11 листопада 1918 року — одна з найважливіших дат в історії польської державності. Цього дня маршал Юзеф Пілсудський став головнокомандувачем війська польського. У французькому місті Комп’єнь було укладено перемир’я, яке означало поразку Німеччини в Першій світовій війні. Такий розклад сил був підтверджений понад пів року пізніше, під час підписання Версальського договору. Політичні обставини, що склалися на той час у Європі, створили можливості для відродження польської держави після 123 років поділів, а вшанування цієї дати стало невід’ємною частиною святкування відновлення незалежності Польщі.
Перші офіційні урочистості відбулися вже у 1920 році, після перемоги у Варшавській битві. Варто, однак, зазначити, що лише у 1937 році святкуванням було надано статус державного свята. До того часу воно мало військовий характер.
Соціолог, професор Влодімєж Пйонтковський вказує, що святкування Дня Незалежності є дуже важливим елементом ідентичності нації та її народу. Він стверджує, що ця ідентичність допомагає будувати сильні та стійкі держави. Професор Пйонтковський також зазначає, що з року на рік у дослідженнях помітно зростання національної свідомості.
«На мою думку, якщо порівнювати святкування цього дня, озираючись на події останніх кільканадцяти років, можна побачити як відмінності, так і подібності, — говорить професор Влодзімеж Пйонтковський, соціолог Університету Марії Кюрі-Склодовської в Любліні. — Однак мені здається, що завдяки розвитку соціальних мереж, інтернету та засобів масової інформації, національна свідомість усе ж зростає. Так само, на мою думку, позитивну роль відіграють Марші Незалежності, які є певним символічним вираженням єдності.
Якщо кілька сотень тисяч людей приїжджають до Варшави, разом із мешканцями столиці, і готові в такий холодний листопадовий день провести в дорозі, нерідко вирушаючи ще вночі, а потім цілий день брати участь у марші та інших урочистостях, це є наочним символічним свідченням того, що національні цінності не перебувають у стані занепаду. Звичайно, їх можна по-різному визначати та розуміти, важливим тут є також політичний контекст, але загалом, на моє переконання, соціологічні дослідження також свідчать про зростання національної свідомості та ідентичності».
10:34 00911CE9.mp3 Польща відзначає 108-му річницю відновлення незалежності
Під час Другої світової війни німецькі та радянські окупанти заборонили відзначати польські державні свята. Важливу роль у підтриманні патріотичного духу відігравала підпільна преса, яка регулярно нагадувала полякам про листопадове свято. Зокрема, у 1940 році на її сторінках закликали 11 листопада бойкотувати німецьку пресу, а також товари німецької тютюнової та алкогольної монополій. Цього дня поляки мали також утриматися від відвідування кінотеатрів, ресторанів і кав’ярень та провести час виключно вдома. Після завершення другої світової війни комуністична влада також не дозволяла святкувати 11 листопада.
Хоча, у 1944 році урочистості все ж відбулися. Тоді була розповсюджена думка, що новий уряд, захоче взяти це свято під свій контроль і використати суспільний ентузіазм у своїх цілях. Однак зрештою комуністи вирішили запровадити власне свято. З 1945 року 22 липня почали відзначати як Національне свято Відродження Польщі. 11 листопада повернулось і знову стало державним святом після 1989 року.
Відтоді в урочистостях беруть участь представники найвищого державного керівництва та тисячі поляків. Вони масово беруть участь у маршах та національних заходах, вивішують прапори, а будівлі підсвічують біло-червоними кольорами. Також о 12 годині відбувається акція «Незалежна до гімну», коли тисячі людей по всій країні одночасно співають національний гімн. Протягом багатьох років відбуваються й спортивні події, зокрема «Забіг Незалежності».
«У соціології та загалом у суспільних та політичних науках існують два ключові поняття: патріотизм і націоналізм, — говорить професор Влодзімеж Пйонтковський, соціолог Університету Марії Кюрі-Склодовської в Любліні. — Я вважаю, що саме перше поняття — патріотизм — безумовно варте того, щоб його плекати, поглиблювати та поширювати. Адже йдеться про те, щоб знати власне минуле, зокрема й ті його епізоди, якими не можна пишатися, хоча позитивних сторін усе ж було більше; знати свою історію, шанувати її, пам'ятати про кров, пролиту нашими предками.
Водночас національна свідомість та ідентичність не повинні спрямовуватися проти інших. Хіба що ми перебуваємо у стані війни й мусимо захищати Батьківщину — це очевидно. І саме в цьому, на мою думку, полягає різниця між патріотизмом і націоналізмом. Патріотизм походить від слова patria — Батьківщина. Тобто потрібно шанувати, цінувати, пам'ятати свою Батьківщину, ототожнювати себе з нею, але не спрямовувати ці почуття проти інших», — підкреслює Пйонтковський.
Польща зникла з карти Європи на 123 роки внаслідок трьох поділів, які здійснили сусідні держави: Росія, Пруссія та Австрія. Перший поділ відбувся у 1772 році, у 1793, а остаточно Польща втратила незалежність у 1795 році. До втрати незалежності призвели насамперед внутрішнє ослаблення держави, політичні конфлікти, проблеми з роботою парламенту та втручання сусідніх держав у внутрішні справи Речі Посполитої. Доктор Кшиштоф Рак у проєкті Інституту Національної Пам'яті «Куліси історії» зазначає, що найбільшу роль у відновленні Польщею незалежності відіграли звичайні громадяни.
«Поляки хотіли незалежності, — говорить історик, доктор Кшиштоф Рак. — Якби вони не прагнули її здобути, то Дмовський, Пілсудський, Корфанти чи Вітос нічого б не змогли зробити. Але в період поділів Польщі самі поляки доклали величезних зусиль. І ми повинні це цінувати. Адже ми дуже любимо персоналізувати історію, хоча навіть у наших національних героїв завжди знаходяться певні недоліки. Історичні постаті часто затьмарюють зусилля всього польського народу.
Ми не цінуємо себе, а всі заслуги, які належать усьому народові, приписуємо окремим особистостям. Така персоніфікація історії цілком зрозуміла, але нам варто більше уваги приділяти й історії суспільства. Не зосереджуватися лише на історії видатних особистостей, а й пам'ятати про важливість суспільного виміру історії. Опір прусському гнобленню — це зусилля багатьох поколінь. Можливо, саме ці покоління поляків своєю позицією довели, що хочуть залишатися поляками. І саме це мало вирішальне значення. Це були звичайні люде, імена яких ми не знаємо. Це були цілі родини, які жили, працювали й боролися за збереження своєї національної ідентичності. Вони вміли надзвичайно добре самоорганізовуватися».
Сьогодні День Незалежності в Польщі також стає приводом для дискусії, який є сучасний патріотизм, чи він і справді об'єднує всіх громадян, і чи політичні погляди зараз впливають на його бачення.
«У ситуації, коли Польща вже понад 20 років є членом Європейського Союзу, важливо зберігати рівновагу між національною, етнічною, релігійною та культурною ідентичністю, з одного боку, і універсальними, загальноєвропейськими цінностями — з іншого, — говорить професор Влодзімеж Пйонтковський, соціолог Університету Марії Кюрі-Склодовської в Любліні. — Мені здається, що саме 11 листопада є доброю нагодою для роздумів над тим, наскільки ми повинні розвивати, поглиблювати та поширювати власні національні».
Що ж сьогодні, 11 листопада, через 108 років після здобуття незалежності, можна побажати Польщі? На це запитання відповідає професор Влодзімеж Пйонтковський:
«Насамперед я хотів би побажати Польщі, усім полякам і всьому народові, а також представникам інших національностей, які проживають у країні, спокою, стабільності та передбачуваності. Бажаю всім пережити цей непростий час. І, мабуть, усі ми повинні бажати одне одному не лише спокою, а й миру в ширшому розумінні цього слова: миру для наших сусідів, миру в Польщі та загалом миру в Європі. Не хочу вже говорити про мир у всьому світі, адже, мабуть, це наразі неможливо».
Цього року День Незалежності Польщі відзначають у тіні трагічних подій у Кракові. Експерти з різних галузей зазначають, що зараз польське суспільство особливо поляризоване, та закликають у такі дні об’єднуватися незалежно від політичних поглядів.
Інна Ясніцька