затримань підозрюваних і немає публічних результатів, які б демонстрували, що Німеччина системно карає людей, причетних до російських диверсій.
Можливо, частина роботи просто залишається за межами публічного поля. Але саме відсутність інформації створює враження безсилля.
Наступного разу може не пощастити.
Лейпцизький інцидент закінчився без катастрофи. Але це не означає, що загроза зникла.
Навпаки: за оцінкою Павлушка, йдеться про поступову спіраль ескалації. Дрони вже з’являються над військовими об’єктами та аеродромами, окремі з них несуть вибухівку, а українська військова логістика в Німеччині стає дедалі очевиднішою ціллю.
Питання тепер не лише в тому, хто запускає ці дрони, а й у тому, чи готова Німеччина діяти до того, як станеться трагедія.
Бо цього разу не вибухнуло. А наступного разу може не пощастити.
Повністю розмову слухайте у прикріпленому звуковому файлі.
Тарас Андрухович