Чи може припинення ударів по енергетичній інфраструктурі стати початком руху до миру?
Україні потрібно з чогось почати — із припинення атак на енергетичну інфраструктуру. Якщо Росія припинить завдавати ударів по українських теплоелектростанціях, об’єктах постачання навколо атомних електростанцій, лікарнях, дитячих садках і школах, тоді з’явиться стимул і для України призупинити свої атаки на енергетичну інфраструктуру Росії. Це був би крок.
Щодо ескалації: російська військова доктрина полягає в тому, щоб ескалувати, аби деескалувати. На сходах ескалації все ще залишається багато щаблів, якими Росія може спробувати скористатися. Вона протягом усього конфлікту посилювала атаки, змінювала характер цілей та інтенсивність ударів. Україна щоразу відповідала і надалі муситиме це робити.
Щойно Росія зрозуміє, що ескалація не допоможе їй досягти політичних цілей, ми побачимо можливість для врегулювання. Воно навряд чи розпочнеться з раптового підписання широкої мирної угоди. Думаю, все буде набагато складніше: доведеться діяти поетапно, щоб сформувати впевненість і довіру до того, що інша сторона дотримуватиметься домовленостей.
Подивіться, що було після 2014 року і після Мінських домовленостей: бойові дії та провокації не припинилися. Тому малоймовірно, що ми раптом побачимо грандіозне припинення вогню. Україні потрібно буде залишатися пильною та сильною. Ймовірно, все розпочнеться з якогось перемир’я, яке з часом може стати більш усталеним і тривалим.
Але Росія продовжує вимагати поступок, зокрема територіальних. Якою має бути позиція України на переговорах?
На мою думку, найбільший важіль — це здатність самої України захищати себе, перемагати Росію на полі бою, завдавати їй втрат на її власній території, створювати для Росії економічну ціну і показувати, що війна приходить до неї додому.
Удари по енергетичній інфраструктурі я вважаю надзвичайно важливими. Російське населення не повинно вважати, що воно захищене від наслідків агресії та війни, яку Путін розпочав в Україні.
Коли ціна для Росії стає надто високою, коли вона розуміє, що не може перемогти Україну на полі бою, а підтримка України всередині країни та ззовні залишається сталою, тоді Росія шукатиме альтернативи. Це почнеться з переговорів.
Ми знаємо, як Росія веде переговори. Вона може взяти будь-яку угоду, а потім використати її як відправну точку для досягнення наступних цілей. Якщо ви починаєте переговори з припущення, що вам потрібно щось віддати Росії, щоб досягти угоди, — ви вже програли ці переговори.
Потрібно рішуче показати Росії, що вона не зможе досягти своїх цілей військовими засобами. Коли це станеться, з’явиться можливість для переговорів, перемир’я чи припинення вогню — як би це не виглядало.
Усе це буде складно. Якщо не створити умови для стримування, які не дозволять конфлікту розпочатися знову, війна відновиться, якщо Росія відчує слабкість — політичну, суспільну чи військову. Але якщо є поєднання оборонної спроможності та волі її застосовувати, рішучого опору й відмови підкорятися цілям Путіна, тоді існує можливість переговорів або принаймні врегулювання.
І це не буде ані красивим, ані таким, що задовольнить будь-яку зі сторін. Але те саме можна сказати про більшість конфліктів.
Західна преса повідомляла, що директор ЦРУ під час нещодавнього візиту до Москви попередив російських силовиків про слабкість Росії. Чи розуміють це в Кремлі?
Чи можливо, щоб російські спецслужби — ФСБ і військові, а також радники Путіна — почули це послання? Думаю, це неможливо. Він міг би з таким самим успіхом розмовляти зі стіною.
Немає способу, щоб вони сприйняли це як повідомлення, яке не є пропагандою чи спробою маніпуляції. І навіть якби вони повірили, вони не передадуть цього Путіну. Вони годують його тим, що він хоче чути.
Чи вважаю я, що Росія слабка? Звісно. Росія слабка в багатьох аспектах. У неї величезні демографічні проблеми, економіка, що ґрунтується на олігархах і державі, а рушійною силою є корупція. Це держава, що живиться вуглеводнями, і саме тому важливо підірвати основу цієї системи.
Росія стає дедалі слабшою. Її економіка, яка була повністю мілітаризована, нездатна конкурувати в сучасному світі — у технологіях, штучному інтелекті та звичайній торгівлі.
Україна, однак, зараз сильніша, ніж на початку війни, і стає дедалі сильнішою. Думаю, це одна з речей, які найбільше лякають Путіна: він бачить Росію, чиї спроможності занепадають, і Україну, яка стає сильнішою. Це також створює небезпечний момент, тому ми бачимо ескалацію атак на цивільну та енергетичну інфраструктуру України.
Чи існує загроза нової війни Росії проти Європи?
Почнімо з базового твердження: Росія вже багато разів атакувала Європу. Росія продовжує так звану тіньову війну, здійснюючи операції на європейській території — проти критичної інфраструктури, засобів зв’язку, об’єктів виробництва озброєнь та окремих людей. Це агресивна кампанія, спрямована на підрив підтримки України та розкол НАТО.
Тож питання не в тому, чи може це статися, а в масштабі. Захід, США та НАТО постійно недооцінювали Росію і не могли уявити, на що вона здатна та наскільки далеко готова зайти.
Це може бути обмежене вторгнення для захоплення певної території під приводом провокації або так званого захисту російськомовного населення. Потім Росія може відступити й спостерігати, як НАТО реагуватиме: чи діятиме колективно й рішуче, чи союзники сперечатимуться та втрачати час.
Москва сама не зупиниться. Доки Кремль вважатиме, що ціна нової агресії нижча за ціну мирного співіснування, будь-яка пауза залишатиметься лише паузою, а не миром.
Повністю програму "Тиждень" слухайте в аудіофайлі
Лариса Задорожна