Українська Служба
Додати як бажане джерело в Google

Додайте нас до пріоритетних джерел у Google, щоб наші новини відображалися у Вас на початку результатів пошуку.

«Спорт є інструментом політики»: як Росія використовує міжнародні змагання для пропаганди та відновлення впливу

18.11.2026 19:45
Попри повномасштабну війну проти України та численні воєнні злочини росіян, Росія поступово повертається у світовий спорт. За спортивним поверненням стоїть значно більше, ніж боротьба за медалі, — Кремль прагне відновити міжнародний імідж, посилити свій вплив і використовувати спорт як інструмент пропаганди. Чому спортивні організації поступаються Росії, кому вигідне її повернення та як цьому можуть протидіяти інші держави — про це у розмові з Бартломеєм Банасевичем, політологом і співзасновником Польського інституту спортивної дипломатії (PIDS).
Аудіо
  • «Спорт є інструментом політики»: як Росія використовує міжнародні змагання для пропаганди та відновлення впливу
  ()             ,      ( )
Гравці Росії (червоні) святкують перемогу у товариському матчі з футболу між Росією та Венесуелою в Краснодарі, на екрані з'являється текст «перемога» (ілюстративне фото)PAP/EPA/MAXIM SHIPENKOV

Росія продовжує повномасштабну війну проти України, вчиняє воєнні злочини, знищує українські міста, вбиває мирних жителів і руйнує спортивну інфраструктуру. Водночас міжнародний спортивний світ поступово відкриває їй двері назад.

Федерації говорять про те, що спорт має бути поза політикою, захист прав спортсменів і принцип нейтральності. Але чи можна вважати спортсмена нейтральним, якщо він відкрито підтримує Путіна та війну проти України, бере участь у провоєнних акціях, пов'язаний із російськими силовими структурами або навіть воював проти українців?

Одні федерації вже допускають росіян до змагань, інші змінюють правила їхньої участі, а Росії знову довіряють проведення великих міжнародних турнірів. Зокрема, Москві віддали чемпіонат світу з важкої атлетики 2030 року.

На цьому тлі Польща, Фінляндія та Норвегія обмежують в'їзд російських спортсменів, а Канада не допускає російську молодіжну хокейну збірну до чемпіонату світу. Чому одні країни визнають ризики повернення Росії, тоді як частина міжнародних спортивних організацій фактично допомагає їй відновлювати репутацію?

Про ці подвійні стандарти, причини та наслідки повернення Росії у різні види світового спорту, я поговорив з Бартломеєм Банасевичем, політологом, бізнес-аналітиком та співзасновником Польського інституту спортивної дипломатії (PIDS).

Повернення росіян до міжнародного спорту помітно прискорилося у 2026 році. Бартломей Банасевич пояснює, що стоїть за цим процесом і чому російський вплив у спорті знову посилюється:

«Можна сказати, що це певна спроба подолати ізоляцію. Однак особисто я вважаю, що саме 2026 рік став тим роком, коли росіяни почали повертатися до спортивних змагань у значно більших масштабах. Згадаймо, зокрема, рішення Міжнародного олімпійського комітету в липні цього року, коли було поновлено діяльність Олімпійського комітету Росії. Можна сказати, що це був певний переломний момент. Після цього чимало міжнародних федерацій почали погоджуватися на повернення росіян. Деякі дозволили їм виступати з національною символікою — прапором і гімном, інші — без неї. Окремі федерації вирішили повернути росіян навіть до командних видів спорту. Йдеться насамперед про волейбол, гандбол, а тепер і хокей. Причини таких рішень різні. Деякі федерації просто перебувають під сильним впливом Росії. Маю на увазі передусім спортивних функціонерів, які прихильно ставляться до Росії, особливо представників країн Глобального Півдня. Є також випадки, коли рішення про повернення росіян, на думку окремих людей, має фінансове підґрунтя. Адже не варто забувати, що за Росією стоять і великі гроші. Інші ж, як це сталося у випадку з Міжнародною федерацією хокею із шайбою, відчули себе фактично змушеними виконати рішення Спортивного арбітражного суду (CAS). Раніше аналогічне рішення, цього разу щодо Міжнародної федерації лижного спорту та сноубордингу, також було фактично нав'язане через рішення CAS. Однак для Польщі та України є й позитивні сигнали. Передусім я маю на увазі коаліцію держав, які не погоджуються з поверненням росіян. Наприклад, у хокеї вже понад десять національних збірних заявили, що або відмовляються грати матчі проти Росії, або засуджують рішення про її повернення до міжнародних змагань. Деякі країни йдуть ще далі. Наприклад, Фінляндія не погоджується впускати російських спортсменів на свою територію. Водночас російський вплив у спорті зростає і стає дедалі помітнішим».

Водночас експерт звертає увагу на суперечливі обставини навколо рішення Спортивного арбітражного суду щодо повернення російських хокеїстів і ставить під сумнів неупередженість цього процесу. Політолог зазначає:

«На мою думку, те, що CAS зараз ухвалює саме такі рішення, а не інші, також пов'язано зі змінами в Міжнародному олімпійському комітеті. Нагадаю, що у 2025 році змінився його президент: Томаса Баха замінила Кірсті Ковентрі. Ще до вступу на посаду вона відкрито заявляла, що підтримує ідею, за якою спортсмени з будь-якої країни, незалежно від політичної ситуації в ній, повинні мати можливість брати участь у міжнародних змаганнях. Це певною мірою ілюзія — вважати, що спорт можна повністю відокремити від політики. Така ідея навіть виглядає утопічною. Проте саме в цьому напрямі були зроблені конкретні кроки. Певні суперечності виникли також навколо Спортивного арбітражного суду. Особи, відповідальні за ухвалення рішення про повернення російських хокеїстів до міжнародних змагань — точніше, за винесення припису Міжнародній федерації хокею щодо їхнього допуску, — останнім часом, за наявною інформацією, бували в Росії, брали участь у юридичних зустрічах, а також, зокрема, були помічені в розкішних готелях. Це одразу породжує запитання щодо того, чи було ухвалене ними рішення цілком неупередженим, раціональним і позбавленим будь-яких суперечностей. Що стосується росіян, то одних переконують їхні аргументи про необхідність відокремлення спорту від політики. Інші ж, як я вже згадував, продовжують дотримуватися позиції, що поки триває війна, в якій Росія є агресором, російським спортсменам не місце на міжнародній арені — або принаймні вони точно не повинні виступати під національними символами».

Не менш важливе питання — чи готовий міжнародний спорт знову проводити великі турніри безпосередньо на території Росії. Адже рішення довірити Москві чемпіонат світу з важкої атлетики 2030 року може поставити інші країни перед непростим вибором: захищати своїх спортсменів і їхні олімпійські перспективи чи дотримуватися принципової позиції щодо держави-агресора. Бартломей Банасевич каже:

«Зрештою, це залежить від того, як довго ще триватиме повномасштабна війна. Варто пам'ятати, що багато федерацій заявляли: поки триває війна, вони не допускатимуть російських спортсменів до міжнародних змагань, а тим більше — не проводитимуть турніри на території Росії. Наприклад, World Aquatics, попри те, що у квітні цього року дозволила росіянам виступати з національною символікою, виключила можливість проведення змагань на території Росії в найближчі роки. Що стосується Міжнародної федерації важкої атлетики, то її рішення, можливо, і є дещо несподіваним, але якщо подивитися на загальну логіку дій цієї організації, воно було цілком передбачуваним. Не забуваймо, що Росія — одна з найсильніших збірних у цьому виді спорту. Безперечно, за цим рішенням стоять великі гроші, які федерація хоче залучити. Звичайно, це може мати негативні наслідки для країн нашого регіону та інших держав, які виступають проти російської агресії в Україні. Адже варто пам'ятати, що чемпіонат світу з важкої атлетики 2030 року буде частиною кваліфікаційного процесу до Олімпійських ігор 2032 року. Це може поставити національні збірні перед непростою дилемою: що обрати — передусім інтереси спортсменів і можливість забезпечити їм участь в Олімпіаді чи принципову етичну позицію та відмову від поїздки до Росії, яка розв'язала війну?».


Posłuchaj
13:55 00929A45.mp3 «Спорт є інструментом політики»: як Росія використовує міжнародні змагання для пропаганди та відновлення впливу

 

Відмова у візах може фактично заблокувати участь російських спортсменів у змаганнях, навіть якщо формально вони отримали дозвіл виступати. Бартломей Банасевич наводить приклади Канади та змагань зі стрибків на лижах із трампліна і пояснює, чому, на його думку, чітка позиція держав може бути дієвішою за компроміси. Аналітик зазначає:

«На мою думку, зараз фактично єдиним дієвим інструментом впливу на Росію є відмова у видачі віз. Ми вже бачимо це на прикладі Канади. Канада чітко заявила, що не впустить російських хокеїстів на молодіжний чемпіонат світу, який відбудеться на межі грудня та січня. Крім того, вона не дозволить взяти участь у цьому турнірі навіть тим російським хокеїстам, які вже виступають у канадських хокейних лігах. У результаті Міжнародна федерація хокею зрештою не погодилася на участь Росії, посилаючись на логістичні та організаційні причини. Ми також бачимо, що чітка позиція щодо російських стрибунів із трампліна дає результати. Тому, якщо якась країна хоче не допустити участі Росії в міжнародних змаганнях, вона повинна просто встановлювати чіткі умови й не йти на компроміси в нинішніх обставинах».

Позиція міжнародних спортивних федерацій залежить і від того, як різні частини світу сприймають війну в Україні. Експерт пояснює:

«Мені здається, що коли ми говоримо про європейські країни, то передусім маємо на увазі Західну Європу. Ми бачимо групу держав, які чітко й однозначно заявляють, що за нинішніх обставин Росія не повернеться до міжнародних змагань. Якщо ж окремі країни погоджуються на участь росіян, то лише в нейтральному статусі. Що стосується інших континентів, то варто пам'ятати: ця війна має особливе значення насамперед для європейських країн. Окрім України, йдеться про країни Балтії, Скандинавію, Польщу та інші європейські держави. Саме тому ми зовсім інакше сприймаємо питання повернення російських спортсменів. Однак у деяких міжнародних федераціях трапляються ситуації, як, наприклад, у Міжнародній федерації волейболу, коли вирішальними стають голоси не європейських представників, а представників інших континентів. І тоді ми бачимо повернення росіян. Тому, на мою думку, усе передусім залежить від того, з якої позиції людина дивиться на цю війну. Європеєць сприйматиме її інакше, ніж, наприклад, житель Південної Америки чи Африки».

Окрім спортивних результатів, повернення російських атлетів має ще один важливий вимір — інформаційний і репутаційний. Участь у міжнародних турнірах дає Росії можливість демонструвати національну символіку, формувати позитивне ставлення до країни та поступово відновлювати міжнародні контакти. Бартломей Банасевич пояснює, чому спорт є важливою частиною цієї стратегії:

«Передусім спорт є інструментом політики. Росія завдяки спортсменам, які для більшості росіян, я думаю, є справжніми героями, може формувати позитивний образ своєї країни не лише всередині держави, а й за її межами. Не забуваймо, що виступи з прапором і виконанням гімну — це також демонстрація російських національних символів. Тому Росія прагнутиме повертатися у світовий спорт, щоб знову створювати собі позитивний образ і поступово відновлювати своє місце в міжнародному середовищі. Йдеться не лише про спорт, а й про торгівлю, туризм та інші галузі. Спорт може стати початком цього процесу. Саме тому для росіян настільки важливе повернення їхніх спортсменів і національних збірних до міжнародних змагань. Вони прагнуть цього вже багато років. Спочатку їхні зусилля були, треба визнати, не надто успішними. Однак приблизно упродовж останнього року-півтора їхня кампанія стала значно ефективнішою. Російське лобіювання стає дедалі потужнішим, і тут потрібно було чітко визначити свою позицію та почати діяти. Я маю на увазі не лише Україну, а й коаліцію європейських держав, зокрема у спортивній сфері. Вони повинні не допускати повернення російських спортсменів до міжнародних змагань принаймні до завершення війни».

Повернення Росії до міжнародного спорту без відповідальності за агресію проти України та скоєні воєнні злочини створює небезпечний прецедент. Складається враження, що замість покарання за злочини держава-агресор отримує винагороду — міжнародне визнання, престиж і можливість відновлювати свій вплив. Росія не повинна залишитися безкарною, а спортивна ізоляція — один із механізмів, який може нагадувати світові про її відповідальність. Бартломей Банасевич говорить про те, як цьому протидіяти та чому важливо об'єднувати зусилля європейських держав. Аналітик зазначає:

«Потрібно й надалі діяти так, як це робиться зараз: нагадувати про злочини, які росіяни скоюють під час цієї війни, нагадувати про те, як діє Росія, як вона шантажує інші країни навіть у спортивній сфері, як погрожує позбавляти їх права на проведення міжнародних змагань. А також створювати різні союзи, насамперед об'єднання держав. Саме в цьому напрямі зараз намагаються діяти Фінляндія та Швеція, які прагнуть домогтися запровадження на рівні всього Європейського Союзу заборони на в'їзд російських спортсменів. На мою думку, саме такі дії є найефективнішими, і саме так потрібно діяти за нинішніх обставин».

Тарас Андрухович