Польща, Франція та Німеччина ухвалили спільну декларацію про економічні та безпекові виклики, з якими стикаються прикордонні регіони Європейського Союзу. Документ є результатом дводенних консультацій, проведених між представниками цих трьох країн у місті Гіжицько у регіоні Мазури на північному сході Польщі. Темою зустрічі міністрів була також необхідність підтримувати Україну, загрози з боку Росії та майбутній бюджет Європейського Союзу.
Міністри зустрілися при нагоді відзначення 35-річчя Веймарського трикутника. Заснували Веймарський трикутник 28–29 серпня 1991 року в німецькому місті Веймар. Метою створення цього формату було сприяння в інтеграції Польщі із Заходом, введення її до євроатлантичних структур. Але був ще один дуже важливий аспект. Йшлося про подолання історичних поділів і про те, щоб підтримати трансформацію держави. Що з цього вдалося досягти?
Про суть того, що лежало в основі створення Веймарського трикутника, розповіла на Польському радіо 24 європеїстка, експертка у справах Німеччини, колишня директорка представництва Європейської комісії в Польщі, докторка Маженна Гуз-Веттер.
Як коротко підбити підсумки 35 років існування цієї структури: чи була вона потрібна, чи виправдала себе — і на якому етапі ця співпраця сьогодні?
— Веймарський трикутник, який створено у 1991 році, цього року відзначає своє 35-річчя. Можна сказати, що це дуже важлива політична ініціатива, але, на жаль, вона, так би мовити, не виправдала очікувань. Тобто амбіції та очікування були більшими, ніж те, чого вдалося досягти за цих 35 років — якщо говорити про практичні результати співпраці. Тобто ми мали дуже багато зустрічей на рівні очільників урядів, міністрів закордонних справ, але це невеликою мірою впливало на конкретні ініціативи. Зрештою, Веймарський трикутник мав дуже різні етапи. 1991 року метою було насамперед закріпити Польщу в цьому європейському руслі. Польща лише клопоталася про вступ до Європейського Союзу. З’явилися нові виклики, а передусім йшлося про те, щоб налагодити більш дієвий зв’язок між Польщею, Францією та Німеччиною.
Усі ці країни перебували на зовсім різних етапах розвитку — демократії, економіки. Можливо, найважливішим було тоді подолання бар’єрів.
— Так, це було дуже важливо також тому, що люди дедалі краще пізнавали одне одного, особливо в прикордонних регіонах. Завдяки багатьом євросоюзним програмам долали перші бар’єри. Пізніше, коли Польща 2004 року вступила до Європейського Союзу, — приблизно до 2014 року тривав пошук нових викликів, але більш конкретних програм чи ініціатив не було.
Натомість серед вагомих подій, які можна навести, дуже важливою ініціативою була спільна поїздка міністра закордонних справ Сікорського, німецького міністра — Штайнмаєра та французького — Фабіуса до демонстрантів у Києві на Майдані. Це був дуже потрібний, дуже важливий жест, який, якщо можна так сказати з перспективи 35 років Веймарського трикутника, для мене є найбільшим символом того, що можна було зробити.
Пізніше, у 2014–2023 роках, на жаль, Веймарський трикутник перебував, так би мовити, на стадії клінічної смерті, що було спричинене зокрема дуже антинімецьким спрямуванням тодішніх урядів, які формувала партія «Право і справедливість». Не було широких ініціатив і зустрічей. Деяке пожвавлення спостерігаємо від 2023 року, тобто коли до влади в Польщі прийшов уряд Дональда Туска. Хоча треба сказати, що ініціатив також не було особливо багато. Факт, що цього року відзначається 35-річчя польсько-німецького договору про добросусідство та 35-річчя «Веймарського трикутника», є нібито імпульсом, щоб почати частіше зустрічатися.
Представники країн Веймарського трикутника прибули до Гіжицька, а це також символічне місце, поблизу Калінінградської області РФ (до речі, польською мовою офіційна назва цього російського ексклава: Крулевецька область). Тобто наш світ змінюється, і знову з’являється простір для розмови, для спільних позицій, навіть якщо Веймарський трикутник мав би бути лише політичним форматом з метою ухвалення спільних декларацій, адже вони також потрібні.
— Декларацій — безліч. Тут, мабуть, сторінок десять декларації з вересневої зустрічі міністрів закордонних справ у Веймарі. А Гіжицько справді має важливе політичне значення саме тому, що це та частина Польщі, яка найближче до кордону з Росією, з Калінінградським ексклавом. На мою думку, польський уряд також був зацікавлений у тому, щоб показати партнерам з Німеччини та Франції безпосередні загрози для польських прикордонних регіонів як у плані безпеки, так і в економічному плані.
Пам’ятаймо, що, особливо з погляду Франції, яка знаходиться дуже далеко від нас, такий приїзд на східний кордон — це важлива ініціатива польської сторони, яка хоче показати, яка там насправді ситуація і якими є потреби. Безперечно, головними темами в Гіжицьку були питання, що стосуються безпеки, військової допомоги Україні, а насамперед зміцнення східного флангу НАТО, тобто саме цього кордону, адже це зовнішній кордон Європейського Союзу.
У вересні Європейська Рада дала згоду на запуск програми, що співфінансується з фондів Європейського Союзу — «Eastern Flank Watch». На мою думку, це дуже доречний момент, щоб Польща, Німеччина та Франція налагодили комунікацію і визначили можливості спільних дій, аби саме цей східний фланг ще більше зміцнити.
Після останнього спільного засідання на форумі ЄС прем’єр-міністр Дональд Туск сказав, що, врешті-решт, у Брюсселі не треба переконувати, що східний фланг НАТО є нашим спільним інтересом.
— На жаль, ми в такій ситуації, що протягом кількадесяти післявоєнних років нас де-факто не було в Європі. І якщо, наприклад, у Німеччині можна сказати, що загалом рівень обізнаності стосовно Польщі значний, то Франція, в межах цього Веймарського трикутника, є, так би мовити, найслабшою ланкою — там переважає південноєвропейська перспектива.
Отже, для багатьох, зокрема політиків, ці питання — абстрактні, але це змінюється у зв’язку із загрозою з боку Росії, через напад Росії на Україну. Але треба сказати, що в Західній Європі, і це стосується також Франції та Німеччини, внаслідок погіршення умов життя, інфляції, подорожчання товарів, увага суспільств, на жаль, дедалі більше відвертається від українських питань та допомоги Україні. У зв’язку з чим, звісно, політики також мусять якось на це реагувати. Тож, на жаль, це черговий рік війни між Україною та Росією, і підтримка посилення фінансової та військової допомоги Україні зменшується.
Підтвердженням цього є події, які останнім часом відбуваються у Франції, тобто масові протести, зокрема з приводу дорожнечі та незадовільних умов навчання. Оприлюднено дані про те, що за останні приблизно 10 років видатки на освіту зменшилися майже на 20 відсотків. І молоді французи — та й не тільки молоді — запитують, чому мали б погоджуватися на інвестиції далеко від їхньої країни, якщо їм дедалі гірше жити.
— Безумовно, це дуже серйозна проблема, але проблемою є також зростання підтримки радикального антиєвропейського правого політичного крила в Німеччині — партії «Альтернатива для Німеччини», яка однозначно виступає за налагодження діалогу з Росією та відновлення імпорту дешевих сировинних ресурсів до Німеччини. У Франції — не лише заворушення, а й зростання підтримки Марін Ле Пен, тобто також і партії, готової до зближення з Росією і яка, безперечно, не є прихильницею подальшої співпраці та допомоги Україні.
А на тлі всього цього ще дуже важлива ситуація, пов’язана з переговорами у справі бюджету, які, так би мовити, вступають у найгарячішу фазу. Адже фінансова допомога Європейського Союзу для України ґрунтується на позиках. Це кошти не з бюджету Європейського Союзу, а позики, які ЄС від імені держав-членів отримує на світових ринках. І постає питання: що далі? Якою мірою цю допомогу надаватимуть у подальшому, адже бажання збільшувати її, на жаль, є дедалі меншим.
Дієвість Веймарського трикутника дещо обмежена, незалежно від того, наскільки серйозно ставитися до цього формату співпраці між Польщею, Німеччиною та Францією.
— Безперечно, тим більше, що цей формат не має спільного секретаріату, не має фінансування і не має жодного календаря зустрічей, тобто все це організують ad hoc. Але з’являється кілька певних пропозицій, щоб такий формат більшою мірою впливав на співпрацю суспільств та на зміцнення культурних контактів. Наприклад, Польща, Німеччина та Франція будуть почесними гостями на книжковому ярмарку в Лейпцигу наступного року. Крім того, запланована Веймарська ініціатива досконалості.
Це тристороння наукова співпраця. Також є нова програма «Веймар плюс». Це грантова програма, яку фінансують Німеччина та Франція, у ній можуть брати участь і польські ґмінні управи. Фінансування проєкту досягає 200 тисяч євро. Цю програму представлено на конференції в Гданську, присвяченій підтримці України. У міжлюдській сфері, у сфері контактів між суспільствами, науковцями, на мою думку, відбувається навіть більше, ніж вказували б лише офіційні фотографії та декларації на найвищому рівні. Але повідомляють про це недостатньо.
У Гіжицьку зустрічалися представники Веймарського трикутника, тимчасом у Варшаві відбувся IV Польсько-німецький економічний форум. При цій нагоді постає питання, наскільки влучно ситуацію в Німеччині описує нещодавня заява президента США Дональда Трампа, який сказав, що один із дуже популярних автомобільних концернів будує завод у Сполучених Штатах і хоче призначити на це 4 мільярди доларів, тому що так йому буде дешевше. Причому, промисловість у Німеччині зараз у скрутному становищі.
— Це, можна сказати, сумна новина, але, на жаль, вона, мабуть, відображає дух наших часів, коли бізнес стає найбільшим і найважливішим фактором, що впливає на політику. Це особливо помітно у випадку політики Дональда Трампа — так щодо Росії, як і щодо України, Близького Сходу та Ірану. Тут, у Німеччині, це рішення стосовно автомобільного концерну викликало чимало суперечностей і навіть було певним шоком. Адже, скажімо, це перший такий приклад, коли велика німецька компанія каже : «До побачення» своєму німецькому ринку.
Йдеться про концерн «Ауді». Тут говоримо про геополітику, а не про бізнес, але в цьому випадку між цими сферами існує нерозривний зв’язок. Згаданий концерн є однією з основ автомобільної галузі, але переносить виробництво, щоб виготовляти дешевше і врятувати компанію — це чітко зрозуміло.
— Це також момент, коли, звісно, Європа, мусить прозріти, адже наша конкурентоспроможність, на жаль, падає — через те, що ми маємо величезну конкуренцію з боку Китаю, з боку дешевших товарів, які виробляють без дотримання будь-яких правил і експортують також за допомогою величезних субсидій. У Китаї є одна людина, яка вирішує все. У Європейському Союзі — 27 держав-членів. І хоча Європейська комісія веде торговельні переговори від імені всіх, проте це має відбуватися з певними консультаціями та розмовами між державами-членами.
Потребу підвищення конкурентоспроможності Європейського Союзу обговорюють уже багато років. Існує чимало хороших ідей стосовно цього, але, на жаль, ми є заручниками того факту, що більшість рішень необхідно ухвалювати на основі дуже довготривалих, довгострокових і важкодосяжних компромісів. І справа ще в тому, що, наприклад, можливості тиску на Китай дуже великі, але завжди знайдеться якась країна-член, яка скаже: «Ні, ми все-таки не хочемо загострювати відносин із Китаєм».
Якби така зустріч представників Польщі, Німеччини та Франції відбулася 35 років тому, тоді, коли формувалися структури Веймарського трикутника, теми розмов та обміну інформацією були б зовсім іншими, адже сьогодні Польща вже не є «молодшим братом» у цих відносинах, Німеччина — найбільший експортний ринок для Польщі, але й торговельний обмін між ними має чималі масштаби. Обидві країни обмінюються технологіями, Польща є не лише покупцем.
Останніми роками сприйняття Польщі та польського економічного успіху з боку Німеччини змінилося на краще. Протягом дуже тривалого часу Польщу сприймали як країну, яка лише інтегрується в євросоюзну економіку, і є насамперед джерелом дешевої робочої сили. Це змінюється, і Польща стає дедалі привабливішим ринком збуту для німецьких компаній. А для Польщі дуже важливо, щоб конкуренція стосувалася також сфери досліджень та високих технологій. І про це йдеться — щоб ми не були лише країною дешевої робочої сили та польських субпідрядників.
PR24/Н.Б.