У воєнний час технологічний суверенітет означає здатність держави зберігати контроль над критичними технологіями, швидко адаптувати їх до нових умов і не залежати від одного зовнішнього джерела постачання. І це не лише про танки та ракети: у польському публічному дискурсі поняття значно ширше за оборонну промисловість. Сюди зараховують напівпровідники, штучний інтелект, кібербезпеку, космічні й квантові технології, цифрову інфраструктуру, енергетику. Польські наукові інститути також пов’язують розвиток власних компетенцій у виробництві напівпровідників із технологічним суверенітетом — питання, яке ще п'ять років тому взагалі не входило до порядку денного військових.
Чому про це заговорили саме зараз? Відповідь дає війна в Україні. Вона наочно показала, що технології змінюються швидше, ніж армія встигає закуповувати нове озброєння за звичною процедурою. Якщо завтра зміниться технологія дронів, засобів РЕБ чи систем управління, країна повинна мати спроможність адаптуватися сама, а не чекати кілька років, поки закордонний виробник підпише новий контракт і поставить оновлену версію.
Перший заступник командувача Генерального командування видів Збройних сил Польщі генерал Славомір Овчарек щодо пріоритетів не вагається. На першому місці — багатошарова протиповітряна та протиракетна оборона, здатна прикрити водночас критичну інфраструктуру, війська на полі бою і цивільне населення. На другому — боротьба з дронами, і тут генерал описує весь ланцюг: радіолокаційна, оптоелектронна й акустична розвідка, засоби радіоелектронної боротьби і, врешті, «дешевий засіб ураження, здатний знищити ціль». НАТО вже усвідомило масштаб виклику — на початку 2026 року Альянс виділив понад 40 мільярдів євро на п'ять років саме на безпілотні й антидронові технології.
Зброя без системи управління, за словами генерала, — це просто набір інструментів, а не сила. «Можемо мати «Абрамси», «Краби», F-35, HIMARS, — каже Славомір Овчарек, — але все це має бути об'єднано в належну систему управління. А коли доходить до цифр, картина стає промовистою: середнє щоденне використання артилерійських снарядів Україною у 2022 році становило 5–9 тисяч, тоді як Росія випускала по українських позиціях близько 50 тисяч снарядів на добу. Помножте це на роки війни — і стане зрозуміло, чому Польща вперто нарощує власне виробництво боєприпасів».
Керівний директор Групи WB Марцін Кубіца додає бізнесову перспективу. Справжня незалежність, каже він, «починається там, де закінчується залежність від інших» — тому компанія тримає весь вихідний код і права інтелектуальної власності. Але навіть Марцін Кубіца визнає межі підходу: охопити суверенітетом абсолютно всі технології фізично неможливо, тому потрібен чіткий список критичного мінімуму — системи управління, криптографія, кібербезпека, безпілотні комплекси, власні алгоритми ШІ.
Найгостріше польські посадовці визнають розрив між появою перспективної технології та її реальним впровадженням у військо — розрив, який оборонна спільнота дедалі частіше називає «долиною смерті». Процес доведення технології до впровадження в армії буває настільки довгим, що інноватори просто йдуть з ринку, не витримуючи фінансового навантаження. Тому для оборонної промисловості швидкість випробувань і ухвалення рішень стає не менш важливою, ніж сама технологія.
Поки генерали обговорювали стратегії під час дискусійних панелей MSPO 2026, за кілька павільйонів звідти цю саму ідею вже втілювали на практиці — на стенді «Ліги оборонних підприємств України», де вперше на MSPO виступила компанія DoD Solutions зі своєю платформою Aura AI. Це комп'ютери та камери, які встановлюють на дрони і дозволяють їм розпізнавати ціль і самостійно доводити себе до неї без оператора. Головний виконавчий директор компанії Роман Хапачило каже, що раніше показувати свої розробки їздили до Парижа та Лондона — на Eurosatory та DSEI, а в Кельцях вони були вперше. За його словами, виставка вже принесла конкретні результати. Зокрема, українська сторона підписала меморандум про партнерство з естонською компанією DevSecIntel щодо розробки автономної системи перехоплення дронів «Шахед».
«Країни Балтії досить відкриті до співпраці з українськими компаніями. Ми, зокрема, маємо своє представництво в Естонії, тому безпосередньо працюємо на цьому ринку та постійно комунікуємо з місцевими партнерами. Можна сказати, що країни Балтії зацікавлені в тому, щоб поєднувати українські технології зі своїми рішеннями та спільно готуватися до можливих загроз, зокрема до потенційної агресії з боку Російської Федерації. Польські виробники, на мою думку, поки що більш консервативні у цьому питанні. Це не означає, що співпраці немає, але тут необхідно більше комунікувати — пояснювати, у яких сферах і форматах українські та польські компанії можуть працювати разом», — розповів Роман Хапачило.
В умовах війни технології змінюються надзвичайно швидко, а разом із ними — і характер загроз. Роман Хапачило пояснює, скільки часу потрібно українським розробникам, щоб відреагувати на нову проблему, і які технологічні напрями сьогодні стають ключовими:
«Інноваційний цикл у середньому триває від трьох до шести місяців. Від моменту появи проблеми до створення рішення або технології, здатної їй протидіяти, компаніям потрібно саме стільки часу, щоб перебудувати свій продукт, адаптувати його до нової загрози або створити рішення, яке дозволить зберігати ініціативу на полі бою. Звичайно, найкращий варіант — коли ми можемо передбачити, яка проблема виникне через шість місяців, і почати працювати над її вирішенням уже сьогодні. Тоді можна отримати технологічну перевагу: коли противник лише створює нову проблему, у нас уже є готове рішення для протидії їй».
Роман Хапачило наголошує, що технологічні компанії мають постійно контактувати з військовими, щоб розуміти не тільки актуальні потреби, а й те, які проблеми можуть виникнути найближчим часом.
Повна аудіоверсія матеріалу — у прикріпленому файлі.
Вікторія Машталер/ Тарас Андрухович