17-20 вересня у Росії відбулося свято путінської демократії під офіційною назвою «вибори до Державної думи Російської Федерації». Партія «Єдина Росія», очолювана самим диктатором, здобула абсолютну перемогу на виборах до парламентського органу, отримавши близько 57,9% голосів. На попередніх виборах у 2021 році партія Путіна отримала «всього» 49,82%. Тепер у «Єдиної Росії» конституційна більшість — 355 з 450 депутатів. 86 із цих депутатів є ветеранами так званої СВО. Росія теж провела під дулами автоматів «вибори» на окупованих українських територіях. У межах так званого Єдиного дня голосування відбулося голосування і за губернаторів, і за голів регіонів, і голосування до муніципалітетів. Тут привертає увагу російський сатрап у Чечні Рамзан Кадиров, який видав результат у 99,85%.
Проте, чи варто взагалі аналізувати і щось говорити з приводу ось цього виборчого ритуалу, який називається виборами в Російській Федерації? Це запитання було скероване до Юрія Фельштинського — відомого російсько-американського історика і публіциста, який для програми «Міжнародний (без)лад» прокоментував російські вибори в контексті війни Росії проти України.
Він автор таких книжок, як: «Від Дзєржинського до Путіна. Спецслужби Росії в боротьбі за світове панування 1917—2036» та «Багатоходівка століття: Дональд Трамп і Дмітрій Риболовлєв на повідку у Кремля».
«Абсолютно немає жодного сенсу насправді аналізувати ані самі вибори, ані процедуру, ані результати, ані наслідки. Немає нічого, на що ці вибори могли б хоч якось вплинути, хоч у якийсь бік, ось немає нічого.
Пам’ятаєте, у Совєтському Союзі завжди були вибори — таке урочисте дійство з великою кількістю червоного кольору. Жодного значення ці вибори не мали, проте совєтський уряд усі роки існування совєтської влади проводив ці вибори. Хоча вони були абсолютно безглуздими і ні на що не впливали, але вони давали певну легітимність, радше навіть не для внутрішнього користування, тому що всередині Совєтського Союзу ніхто не ставив питання, чи легітимна совєтська влада. Але для закордону це створювало певну видимість легітимності. У нас є вибори, і народ голосує за членів Верховної Ради, наприклад. Таким чином підтверджувалася легітимність керівництва.
Я думаю, що це єдиний такий сенс, заради якого ці вибори проводять в Росії зараз. Вони, безумовно, підтверджують легітимність влади. Тобто на запитання про легітимність Путін може сказати, що так, він легітимний президент, тому що раз на шість років, припустімо, зараз проводять вибори і його обирають», — каже історик.
Оглядачі й експерти, які коментували голосування у РФ чимало уваги присвятили партії «Яблуко», наголошуючи, що це єдина партія, яка має чітко спрямовану антивоєнну програму і яку в кінцевому підсумку не допустили до голосування по так званому федеральному списку.
Я запитав співрозмовника програми «Міжнародний (без)лад», чи справді тут була якась інтрига і чи, якби навіть вибори проводили більш-менш у тому форматі, в якому, наприклад, проводили вибори в 90-х роках у Російській Федерації або ще за «першого Путіна», то щоб могла змінити участь цієї партії у цьому електоральному спектаклі. Чи був би принципово інший результат, і чи могла ця «партія миру» здобути вагомий результат і дати заявити тим, хто прагне закінчення війни в Україні?
«Насправді саме через те, що партію "Яблуко" зняли з дистанції, ми, звичайно, не дізнаємося відповіді на це запитання. Я думаю, що, коли вирішувалося питання про зняття "Яблука", то було два альтернативних варіанти у керівництва і Путіна. Я впевнений, що це питання на останньому етапі вирішував особисто Путін, знімати "Яблуко" з виборів чи ні.
Було, напевно, два варіанти. Ну, або допустити "Яблуко" до виборів і подивитися, що буде. Ось у перші два дні виборів подивитися, що буде, а на третій день, якщо, припустімо, за "Яблуко" голосує багато людей, використати дистанційне голосування і якось вплинути на результат голосів, які йдуть за "Яблуко".
Отже, саме з цієї причини, щоб не думати на цю тему, не займатися фальсифікацією відсотка, тому що це легко можна було б зробити, а взагалі, як би не думати над цією темою — скільки людей проголосує за "Яблуко" — вирішили простоти зняти "Яблуко" з виборів.
Чи існував серйозний шанс, що за "Яблуко" проголосував би дуже маленький відсоток виборців, що продемонструвало б, що більшість виборців підтримують війну в Україні? Я підозрюю, що так. Прихильники "Яблука", можливо, вважають, що ні, і що за "Яблуко" проголосував би великий відсоток виборців, але я, звичайно, підозрюю, що це не так», — відповідає публіцист.
Юрій Фельштинський переконаний, що немає жодних ознак існування хоч якогось серйозного протестного руху в Росії. Він зазначає:
«От ніщо не говорить нам про те, що цей відсоток людей, незадоволених війною, які протестують проти війни, є істотним і що він взагалі існує. Критичної маси невдоволення, безумовно, не набирається, тому що все, що ми бачимо, все, про що ми знаємо, — це про протести одиниць, буквально одиниць. При цьому дуже ризикують, тому що їх за кожної зручної і незручної нагоди тут же хапають і засуджують за абсолютно фантастичними звинуваченнями. Але ми говоримо про одиниці, можливо, говоримо про тисячі, але ми, найімовірніше, не говоримо про десятки тисяч, а тим більше про сотні тисяч, тим більше про мільйони. Тому не очевидно, що ми побачили б серйозний відсоток людей, які протестують проти війни в Україні шляхом голосування за "Яблуко". Але, підкреслюю, тепер ми про це вже ніколи не дізнаємося».
У серпні Головне управління розвідки та Служба зовнішньої розвідки України оприлюднили таку інформацію, що Кремль після проведення голосування в РФ оголосить загальну мобілізацію. Не секрет, що Путін розглядає цей виборчий ритуал як певний референдум щодо питання війни в Україні та свого зовнішньополітичного курсу.
Натомість Юрій Фельштинський не вважає, що цей сценарій зараз буде втілений у життя. Публіцист зазначає:
«Моя думка — мобілізації не буде. Її не буде, тому що за останні, я б сказав, місяці дещо змінилася тактика цієї війни: вона дедалі більше переходить від сухопутної до повітряної. І з точки зору Росії, я думаю, цю повітряну війну вести, принаймні зараз, вигідніше, ніж сухопутну. На суходолі, по-перше, війна вже давно стала позиційною, і ми бачимо, що там Росія, незважаючи на те, що вона кидає в бій нові й нові полки та батальйони, реально не може просунутися. Російські втрати на українському фронті дуже серйозні. При цьому звернімо увагу, що про ці втрати сама російська сторона не говорить. Тобто для будь-якої країни, яка веде війну, питання втрат було б найголовнішим, тобто найголовнішим питанням було б, скільки ми втрачаємо людей у цій війні? А для Росії воно настільки неважливе, що, скажімо так, народ, суспільство, люди, які залишилися жити в Росії, взагалі на цю тему не говорять і про це не думають. А якщо думають, то дуже-дуже тихо, але не схоже, що це когось хвилює.
Рівень втрат російської армії в Росії нікого не хвилює. При цьому, якщо мобілізовувати нову армію, то її потрібно озброїти, її потрібно навчити. І цілком очевидно, що це можливо зробити в якісь стислі терміни».
Співрозмовник програми «Міжнародний (без)лад» переконаний, що не стислих термінів у Путіна просто немає і в нього доволі обмежене в часі вікно можливостей.
«Президентство Трампа закінчується 20 січня 2029 року. І вся його програма захоплення України, а насправді це не лише програма захоплення України, бо у 2022 році це не планувалося як захоплення виключно України. Йшлося ще про Молдову, йшлося про повернення, про відновлення того впливу, яким користувався Совєтський Союз. Це те, що Путін встиг озвучити до того, як стало зрозуміло, що він не може захопити Україну — вона обмежена цим строком. Адже зараз ще й немає НАТО, на жаль, через те, що, знову ж таки, Трамп сидить у Білому домі. НАТО більше немає. Це всі розуміють. Тобто ні в кого в Європі немає ілюзій щодо того, що американські війська братимуть участь у відсічі російської агресії. Це абсолютно неробочий сценарій. Тому ось ця путінська програма, яка ніколи не була обмежена лише захопленням України, тепер у календарному сенсі має певну завершеність. Це 20 січня 2029 року. Тому що після цього, хто б не прийшов до влади у США, політика Америки щодо Росії, України, Європи, Канади безумовно зміниться. Путін це розуміє. Тому він має виходити з того, що після 20 січня 2029 року воювати він вже просто не зможе.
Чи стане він при цьому на шлях нової мобілізації? Я підозрюю, що ні. Тому що мені здається, що, якби готувалася нова мобілізація, то спочатку все-таки необхідно було б закрити кордон. Тому що вереснева мобілізація 2022 року якраз призвела до того, що за кордон виїхало 300 тисяч людей. Рівно стільки, скільки хотіли мобілізувати. А кордон досі відкритий і смертної кари досі немає», — каже історик.
Юрій Фельштинський прогнозує, що Москва зробить ставку на повітряну війну:
«Там Росія користується на порядок серйознішою перевагою. Росія використовує для повітряних ударів балістичні ракети та різні інші ракети великої дальності дії. А в України такого озброєння на сьогодні просто немає. І ми бачимо, що, знову ж таки, через те, що Трамп перебуває в Білому домі, в Україну не надходять, не продаються, не передаються жодні засоби протиповітряної оборони зі США, в в Європи їх недостатньо. Тому Путін безкарно руйнує Україну з повітря. І знову ж таки, у нього є можливість робити це до 20 січня 2029 року. Потім ситуація зміниться».
При цьому, експерт зазначає, що вірогідність російської агресії в Європу в плані сухопутного вторгнення на даному етапі виключена.
«Всі ці роки головна небезпека і побоювання було в тому, що Росія вторгнеться в Європу, у країни Балтії, у Польщу. Ну, припустімо, максимальний ризик, звичайно, був щодо країн Балтії, а менший — щодо Фінляндії та Польщі. Але зараз, я думаю, ця загроза видозмінилася. Вона вже не полягає у сухопутному вторгненні російської армії в Європу, бо тут теж уже з досвіду України зрозуміло, що легкої прогулянки не буде. Якщо цей період існував в плані російської загрози Європі, то він уже закінчився.
Нам варто очікувати посилення повітряних атак, передусім за допомогою дронів, проти європейських держав. Тому що дрон — це дуже дешева зброя, їх можна запускати дуже багато, а збивати їх, можливо, і можна, але зброя для цього вже дуже дорога, тому що піднімати винищувачі та збивати дрони, так би мовити, ракетами — це досить дороге задоволення, і немає такої кількості ракет, а, навпаки, є велика кількість дронів. А от тактики й розуміння того, як Європі, як Європейському союзу реагувати на атаки дронів, виробленої тактики ми поки не бачимо. Тобто різні держави на кожну таку атаку реагують на власний розсуд. Литва піднімає винищувачі, німці висилають дипломатів. Ось це, мабуть, наступний етап у питанні обороноздатності Європи. Європа повинна зрозуміти, як вона реагуватиме на повітряні атаки безпілотників, що посилюються, які летять з боку Російської Федерації», — зазначає експерт.
У контексті сказаного варто наголосити, що прем’єр-міністр Польщі Дональд Туск нещодавно озвучив в Сеймі інформацію про вірогідність російських гібридних ударів по державах, які підтримують Україну, зокрема по Польщі. Очільник нагадав про ситуацію, коли в ніч з 9 на 10 вересня 2025 року на територію Польщі влетіли десятки російських дронів і польська армію при підтримці союзників по НАТО була змушена вперше відбивати таку масовану атаку.
Тим часом Юрій Фельштинський зазначає, що в Кремлі переконані що їх гібридні дії, навіть зі смертельними жертвами залишаться без відповіді, бо ніхто не буде воювати з Росією через це і принцип колективної безпеки Північноатлантичного альянсу є мертвою нормою. Історик каже:
«Кілька років тому були якісь навчання, і в нейтральних водах Чорного моря Росія запустила ракету по британському військовому кораблю, здається, це був есмінець, але я можу помилятися. Ракета не влучила в ціль і впала десь поруч, але недалеко, і Путіна запитали, що було б, якби ця ракета влучила в корабель і корабель затонув. На що Путін відповів: "Ну, через один підбитий корабель війну ж ніхто не оголошуватиме". Я думаю, що це саме та логіка, яка наразі є в Російської Федерації. Тобто можна запускати ці дрони з певною регулярністю по різних європейських країнах, тому що європейських країн багато, і, так би мовити, дивитися, що буде. Те саме стосується диверсій, які час від часу проводяться в тій чи іншій країні.
У який момент Європа почне сприймати ці окремі удари як початок воєнних дій, я думаю, зараз нікому не зрозуміло. В тому числі і європейцям».
Ціль дронових ударів і диверсій росіян проти Європи — змусити європейців відмовитися від допомоги Україні. Юрій Фельштинський переконаний, що цього Путіну не вдасться досягнути. При цьому він розкритикував країни ЄС за те, що вони досі не зрозуміли, що у повномасштабній війні з Росією, Україні для перемоги потрібна повномасштабна допомога. Публіцист зазначає:
«Європа не припинить допомогу Україні, не може припинити допомогу Україні, тому що тоді російська армія вторгнеться в Європу, щойно вона розправиться з Україною.
Але водночас Європа, як ми бачимо, наприклад, досі боїться передати Україні балістичні ракети. В якийсь момент саме через збільшення кількості ударів дронами або залітання дронів, якщо Європа все-таки зрозуміє, що потрібно закінчувати українську війну, тому що інакше ці дрони вже почнуть регулярно залітати в Європу, і дасть Україні балістичні ракети, я думаю, що ця війна закінчиться швидко».
Експерт наголошує, що для цього українцям потрібно завдавати масованих серйозних ударів із повітря по Москві, і не по НПЗ у Капотні, а по стратегічних об’єктах у Москві, а їх там дуже багато.
«Росія — це країна одного міста, і це місто Москва, і це місто поки що війною взагалі не зачеплене. Ось зараз тільки вперше ударами по Капотні, але Капотня — це, загалом, лише нещодавно була включена, скажімо так, у поняття Москви. Насправді це далеко за межами Москви, і люди там намагаються не жити, тому що там нічим дихати через усі ці нафтопереробні підприємства. Тому удари потрібно завдавати по Москві, тоді є шанс цю війну закінчити», — каже Юрій Фельштинський.
Повна версія програми у прикріпленому звуковому файлі.
Матеріал підготував Назар Олійник